На тлі Генеральної Асамблеї ООН у Нью-Йорку, Сполучені Штати Америки відмовилися підписати спільну декларацію, ініційовану Європейським Союзом та підтриману 50 країнами світу із закликом до Російської Федерації негайно припинити вогонь по Україні та розпочати мирні переговори на основі міжнародного права.
Прикметно, що під текстом декларації свої підписи поставили навіть ті держави, з якими Україна традиційно має непрості двосторонні відносини, зокрема Ізраїль та Японія. Проте Вашингтон демонстративно залишився осторонь колективного кроку союзників. Така позиція Адміністрації Президента викликала хвилю дискусій серед європейських партнерів.
За відсутності офіційних коментарів з боку Білого дому чи Державного департаменту, така позиція може бути пов’язана з прагненням США одноосібно задавати майбутній напрямок переговорів. Останнім часом американська дипломатія помітно активізувала кулуарні контакти: зафіксовано візити зятя президента Джареда Кушнера та спецпредставника Стіва Віткоффа до Києва й Москви. Окрім того, активно готується ґрунт для ймовірних тристоронніх переговорів у форматі США — Україна — Росія, які мають відбутися вже у жовтні в Абу-Дабі.
Дональд Трамп під час виступу на Генасамблеї ООН оптимістично зауважив, що врегулювання конфлікту «станеться набагато швидше, ніж люди собі уявляють». Своєрідним важелем тиску Вашингтон вбачає так званий «закон Грема», який передбачає запровадження безпрецедентних «пекельних» санкцій проти Кремля та найближчого оточення Путіна у разі відмови від компромісів. Паралельно обговорюється концепція так званого «енергетичного перемир’я» для захисту критичної інфраструктури взимку. Проте як згодом змушений був визнати держсекретар Марко Рубіо, реальних домовленостей на папері поки немає, а фіналом війни стане дипломатичний компроміс, а не капітуляція однієї зі сторін.
Для багатьох спостерігачів демарш США щодо вересневої декларації став несподіванкою, але аналіз подій в ООН свідчить, що це частина системної та послідовної стратегії, яка триває щонайменше останні два роки. Протягом 2025–2026 років американська делегація в ООН регулярно блокувала або саботувала жорсткі проукраїнські ініціативи, керуючись логікою «не нашкодити майбутньому діалогу» з Москвою.
Хронологія компромісів Білого дому виглядає наступним чином:
24 лютого 2025 року: США об’єдналися з Російською Федерацією, проголосувавши «проти» спільної резолюції України та ЄС, яка вимагала негайного виведення окупаційних військ. Своє рішення заступниця постпреда США Дороті Ші аргументувала тим, що попередні засудження «не зупинили війну», тому настав час переходити до прямих торгів.
Лютий 2025 року: Вашингтон презентував власний альтернативний мирний план «Шлях до миру», де взагалі уникали терміну «агресор» щодо РФ. Коли європейські союзники внесли правки про збереження територіальної цілісності України, США демонстративно утрималися під час голосування, разом із Китаєм та Індією.
24 лютого 2026 року: Американська сторона знову утрималася від підтримки резолюції Генасамблеї щодо міжнародно визнаних кордонів України. Постпред Теммі Брюс пояснила це тим, що жорсткі формулювання документа «відволікають увагу» від реального спектру дипломатичних шляхів.
5 березня 2026 року: Сполучені Штати шокували дипломатичний корпус, виступивши проти резолюції МАГАТЕ, яка засуджувала російські удари по українських АЕС. Вашингтон опинився в одній компанії з Росією, Китаєм та Нігером, заявивши, що документ «не сприяє примиренню».
Ба більше, прагнення США балансувати дійшло до того, що у лютому 2026 року країна відмовилася підписати звіт європейської коаліції щодо прямої відповідальності Кремля за вбивство опозиціонера Олексія Навального.
Поведінка Сполучених Штатів свідчить про радикальну зміну парадигми безпеки. Замість колективного тиску західного світу на країну-агресора через інструменти ООН, Вашингтон перехоплює ініціативу та переводить процес у площину двосторонніх або тристоронніх конфіденційних домовленостей, де прагне відігравати роль головного посередника.
Олександра Чорна
