Відтоді як Владімір Путін розпочав повномасштабну війну проти України, Кремль виправдовує своє неспровоковане вторгнення, називаючи його «спеціальною військовою операцією» з метою «денацифікації» демократичної країни, яку очолює єврейський президент Володимир Зеленський. Майже через п’ять років війни, яка забрала життя понад 16,000 цивільних, десятки тисяч людей поранила, а понад 20,000 дітей відірвала від їхніх родин, Путін і далі повторює цю неправдиву тезу.
Путінська афера з «денацифікацією» ґрунтується на одній із найстійкіших історичних брехень Кремля — ретельно сконструйованій версії відносин Радянського Союзу з нацистською Німеччиною, згідно з якою Москва нібито завжди була лише невинною жертвою фашизму, оточеною хижаками, які прагнули її знищити.
Історія, яку Путін хоче, щоб ми забули, починається 23 серпня 1939 року, коли Йосип Сталін підписав із Адольфом Гітлером договір, що поділив Центральну та Східну Європу між ними. Пакт Молотова-Ріббентропа та його таємні протоколи відкрили Гітлеру шлях до вторгнення в Польщу із заходу 1 вересня, а Сталіну – зі сходу 17 вересня. Через кілька днів німецькі та радянські війська зустрілися в Бересті, відзначивши спільне завоювання міста військовим парадом його вулицями. Наслідки цього пакту одразу відчули по всій Європі, зокрема родини, які там жили, — і моя родина також. Угода віддала Естонію, батьківщину моїх батьків, до радянської сфери впливу. Невдовзі після підписання пакту з урядом Гітлера Сталін змусив Естонію погодитися на розміщення радянських військових баз. Через рік ці війська забезпечили радянську окупацію країни. Москва встановила маріонетковий уряд, організувала фіктивні вибори і, так само як Путін зробив із Кримом у 2014 році, змусила Естонію увійти до складу Радянського Союзу. Демократичних лідерів Естонії заарештували та депортували. Такий самий процес повторився в Латвії та Литві. Так радянсько-російська колонізація була нав’язана за допомогою репресій, депортацій, ув’язнень, страт і примусового виселення людей із їхньої батьківщини.
Ба більше, незалежна Естонія була однією з перших європейських держав, яка надала культурну автономію своїм єврейській, російській, німецькій та шведській меншинам. У червні 1940 року цьому поклали край. Єврейську культурну автономію було скасовано, а під час депортацій у червні 1941 року тисячі естонців і близько 10 відсотків єврейського населення Естонії були депортовані до радянських таборів ГУЛАГу, де їх змушували працювати як рабів. А далі почалися німецька нацистська окупація та Голокост.
Канада та її союзники звільнили й відновили свободу таких країн, як Франція, Бельгія та Нідерланди. Проте Радянський Союз отримав можливість десятиліттями продовжувати репресії та колонізацію Естонії, розпочаті в 1940 році. Кремль вирішив ці незручні факти ще однією вигадкою — заявивши, що сотні тисяч жителів Центральної та Східної Європи, які втекли від радянської окупації, не були жертвами репресій, а нібито були фашистами, нацистськими колаборантами та ворогами людства.
Сьогодні Кремль повторює ту саму брехню щодо українців: опір України російському пануванню подається як «нацизм». Коли російські війська вбивали цивільних у Бучі у 2022 році, Кремль відповів запереченнями, вигадками та наклепом. Окупацію перетворюють на «визволення». Жертв перетворюють на «фашистів». А тих, хто пам’ятає, що сталося насправді, називають «екстремістами».
Цю історичну маніпуляцію Москва також використовує для дискредитації, ізоляції та залякування діаспорних громад за кордоном. У Канаді радянська пропаганда посилювала вже наявні упередження проти східноєвропейських іммігрантів, зображуючи їх як екстремістів. Сьогодні голоси, пов’язані з Кремлем, зокрема й у самій Канаді, продовжують поширювати ці наративи, намагаючись делегітимізувати представників балтійської, української та східноєвропейської канадських громад, які наважуються кинути виклик Москві.
Мої батьки втекли до Канади, де я народився, і все своє життя я присвятив захисту свободи Естонії та її права говорити правду про власну історію. За це радянський режим і його сучасні захисники таврували таких людей, як я та інші естонці, так само, як сьогодні Кремль таврує українців: опір Москві оголошувався доказом фашизму, а твердження про те, що Естонія була окупована, відкидалося як «русофобія». Саме тому 23 серпня — День чорної стрічки — має таке значення. Він захищає історичну правду від авторитарного режиму, який маніпулює історією, щоб виправдати свою злочинну агресію сьогодні.
Протистояти російській інформаційній війні означає не лише спростовувати окремі брехливі твердження; ми повинні руйнувати історичні міфи, на яких вони ґрунтуються. Адже немає жодної суперечності в тому, щоб викривати злочини нацистів і водночас визнавати злочини радянського режиму.
Історія не вимагає від нас обирати, чиї жертви диктатури заслуговують на пам’ять. Для канадців естонського, українського, польського, латвійського, литовського та іншого центрально- і східноєвропейського походження ця історія є частиною пережитого їхніми родинами і саме тому вони приїхали до Канади. Москва й досі намагається стерти цю історію, і ми не повинні їй цього дозволити.
Маркус Колґа
