Війна Росії проти України не зупинила вивчення історії та культури м. Батурина Чернігівської обл. У 1995-2021 рр. археологи та історики Національного історико-культурного заповідника «Гетьманська столиця» цього міста, Національного університету «Чернігівський колегіум» м. Чернігова і Канадського інституту українських студій (КІУС) Альбертського університету в м. Едмонтоні та його відділу м. Торонто у Канаді щоліта проводили розкопки в Батурині (іл. 1). Він став найбільш археологічно дослідженим містом козацької держави.
Через великомасштабну російську агресію в Україну польові досліди Батурина значно скоротились у 2022-23 рр. Однак позаминулого і минулого років, попри військові дії на сусідній Сумщині, співробітники заповідника «Гетьманська столиця» з волонтерами розширили розкопки на околицях міста коштом КІУС (іл. 4, 5).
Ця стаття опише та проілюструє виявлене археологами первинне різнобарвне фарбування фасадів зруйнованої головної резиденції гетьмана Івана Мазепи (до 1700 р.) на передмісті Батурина Гончарівка та покаже численні паралелі такого колірного декору споруд Заходу XVI-XVIII ст. (іл. 7-16).
Студії старожитностей Батурина козацької доби адмініструє Центр українських історичних досліджень ім. Петра Яцика при Торонтському відділі КІУС, який очолює проф. Франк Сисин (https://www.ualberta.ca/canadian-institute-of-ukrainian-studies/centres-and-programs/jacyk-centre/baturyn-project.html). 2001 р. тодішній директор КІУС, видатний історик гетьманської держави проф. Зенон Когут започаткував Батуринський проєкт і керував ним до 2014 р. Він лишається його академічним дорадником та співавтором наших статей і буклетів (іл. 2). Виконавчим директором проєкту є д-р Володимир Мезенцев (КІУС, Торонто). Керівником розкопок у Батурині є працівник Національного заповідника «Гетьманська столиця» археолог Юрій Ситий.
На щастя, дотепер музеї старожитностей та архітектурні пам’ятки XVII-XIX ст. цього заповідника не постраждали від російських бомбардувань, руйнувань і диверсій (іл. 1). Незважаючи на виклики воєнного часу, відвідування тих туристичних об’єктів Батурина з України і з-за кордону все зростає, до біля 50 тис. візитерів за минулий рік.
1669 р. Батурин обрали столицею козацької держави (1648-1781 рр.). Місто найбільше процвітало за блискучого 22-річного правління гетьмана європейської освіти і орієнтації Івана Мазепи (1687-1709 рр., іл. 2). Він запроваджував архітектуру та мистецтво Заходу до Батурина й перетворив його на один з найзначніших, багатих і динамічно зростаючих міст України на межі XVII-XVIII ст.
1708 р. І. Мазепа у союзі зі шведським королем Карлом ХІІ підняв повстання за звільнення Центральної України від автократичної влади Москви. Того ж року козаки та міщани героїчно боронили повсталий Батурин від армії царя Петра І. Однак, за відсутності І. Мазепи, російське військо зрадою захопило батуринську фортецю, вигубило залогу та усіх цивільних мешканців, разом до 14 тис. батуринців, пограбувало й спалило місто дотла. Так цар помстився нескореному гетьману, знищив його столицю разом з населенням для застрашення усіх Мазепиних прихильників і придушив антимосковське повстання свободолюбної козацької України жорстоким терором.
Минулого літа під проводом Ю. Ситого археологи розкопали залишки селища гетьманських козаків-рибалок на околиці Батурина. Вони виявили рештки спалених хат XVII-XVIII ст. та поховання молодих чоловіків і жінок, які загинули від царських карателів 1708 р. (іл. 4, 5).
