Батько Констянтина, Олександр Іванович, десятирічного сина відіслав вчитися малярства до Харкова. Нічого дивного в цьому не було, бо сам Олександр — вихованець Київської школи, служив військовим у Новгородському полку і займався малярством. Бажав, щоб і його син став малярем, тож підтримував його в цьому ділі. В тому сприяла і його мати, розумна і доброзичлива, молоденькому синові.
Через рік, у 1837 році, помер батько, тож Констянтин із приватної школи Земницького потрапив до Петербурга, де з 1839 по 1845 роки навчався у військовому інженерному училищі. Після його закінчення Констянтин вступив до Петербурзької академії мистецтв, де рівень професійної підготовки учнів був досить високий.
У 1849 році Трутовський поїхав додому на похорон матері. Після двадцятирічного перебування в Петербурзі молодий художник залишився жити в Україні й оселився в маєтку свого батька. Україна завжди полонила його серце, а надто її розкішна природа та доброзичливі селяни села Попівці-Семенівці, на Харківщині, де минули його дитячі роки. Народився Трутовський в1826 році, в Курську.
Через рік, у 1850 році, між братами виникли непорозуміння, і Трутовський із сестрою перебралися до маєтку їхньої матері в село Яковлівку Курської губернії. У двокімнатому будинку маляр поселився надовго. Тут формувався його світогляд і творчі можливості.
Під впливом Миколи Гоголя і, зокрема, Тараса Шевченка в художника розвивався український реалістичний жанровий живопис. Художник спостерігав за життям простих людей, полюбив свій народ, почав малювати його побут, який поступово став головною темою його творчості. Високий гуманізм і передові тенденції живописних полотен Трутовського відкривали його творчий шлях.
На початку 1850-х років маляр створив етюди-портрети старої жінки, дружини, сусідки та олійний портрет М. Голевіщева. Від простих композицій художник із 1855 року перейшов до складніших творів: «На базарі», «Лірник у селянській хаті», «Сцена біля шинку», «Сліпий, який навчає хлопчика грати на скрипці», «Прочани коло церкви», «Чумаки», «Українці, які йдуть на базар», а також створив низку інтер’єрів сільських хат та інших робіт, що розповідали про життя і побут народу та критично зображували поміщиків.
У Яковлівці художник зробив кілька робочих альбомів із численними натурними зарисовками. Самостійно виробив свої естетичні погляди, власний творчий метод та опанував технічні засоби живопису.
Трутовський почав перечитувати «Історію Малоросії», яку постаралася придбати його дружина Софія Олексіївна. Вона була для митця вірним другом і помічницею, поділяла його погляди та підтримувала непростий шлях, який він обрав.
Ніжна і делікатна, Софія Олексіївна прожила важке життя у батьківському домі по сусідству з Трутовським, зате знайшла щастя в любові до чоловіка та своєї єдиної дочки. Вона постійно підбадьорювала Костянтина в його роботі. Розуміла, який важкий шлях він вибрав для себе, як непросто було жити у віддаленому селі, позбавленому засобів до існування, та залежати матеріально від її батька, який не схвалював того, що зять відмовився від кар’єри військового інженера.
Лише малювання приносило художникові справжню втіху. Софія Олексіївна ходила разом із чоловіком на етюди, де вони записували українські пісні, які Трутовський любив слухати і співати. Сумніви та тривоги художник залишав поза увагою, радіючи творчому піднесенню та весняному пробудженню природи.
Успішно створені картини з життя українського села — «Ярмарок в Ічні», «Вулиця на селі» та «Вітряк у степу» — стали добрими зразками реалістичного живопису і дуже підбадьорили митця. До того часу Трутовський кілька місяців вивчав і копіював твори художника Василя Штернберга. Вони збудили в ньому бажання знову побувати в Україні.
Художник відвідав рідну Слобожанщину, а згодом планував поїхати на Полтавщину — до Гадяча та Зінькова, але Кримська війна перешкодила його планам. Згодом він таки здійснив цю подорож. Саме вона надихнула маляра на створення картини «Український бандурист у хаті». Після завершення роботи над нею у 1856 році полотно за 1000 карбованців придбав Василь Олександрович Кокорев. Отримані кошти дали Трутовському можливість відвідати музеї Німеччини та ознайомитися з кольористичним багатством західноєвропейського мистецтва.
У 1860 році художник намалював картину «Хоровод у Курській губернії», в якій зобразив групу селян, що зібралися під вечір біля корчми. Через рік за цю роботу він отримав звання академіка. Для її створення митець підготував значну кількість етюдів, ескізів та начерків, які нині зберігаються в Державному музеї українського образотворчого мистецтва в Києві.
У картині вдало розгорнуто дію в просторі, із великою кількістю персонажів на майданчику біля шинку. До багатофігурних композицій належать також полотна «Базар у провінції» та «Весільний викуп». У другій картині відтворено один із традиційних українських обрядів. Це полотно є зразком високої майстерності художника та складної багатолюдної композиції.
Шістдесяті роки XIX століття стали новим етапом в українському суспільному русі. Це був час великих сподівань. Скасування кріпацтва пробудило народ від довгого сну та спонукало до пошуку нових шляхів розвитку й боротьби за свободу.
Мистецька спадщина Трутовського постійно поповнювалася новими полотнами. Художник створив такі твори, як «На церкву», «Сліпий бандурист», «У діда в саду», «Дідусь і онуки», «Побачення», «Колядки на Україні», «Переселенці в Курській губернії», «На богомілля», «Сцена біля хреста», «Старий залицяльник» та десятки інших картин, етюдів і зарисовок.
Переважна більшість робіт Трутовського 1870–1880-х років позначена красою української людини на тлі рідного пейзажу. Ліризм, мальовничість природи, багатство кольорів та правдивість життєвих сцен яскраво виявилися в роботах «Біля колодязя», «Біля тину», «Біля плоту», «Нічне побачення», «Дівчина з сапою», «Селянська дівчина», «Дівчина з снопами», «Дівчина з відрами», «Відмовлення жениху», «Перерване побачення», «Одягають вінок», «Святкова бесіда» та багатьох інших.
Ці твори відзначаються соціальною гостротою, реалізмом і глибокою увагою митця до внутрішнього світу людини, її переживань і думок.
Другий шлюб Трутовського з Ольгою Іванівною Лисициною виявився щасливішим за перший. У цьому шлюбі народилося троє синів — Олександр, Володимир і Сергій. Від першого шлюбу залишилася дочка Віра.
Костянтин Трутовський помер 17 березня 1893 року в селі Яковлівка. Уже восени того ж року, в жовтні, у залах Московського товариства любителів мистецтва відбулася велика посмертна виставка його творів. На ній було представлено картини, акварелі, рисунки та інші роботи художника, багато з яких належали приватним колекціонерам.
Павло Лопата
Фото: https://ethnography.org.ua/






