Від початку війни до Литви було перевезено понад 1,5 тис. культурних і мистецьких цінностей з України. Роботи експонувалися на виставках, організованих Литовським національним художнім музеєм, а деякі з них були досліджені та відреставровані.
Наразі на реставрації перебувають картини однієї з найвідоміших художниць країни Марії Примаченко, тривають переговори про перевезення до Литви дерев’яних вівтарів XV століття з Національного музею мистецтв Богдана і Варвари Ханенків у Києві.
До Литви було привезено сто робіт народної художниці Примаченко (1909-1997), більшість із них виставлено в Музеї Вітаутаса Касюліса у Вільнюсі, а над 15 найпошкодженішими роботами все ще працюють фахівці Реставраційного центру Пранаса Гудінаса.
У жовтні Литовський національний художній музей і Фонд підтримки та благодійності Йонаса Кароліса Ходкявічюса почали збір коштів на відновлення робіт художниці.
Немов на хірургічному столі
«Вони зберігалися в музеї Запоріжжя. Місто сильно постраждало під час війни, і частину робіт вдалося врятувати й перевезти в Західну Україну, звідки ми змогли їх привезти сюди», — розповіла «BNS» про шлях робіт Примаченко до Литви директорка Реставраційного центру Гудінаса Юрате Сенвайтієне.
«Звичайно, до цього нашому реставратору довелося під час війни їхати в Західну Україну, щоб оглянути роботи, оцінити їхній стан і вирішити, чи можна їх узагалі транспортувати. До цього в нас не було більш детальної інформації про їхній стан. Оглянувши роботи і вирішивши, що вони ще транспортабельні, реставратор підготував їх до відправки», — пояснила вона.
За словами Сенвайтене, кожен твір, що потребує хоча б невеликої реставрації, спершу вивчають — фіксують його стан, пошкодження паперу та фарби, під час технологічних досліджень визначають склад фарби та технологічні параметри паперу. Крім того, роботи вивчаються із застосуванням оптичних методів в ультрафіолетовому та інфрачервоному світлі.
За її словами, дослідники бачать, що художниця спершу малювала все олівцем, виправляла і покращувала малюнок, і тільки потім використовувала фарби.
До Вільнюса приїжджала і директорка запорізького музею, яка сама вивчала роботи Примаченко як мистецтвознавиця. За словами керівника Реставраційного центру Гудінаса, вона була приємно здивована рівнем деталізації технологічних досліджень, проведених у Литві. Українці не вивчали роботи свого художника подібним чином.
«Ми зможемо використати ці дослідження для складання повної палітри фарб Примаченко. Це надзвичайно важливі факти творчості. Результати технологічних досліджень — як хімічного аналізу використовуваних фарб, так і ультрафіолетового та інфрачервоного аналізу — дадуть змогу нам і тим, хто їх матиме, а ми ними ділимося, дуже добре відрізняти справжні роботи Примаченка від підробок і захищатися від останніх», — зазначила Сенвайтієне.
Примаченко — одна з найулюбленіших художниць України, її портрет зображений на грошових банкнотах країни, а ЮНЕСКО оголосила 2009 рік її роком.
Вирішують українці
Мистецькі цінності надходять до Вільнюса з Національної художньої ґалереї імені Бориса Возницького у Львові, Національного музею мистецтв Богдана і Варвари Ханенків у Києві, Національного історико-культурного заповідника «Києво-Печерська лавра», Одеського музею західного і східного мистецтва та інших музеїв.
Керівниця литовської реставраційної групи зазначила, що жодні мистецькі цінності з України, які опинилися на столі реставраційної групи, не були витягнуті з руїн або пошкоджені під час війни. Вони були привезені до Литви із Західної України, куди їх евакуювали з охоплених війною реґіонів.
За словами голови реставраційної групи, рішення про те, які твори мистецтва підлягають реставрації, ухвалюють фахівці українських музеїв з урахуванням рекомендацій Реставраційного центру Гудінаса.
У центрі вже вивчені та відреставровані привезені з України роботи Франса Хальса (бл. 1581-1666), Франсиско Хосе де Гойї (1746-1828), Альбрехта Дюрера (1471-1528), Лукаса ван Лейдена (1494-1533), Рембрандта (1606-1669) та інших художників.
Також було оглянуто та вивчено понад 650 ґравюр із Національного музею Богдана та Варвари Ханенків у Києві, усі цінності було підготовлено до експонування та зберігання. Серед них — ґравюри японських художників укійо-е, традиційні сувої китайського живопису та унікальні ісламські мініатюри.
«Витягнутими з руїн творами займаються насамперед українські реставратори, ми допомагаємо їм і методично, і порадами, ми також неодноразово надсилали реставраційні матеріали», — сказала «BNS» Сенвайтієне.
За її словами, наразі ведеться листування з Національним музеєм Богдана і Варвари Ханенків у Києві з приводу ввезення та реставрації в Литві італійських дерев’яних вівтарних рельєфів XIV-XV століть.
«Вони дуже великі, вже кілька разів реставрувалися і зараз знову дуже сильно пошкоджені. Їхнє транспортування буде доволі складним, насамперед через крихкість предметів, а також через важкий каркас, який був сконструйований у шістдесятих роках двадцятого століття. Зараз ми обговорюємо з українськими фахівцями, як їх привезти», — пояснила директорка Центру Гудінаса.
За словами Сенвайтієне, твори з Реставраційного центру Гудінаса надходять на виставки не тільки після досліджень, консервації та реставрації, а й з усією документацією щодо технологічних досліджень і реставрації. Детальні описи процесів супроводжуються повною фотодокументацією досліджень і реставрації. Повна документація передається власникам творів — українським музеям.
Від початку війни в Україні 2022 року фахівцями Реставраційного центру Гудінаса було вивчено, визначено стан, підготовлено до виставок і довготривалого зберігання 1,5 тисячі творів з України, значна їхня частина була технологічно досліджена та відреставрована.
«Це дуже багато, тому що ми не припиняємо наші планові роботи. Усе, що заплановано, і всі зобов’язання перед іншими литовськими та зарубіжними музеями виконуються, вони не відкладаються», — наголосила директорка.
За словами кваліфікованого експерта та реставратора творів мистецтва на папері Егле Пішчікайте, байдуже, чиїми роботами опікується реставратор — світової знаменитості чи маловідомого митця, — на реставрацію витрачають однакові зусилля та час, до кожного твору виявляють однакову повагу.
Однак робота з творами з України, за її словами, створює додатковий сенс.
«Важливе не значення автора. Наша реставрація сприяє збереженню культурної спадщини України як частини європейської та всесвітньої спадщини. Тому ця робота не схожа на інші й виняткова», — сказала Пішчикайте аґентству «BNS».
Текст і фото: «BNS, LRT.lt»