Судові експерти-біологи з Міністерства внутрішніх справ України провели аналізи останків шести жертв розорення Мазепиної твердині, ексгумованих археологами. 2025 р., на основі антропологічних досліджень їхніх черепів і геном ДНК, ці експерти виготовили портретні реконструкції загиблих хлопчика 12 років та двох дорослих чоловіків, які тут публікуємо (іл. 6).
Гетьман Кирило Розумовський (1750-64 рр.) спромігся відбудувати з руїн, заселити знову Батурин і повернути йому статус головного міста козацької держави (іл. 3). Навіть після її скасування Російською імперією 1764 р. відставний гетьман продовжував розбудову міста власним коштом до своєї смерті у 1803 р. Протягом XIX-XX ст. колишня гетьманська столиця занепадала, аграрізувалась й перетворилась на незначне містечко.
У незалежній Україні Батурин відродився як місто. Його заповідник «Гетьманська столиця» став провідним центром збереження, дослідження та популяризації історико-культурної спадщини козацької держави, її очільників, пізнавального туризму, народної просвіти й патріотичного виховання українців, особливо юнацтва (іл. 1, 3, 4, 6). Музеї, архітектурні та скульптурні монументи Батурина все більше привертають увагу і стали туристичною атракцією у світі, здебільше серед української діаспори.
* * *
У 1690-х рр. І. Мазепа заснував свою велику укріплену садибу на батуринській околиці Гончарівка (іл. 17). Між 1696 р. і 1700 р. він там побудував амбітний цегляний палац о трьох поверхах, куди переніс свою головну резиденцію з ранішого осідку в цитаделі фортеці Батурина (іл. 1, 7).
Російське військо під час зруйнування гетьманської столиці у 1708 р. захопило цей заміський маєток, пограбувало й спалило Мазепин палац. Відтоді споруди там стояли пусткою, поступово розвалювались і розбирались на цеглу для новобудов.
У 2003-13 рр. українські й канадські археологи розкопали залишки фундаментів палацу, встановили його план і розміри 20 х 14.5 м (іл. 18). Для Центральної України Мазепиного часу це була порівняно велика житлова споруда.
2004 р. В. Мезенцев ознайомився з унікальним малюнком руїн палацу І. Мазепи в Батурині 1744 р., який зберігається у Національному музеї Стокгольму. За цим малюнком, планом підмурків резиденції гетьмана та археологічними даними, вона мала склепінчастий підвал, три наземні поверхи з балочними перекриттями, мансарду, ймовірно, вальмовий дах із заломом та вертикальну об’ємно-просторову композицію (іл. 7). Висота наземних ярусів зменшувалась догори. Чільний фасад увінчував трикутний бароковий фронтон з кутовими стовпчиками по боках.
Наріжжя головної елевації на кожному поверсі прикрашали тонкі цегляні коринфські напівколони. Вони символічно підтримували антаблементи з профільованими карнизами, які відділяли й завершували кожний ярус (іл. 8). Вхід до чолового фасаду обрамовував портал з бароковим фігурним тимпаном. На другому й третьому поверхах того фасаду розміщувалось по три прямокутних вікна. Усі вікна облямовували лиштви з трикутними й лучковими/арочними сандриками. Бічні, поздовжні, стіни палацу, здогадно, мали по чотири вікна на кожному поверсі та мансарді. Вони були оздоблені тільки лиштвами й сандриками вікон та профільованими карнизами, без колон і фронтонів (іл. 7).
У наших буклеті та статтях 2024-25 рр. детальніше розглянуто архітектуру і пластичну орнаментацію палацу Гончарівки та порівняно його з подібними мурованими бароковими спорудами Польщі кінця XVII-XVIII ст. Обґрунтовано висновок, що І. Мазепа побудував свій осідок у столиці козацької держави на кшталт відносно невеликих мурованих вежоподібних триповерхових барокових палаців, особняків, чи вілл можновладців сусідньої Польщі або інших країн Центральної Європи XVII ст.
За малюнком 1744 р., архітектура і пластичний декор Мазепиної резиденції належали до стилістики центральноєвропейського бароко. Однак, за археологічними матеріалами, його західне зовнішне оформлення доповнили низками керамічних полив’яних різнобарвних квіткоподібних розеток вздовж фризів антаблементів (іл. 7, 8). Ці аплікації були не характерними для інших світських споруд України та барокового зодчества Європи. Використання таких розеток у Батурині запозичили з опорядження завершень елевацій і підбань цегляних церков, дзвіниць та трапезних монастирів Києва XVII-XVIII ст. Ю. Ситий також гадає, що фасадні розетки, пічні кахлі та інші ошатні глазуровані керамічні прикраси гончарівської вілли виготовили найкращі київські кахлярі на Мазепине замовлення.
За писемними повідомленнями, там знаходились особисті покої гетьмана, його дружини Ганни (†1702 р.), державна/військова й приватна гетьманська скарбниця, генеральна канцелярія, архів, бібліотека і зал для прийнять та бенкетів.
У ході розкопок решток палацу Гончарівки знайшли значну кількість цеглин у формі половини й чверті кола від мурування стовбурів півколон, уламків їхніх керамічних баз, різьблених вапнякових коринфських капітелей з рельєфами волют, профільованих керамічних карнизів, підвіконь та інших рельєфних орнаментальних фасадних деталей. На їхніх лицьових сторонах часто збереглись залишки яскравої червоно-рудої вохри. Цю дешеву природну мінеральну фарбу виготовляли з оксиду заліза у суміші з глиною, перепаленою до червоного кольору. Її здавна вживали в Україні та інших країнах Європи. На багатьох керамічних деталях палацу рештки червоної вохри перекриті шаром вапна.
Ці археологічні знахідки свідчать, що після зведення палацу Гончарівки перед 1700 р. його цегляні півколони разом з керамічними базами й кам’яними капітелями чільної елевації та інші виступаючі фасадні прикраси пофарбували у червоно-рудий колір (іл. 8). Вони виразно виділялись на площинах стін, які, очевидно, відпочатку були потиньковані й побілені. До спалення палацу в 1708 р. його червоні ордерні елементи та інші рельєфні деталі фасадів забілили крейдою. Можливо, це зробили під час ремонту будинку приблизно через п’ять років після спорудження, десь у перші роки XVIII ст.
2026 р., на основі тих археологічних даних, малюнку руїн Мазепиної резиденції 1744 р., паралелей європейського зодчества, які наведемо нижче, В. Мезенцев та художник Батуринського проєкту Сергій Дмитрієнко (Чернігів) підготували гіпотетичну кольорову реконструкцію її чолової, торцевої, та поздовжньої елевацій до 1700 р. (іл. 7). Технікою комп’ютерної графіки там відтворили первинний червоно-рудий колір ордерних елементів та усіх означених вище виступаючих декоративних деталей на побілених площинах фасадів.
Комбінація червоного і білого кольорів не була поширена у зовнішньому опорядженні будівель Гетьманщини за І. Мазепи. Суттєво, що там не зустрічається фарбування червоним стовбурів, баз і капітелей колон чи пілястр, окрім гончарівської вілли (іл. 8). На початку XVIII ст. у козацькій державі стало прийнятим цілковито білити назовні усі цегляні споруди. Зразками такої суцільної монохромної побілки елевацій є дзвіниця з церквою св. Івана Предтечі 1702 р. Чернігівського колегіуму, фундована І. Мазепою, та митрополича палата 1730-35 рр. на подвір’ї Софійського собору в Києві.
Тож, можна гадати, що у перші роки XVIII ст. червоні рельєфні фасадні деталі палацу Гончарівки вкрили шаром вапна й зробили його стіни повністю побіленими за тодішньою будівельно-малярською практикою Центральної України (іл. 7). У такому вигляді головна Мазепина резиденція дійшла до розгрому Батурина 1708 р. За її гіпотетичною реконструкцією, перед тим роком побілений екстер’єр оживляли тільки ряди керамічних майолікових барвистих розеток та плити з гербом І. Мазепи на фризах антаблементів (іл. 7).
В. Мезенцев міркує, що гетьман-замовник, зодчий, чи декоратори його головного осідку в Батурині перенесли туди червоно-білу фасадну колористику в комплексі з архітектурою і вбранням барокових палаців та вілл Польщі чи інших країн Європи XVII ст. Прийом фарбування назовні світських і релігійних споруд подібними кольорами був там популярним за раннього Нового часу (наприклад, іл. 9-16).
Так, реставратори виявили залишки шарів червоної вохри й побілки на екстер’єрах та інтер’єрах католицьких костелів і православних церков XVII ст. на Галичині, тоді у складі Польського королівства. Аналогічне сполучення барв відтворили на передніх елеваціях житлових кам’яниць XVI-XVIII ст. № 27, 38 і 43 на північній стороні площі Ринок у Львові. Італійські, німецькі та польські архітектори й митці брали участь у створенні ранньомодерних цивільних і культових споруд Західної України.
В XVI ст. італійські маестро перебудували й оформили середньовічний Вавельський замок польських королів у м. Кракові за стилем пізнього Відродження. Тоді червоним пофарбували колони аркади на замковому подвір’ї.
У середині XVII ст. середньовічний костел св. Івана Хрестителя конвенту сестер-презенток в Кракові модифікували у бароковому дусі. 2015 р. там реставрували колористику стін того стилю. Вертикальні дизайни, барокові ордерні елементи та інші пластичні орнаментальні деталі, виділені червоною вохрою, з побілкою решти чолових фасадів цієї базиліки і реконструкції палацу Гончарівки є близькі (порівняй іл. 7, 9).
У Варшаві аналогічну червоно-світлу палітру елевацій первісно мали барокові костел св. Йосипа 1664 р. кляштору сестер-візитанток та магнатські палаци Сандомирських-Брюля 1696 р. і Браницьких 1740 р. Останній спорудили за стилем рококо під впливом палаців Франції.
На площі Ринок Старого Міста польської столиці реконструювали зруйновані під час Другої світової війни ранньомодерні житлові кам’яниці. Серед них є баштоподібний будинок з фронтальним фасадом, пофарбованим жовтим з червоними наріжним рустуванням, карнизами, лиштвами й сандриками вікон (іл. 10).
Аналогічну поліхромію екстер’єру виявили у літній резиденції польського короля Яна ІІІ Собеського 1696 р. на варшавському передмісті Вілянові. Її створили італійські зодчі, скульптори й малярі у дусі римського бароко. Але первинне червоно-вохристе фарбування там відновили тільки частково, зокрема, на порталах бічних входів тої вілли (іл. 11).
До 1700 р. у м. Ридзині Великопольського воєводства італійські архітектори побудували барокову чотириповерхову резиденцію польського короля Станіслава Лещинського, союзника Карла XII та І. Мазепи. Ці маестро забарвили її елевації червоним і світлим на зразок тогочасного зовнішнього вигляду палацу Вілянова. Однак під час реновацій трьох названих ставок польських королів їхню ранньомодерну колірну композицію повністю не відтворили.
Розглядувана червоно-ясна колористика палаців, замків і костелів поширилась до Польщі разом з віяннями передового зодчества Західної Європи Нового часу. Її перенесли туди численні запрошені італійські, французькі, німецькі та швейцарські архітектори й декоратори.
