Таємний візит директора Центрального розвідувального управління США Джона Реткліффа до Москви став однією з найбільш загадкових і водночас тривожних подій останнього часу. Після майже п’ятирічної перерви американський керівник розвідки знову прибув до російської столиці — саме в той момент, коли світ уважно стежить за війною Росії проти України, загостренням на Близькому Сході та дедалі більшою напругою між Москвою і НАТО.

Адже йдеться не лише про дипломатичні маневри Вашингтона чи Кремля. Рішення, які сьогодні обговорюються за зачиненими дверима, можуть безпосередньо вплинути на подальшу військову допомогу Україні, безпеку Європи та майбутнє міжнародного порядку.

Від Бернса до Реткліффа:

п’ять років, які змінили все

Востаннє директор ЦРУ приїжджав до Москви восени 2021 року. Тоді Вільям Бернс намагався переконати Володимира Путіна не переходити до повномасштабної війни проти України. Американська сторона мала розвідувальні дані про підготовку російського вторгнення і прагнула продемонструвати Кремлю, що Вашингтон бачить військові приготування Москви.

Путін вислухав американського представника, однак відмовився змінити курс. Через кілька місяців Росія розпочала повномасштабну аґресію проти України.

Відтоді американсько-російські відносини опустилися до одного з найнижчих рівнів за десятиліття. Саме тому нинішній приїзд Реткліффа привертає таку увагу. Це не звичайний дипломатичний візит і не публічні переговори міністрів закордонних справ. Це контакт на рівні спецслужб — сфері, де сторони традиційно говорять значно відвертіше, ніж у дипломатичних кабінетах.

Особливо важливо, що Реткліфф має репутацію прихильника жорсткої лінії щодо Кремля. Саме тому його поява в Москві породила головне питання: навіщо адміністрації Дональда Трампа знадобився саме директор ЦРУ?

Одне з можливих пояснень полягає в тому, що Реткліфф виконує роль своєрідного «поганого поліцейського».

Президент Трамп може публічно говорити про переговори, великі домовленості та необхідність завершення війни. Однак за зачиненими дверима Вашингтону необхідно переконати Москву, що американська готовність до компромісу не означає готовності приймати будь-які російські вимоги.

Саме тут директор розвідки може бути ефективнішим за дипломатів. Розвідник говорить із противником мовою фактів, військових можливостей і конкретних наслідків. Йому не потрібно доводити, що США знають про пересування російських військ, стан армії чи підготовку певних операцій.

Тому Реткліфф міг приїхати не для того, щоб переконувати Путіна бути миролюбним, а щоб окреслити межі, за які Москва не повинна переходити.

Балтія: новий фронт можливого протистояння

Особливо тривожним є припущення, що однією з головних тем переговорів могла бути безпека країн Балтії — Естонії, Латвії та Литви.

Потенційний російський напад на країну НАТО принципово відрізняється від аґресії проти України. Україна не є членом Альянсу, тоді як напад на державу НАТО створив би питання про застосування принципу колективної оборони.

Саме тому навіть обмежена російська провокація — кібератака, диверсія, прикордонний інцидент або спроба захопити невелику ділянку території — могла б стати надзвичайно небезпечною. Кремль міг би спробувати перевірити, наскільки рішуче НАТО готове захищати своїх членів.

Для Москви це була б перевірка Заходу. Для Вашингтона — потенційна стратегічна пастка.

Саме тому Реткліфф міг передати Кремлю дуже чіткий сигнал: напад на країни НАТО не залишиться локальним конфліктом.

Попри можливу концентрацію уваги на Балтії, українське питання залишається центральним.

Реткліфф пов’язаний із розширенням обміну розвідувальною інформацією між США та Україною. Американські дані відіграють важливу роль у здатності українських військових планувати операції та завдавати ударів по російських військових і стратегічних об’єктах.

Тому одним із можливих предметів переговорів могла бути саме американська розвідувальна підтримка Києва.

Тут виникає складна геополітична дилема. Вашингтон може намагатися домовитися з Москвою про зниження рівня ескалації, використовуючи різні важелі — від санкцій до військової та розвідувальної підтримки України.

Для України така перспектива є особливо чутливою. Будь-які домовленості між великими державами не повинні перетворювати Україну на розмінну монету.

Ще один можливий напрям переговорів — відносини Росії з Іраном.

Москва й Тегеран останніми роками поглибили військово-технологічну співпрацю. Росія використовує іранські безпілотники у війні проти України, а Іран зацікавлений у доступі до російських військових технологій.

Для Вашингтона така співпраця є серйозною проблемою. Особливо після нового загострення на Близькому Сході американська адміністрація зацікавлена в тому, щоб обмежити можливості Ірану отримувати військову та технологічну підтримку.

Тому Реткліфф міг обговорювати з російською стороною й можливість скорочення або припинення певних форм співпраці Москви з Тегераном.

Якщо це справді було одним із питань переговорів, то нинішній візит виходить далеко за межі російсько-української війни. Йдеться вже про формування нового балансу сил одночасно в Європі та на Близькому Сході.

Що означає цей візит для України?

Найважливіше питання для українців — чи може Україна опинитися в центрі великої домовленості між Вашингтоном і Москвою.

Певні сигнали саме такого сценарію викликають занепокоєння. Якщо Сполучені Штати прагнуть уникнути одночасного протистояння з Росією та її союзниками в різних регіонах світу, Київ може відчути тиск щодо обмеження окремих військових операцій.

Посилення уваги Вашингтона до потенційної загрози країнам НАТО може означати, що американська адміністрація дедалі чіткіше усвідомлює: російська аґресія не обмежується Україною. Якщо Кремль переконається, що може силою змінювати кордони без серйозних наслідків, наступними випробуваннями можуть стати держави Балтії або інші країни східного флангу Альянсу.

У цьому сенсі підтримка України є не лише питанням української безпеки. Вона безпосередньо пов’язана з безпекою всієї Європи.

Візит Джона Реткліффа до Москви, якщо виходити з матеріалів джерела, радше свідчить не про готовий мирний план, а про спробу керувати небезпечною ескалацією. Його значення полягає в самому факті прямого контакту між американською та російською сторонами після тривалої перерви.

Які саме сигнали він привіз до Кремля — наразі залишається питанням. Але один висновок уже очевидний: Вашингтон не може дозволити собі ігнорувати можливість подальшої російської ескалації.

Для України головним критерієм будь-яких майбутніх домовленостей має залишатися просте питання: чи наближають вони справедливий і тривалий мир, чи лише відкладають наступну війну?

Саме від відповіді на це питання залежатиме не тільки майбутнє України, а й безпека всієї Європи.

Михайло Гуцман

Джерело і фото: UA.NEWS