За дослідами В. Мезенцева, червоно-світла комбінація була найбільш розповсюдженою у фарбуванні екстер’єрів різних споруд Сілезії, Чехії та південної й центрально-східної Німеччини XVI-XVIII ст. Наприклад, з рубежу ХVII-XVIII ст. у м. Вроцлаві існує великий мурований триповерховий бароковий будинок, де з початку розміщались кляштор і шпиталь Ордена лицарів хреста з червоною зіркою. Після приєднання Сілезії (Шльонськ) до Польщі, від 1947 р. цю архітектурну пам’ятку займає Національний інститут ім. Оссолінських. Реконструкція того року відновила первісне покриття соковитою червоною вохрою її рельєфних орнаментальних деталей на побілених площинах фасадів (іл. 12).
У Чехії знаходимо багато барокових мурованих палаців, замків, костелів, каплиць, кляшторів та ратуш, де відтворено оригінальне фарбування різними відтінками червоного пілястр, колон, антаблементів, лиштв і сандриків вікон, порталів та фронтонів на білих чи ясно-жовтих стінах. Таку зовнішню обробку мають споруджений французьким зодчим Тройський палац 1691 р. під Прагою, костел Вознесіння Діви Марії 1750 р. в м. Прештіце та каплиця Знайдення Хреста Господнього 1728 р. у м. Теплиці в Чехії.
У південній та центрально-східній Німеччині виявлено й реставровано розглядувану колористику на численних палацах, особняках, замках, костелах, дзвіницях, монастирських будівлях, ратушах, університетах, міських брамах і міщанських кам’яницях за стилями Відродження, маньєризму, бароко й рококо. Прикладами пам’яток архітектури, де світлі площини елевацій членують виступаючі декоративні деталі, акцентовані червоним різних тонів, є корпус 1712 р. університету м. Гайдельбергу, бароковий палац у м. Альтсгаузен 1729 р., управа лицарів Тевтонського ордену 1739 р. на острові Майнау Боденського озера, у Баден-Вюртемберзі, та цистерціанське абатство Марієнштерн у с. Паншвіц-Кукау, в Саксонії (іл. 13, 14).
Готичну базиліку цього жіночого конвенту модифікували у бароковому дусі на початку XVIII ст. Вертикальний дизайн, рельєфний декор та червоно-біле фарбування головного фасаду костелу і ризалітів триповерхового корпусу кляштора Марієнштерн подібні до реконструкції чільної елевації Мазепиної резиденції (порівняй іл. 7, 13, 14).
Чимало ранньомодерних палаців, замків і костелів Німеччини й Чехії з таким поліхромним оформленням створили італійські, французькі та австрійські будівничі. Хоч натепер у зодчестві Австрії, Франції, Італії, Нідерландів та її колоній, Данії й Швеції зустрічаємо значно менше зразків червоно-світлої зовнішньої колористики, В. Мезенцев допускає, що там за Нового часу їх було більше і наводить наступні приклади.
Він порівнює його реконструкцію чолового фасаду вілли Гончарівки з невеликим мурованим триповерховим шляхетським особняком Робінігофом 1648 р. у м. Зальцбурзі, в Австрії (іл. 15). Останній перебудували за стилем рококо 1750 р. Реновація 2007 р. відновила оригінальне фарбування особняка з рожево-вохристими виділеними пластичними деталями на блідо-жовтих площинах фронтальної елевації.
Того ж року реставрували схоже колірне рішення екстер’єру XVIII ст. середньовічного палаццо Бомбіччі на площі Синьйорії, 5 у м. Флоренції, в Італії (іл. 16). До 1786 р. його модифікували у дусі флорентійського бароко.
Важливий вплив на архітектуру і вбрання заміських вілл польських королів кінця XVII ст. справив розкішний палацово-парковий комплекс Марлі, розбудований королем Людовиком XIV до 1686 р. поблизу Версалю, у Франції. Цей палац і 12 паркових павільйонів розібрали 1806 р. Але, за описами і картинами XVIII ст., вони мали жовті фасади, розчленовані червоними карнизами й пілястрами.
У 1650-60-х рр. молодий І. Мазепа виконував дипломатичні доручення польського короля, подорожував й підвищував освіту в університетах Польщі, Німеччини, Голландії, Франції та Італії. З Варшави він міг їхати до Західної Європи через Сілезію, Чехію і Німеччину, де розглядувана колористика споруд була тоді найпоширенішою (наприклад, іл. 12-14). Тож, майбутній правитель України мав нагоду на власні очі побачити палаци, особняки, вілли й замки Заходу XVII ст. і надихатись їхньою архітектурою та орнаментацією з примітним зовнішнім червоно-світлим фарбуванням.
За гетьманування І. Мазепа мав добірну бібліотеку з численними німецькими, польськими, італійськими і латинськими книгами, французькими й голландськими газетами. Зал його палацу прикрашали гарні портрети Людовика XIV, польського короля, австрійського цісаря і турецького султана.
В. Мезенцев припускає, що у багатій Мазепиній бібліотеці були італійські та польські архітектурні трактати XVI-XVII ст. Гетьман міг вибрати й надати зодчим своєї резиденції на Гончарівці взірці з публікацій з ілюстраціями та описами підхожих барокових палаців і вілл Заходу з придворних бібліотеки й збірки малювання та гравюр у Батурині. За висновком дослідника, гетьман-замовник чи його дизайнери й декоратори перенесли туди червоно-білу колористику разом з архітектурою і декором споруд Польщі або інших країн Центральної Європи XVII ст., де тоді таке фарбування екстер’єрів було популярним (наприклад, іл. 9-15).
Проведене дослідження показує європейську культурну ідентичність просвіченого І. Мазепи і застосування ним модних способів опорядження барокових будинків у столиці козацької держави. Це поглиблює наші знання про її високу культуру, збагачену стимулюючими західними віяннями та інноваціями за сприянням гетьмана.
Важливо, що він чи його будівничі творчо адаптували західне оформлення екстер’єру палацу Гончарівки (до 1700 р.), додали йому регіональний український колорит. Нагадаємо, що фризи антаблементів там прикрасили низками керамічних полив’яних розеток, які були типовими оздобами сакральних споруд Києва XVII-XVIII ст. і не прийнятими у бароковому зодчестві Європи (іл. 8). Десь в перші роки XVIII ст., до спалення резиденції І. Мазепи у 1708 р., він або його декоратори відмовились від первинного західного прийому забарвлення червоною вохрою виступаючих пластичних деталей фасадів. Їх тоді замазали вапном й зробили елевації палацу повністю побіленими, правдоподібно, за архітектурною модою Гетьманщини початку XVIII ст. (іл. 7).
Багатолітнє вивчення українськими й канадськими археологами залишків зруйнованої головної резиденції І. Мазепи та наші комп’ютерно-графічні реконструкції її архітектури і декору допоможуть у мирний час в Батурині відбудувати на науковому рівні цінну пам’ятку творінь великого гетьмана.
* * *
Автори більш детально розглянули тему статті у гарно виданому багатоілюстрованому науково-популярному буклеті Колірний декор палацу Івана Мазепи у Батурині та європейські паралелі, Торонто: Видавництво «Гомін України», 2025, 36 стор. українською мовою, 42 кольорові ілюстрації (іл. 2). Цей 14-й випуск і раніші брошури батуринської серії можна придбати у канцелярії Крайової Управи Ліґи Українців Канади в Торонто за $10 кожний (тел.: 416-516-8223, email: [email protected]) та у Видавництві КІУС в Едмонтоні (тел.: 780-492-2973, email: [email protected]). На вебсайті того видавництва буклети можна замовити онлайн (https://www.ciuspress. com/product-category/archaeology/?v=3e8d115eb4b3). Їхню публікацію фінансували Фундація «Будучність» (голова дирекції Богдан Лещишин) і Дослідний Інститут «Україніка» (президент мґр Орест Стеців, виконавчий директор Ліґи Українців Канади) у Торонто.
24 квітня 2026 р. В. Мезенцев презентував публічну доповідь з прозірками на тему цієї статті у приміщенні «Олд Мілл Торонто», що оприлюднена на Ютубі (https://www.youtube.com/watch?v=aGnn2cjMA2Q; https://www.youtube.com/watch?v=GcSK0HzZ9f4).
З 2001 р. КІУС та Дослідний інститут «Україніка» спонсорують Батуринський проєкт. Фонд Катедр Українознавства у Нью-Йорку (www.ukrainianstudiesfund.org) виділяє щорічні субсидії на цю ціль.
У 2025-26 рр. дослідження Батурина і підготовку публікацій підтримали дотаціями Дослідний інститут «Україніка», Крайова Управа Ліґи Українців Канади (голова Борис Михайлець), Ліґа Українців Канади – відділ у Торонто (голова Микола Литвин), Кредитова спілка «Будучність» (голова дирекції Андрій Тарапацький), Українська кредитова спілка (генеральний директор Тарас Підзамецький), Фундація «Прометей» ім. Стефанії Швед та Степана Онищука (голова Христина Бідяк) і «Benefaction Foundation» у Торонто.
Вшануємо і оприлюднимо імена добродіїв у Канаді та Америці, які пожертвували на Батуринський проєкт у 2025-26 рр.: Оленка Негрич, д-р Юрій Іванчишин, Орест і Тетяна Джулинські, Мирон та Олена Дилинські, Роман і Дарія Пількови, д-р Ернест Еващук, Роман Пендзей, Володимир та Христина Кудрики, проф. Віктор Палис, Ірина Мицак, Євгенія і Каріна Мельничуки, Тамара Ботюк, Михайло Гуцман, Наталія та Іван Ємці (Торонто), д-р Юрій і Орися Лисики (Ошава, Онтаріо), Марта Олійник (Монреаль), д-р Марія Грицеляк (Парк-Рідж, Іллінойс) та Майкл-Стівен Гумницький (Мерфрісборо, Теннессі).
Археологи готуються продовжити розкопки у Батурині в серпні. Під час напруженої боротьби з агресорами українська держава й Чернігівський університет не спроможні фінансувати Батуринський археологічний проєкт, як було у мирні часи. Продовження цих студій тепер можливе тільки коштом української діаспори у Канаді та Америці.
Учасники проєкту звертаються до українських організацій, фундацій, компаній, громад і доброчинців з проханням надалі складати пожертви на історико-археологічне вивчення Мазепиної столиці та публікацію його результатів. Канадських громадян ласкаво просимо надіслати чеки з внесками на адресу: Ucrainica Research Institute, 9 Plastics Ave., Toronto, ON, Canada M8Z 4B6. Просимо виписати Ваші чеки на: Ucrainica Research Institute (memo: Baturyn Project).
Мешканцям США пропонуємо надіслати пожертви до канцелярії Фонду Катедр Українознавства за адресою: Ukrainian Studies Fund, P. O. Box 24621, Philadelphia, PA 19111, USA. Будь ласка, випишіть Ваші чеки на: Ukrainian Studies Fund (memo: Baturyn Project). Ці українські установи надішлють канадським та американським громадянам відповідні офіційні посвідки для сплати податків. Усім установам і приватним жертводавцям буде висловлено подяку в публікаціях та публічних лекціях, пов’язаних з проєктом.
Додаткову інформацію про Батуринський проєкт можна отримати від д-р Володимира Мезенцева у Торонто (тел.: 416-766-1408, email: [email protected]). Науковці щиро дякують українцям Канади і США за щедру підтримку досліджень старожитностей столиці козацької України 26 років. Віримо, що Ваша подальша допомога збереже й продовжить цей проєкт у тяжку годину навали загарбників на українські землі.
Проф. Зенон Когут (КІУС),
Д-р Володимир Мезенцев (КІУС),
Юрій Ситий (Заповідник «Гетьманська столиця»)
