Міністр освіти Онтаріо Стівен Лече зберігатиме у своєму офісі плакат, виконаний учнями 7-го класу Школи ім. Юрія Липи у Торонто
В цей день вже традиційно Україна вшановує пам’ять жертв Голодомору 1932-1933 років і масових штучних голодів 1921-1923 і 1946-1947 років. О 16:00 оголошується Загальнонаціональна хвилина мовчання, після чого по всій Україні відбувається акція «Запали свічку».
Саме із спільної молитви та хвилини мовчання розпочався наш перший урок у 7 класі в суботу, 25листопада. Здавалося, що Свіча Пам’яті на вишитому рушничку, запалена на самому початку уроку, тісно поєднала нас в цю мить з рідною Україною (адже різниця в часі між Торонто та Україною 7 годин, тому наша 9 година ранку – це 4 година по полудні в Україні, і це саме той момент, коли українці — хто вдома, хто в церкві, хто на велелюдних мітинґах — запалюють свічки в пам’ять про багатомільйонні жертви страшної трагедії України – Голодомору-Геноциду 1932-33 років). А ще нас єднала молитва, яку українці у всьому світі промовляли в цей день за душі мільйонів людей, котрі загинули страшною смертю – смертю від голоду — на нашій багатій, щедрій, благодатній українській землі в час штучно спланованого совєтською владою жорстокого злочину — ГОЛОДОМОРУ.
Сумний і скорботний день — 90 роковини Голодомору-Геноциду 1932-33 рр. Час невпинно віддаляє нас від тих страшних подій. Вже майже не залишилося очевидців голодоморів. Але залишилися їхні спогади — записані, зафільмовані, занотовані, які свідчать про великий злочин проти людяності. Ми повинні пам’ятати про мільйони загублених життів українців та одночасно вірити й діяти, щоб подібне ніколи не повторилося. Бо НЕПОКАРАНЕ ЗЛО ПОВЕРТАЄТЬСЯ. Саме такий висновок зробили мої учні наприкінці першого уроку, присвяченого цій трагічній даті.
На другому уроці ми з дітьми продовжили розмову про «непокаране зло», перемістившись за спільний стіл, за яким на великому чорному аркуші паперу в контури України кожен вклеював власноруч зроблені з кольорового паперу незабудки. В самій назві квітки незабудки є неначе заклик-прохання «НЕ ЗАБУТИ». Не забути і не простити! Не забути тих (а їх мільйони!), хто загинув від голоду в стражданнях і муках, живих і ненароджених! І не пробачити тих нелюдів-катів, хто спланував та здійснив цей злочин! Бо їх нащадки знову прийшли нашу землю і творять черговий геноцид проти українського народу зараз.
Діти згадали, що недавно на початку листопада багато канадців носять на грудях пришпилену маленьку квітку червоного маку як пам’ять про загиблих у Першій та Другій світових війнах. Ми з класом зробили незабудки( в кольорах українського прапора, що дуже тішило моїх вихованців) і прикріпили їх собі на грудях – як квітки в пам’ять мільйонів невинних жертв Голодоморів. А спільну роботу, присвячену 90-им роковинам Голодомору-Геноциду 1932-33 рр., із незабудками в контурах території України та колосками пшениці по краях вирішили підписати «МИ ПАМ’ЯТАЄМО. СВІТ ВИЗНАЄ». До речі, Канада першою серед інших країн визнала Голодомор в Україні як акт Геноциду – тобто сплановане винищення українців за національною ознакою.
З цим плакатом і незабудками на грудях учні мого класу пішли на загальношкільні урочистості з нагоди сумних роковин Голодомору-Геноциду. Геніальна «Мелодія» Мирослава Скорика наприкінці скорботних урочистостей, виконана нашою талановитою вчителькою музики, скрипалькою Аліною Коломієць, відгукувалася в серденьку кожної дитини…
А після уроків я поспішила в центр міста до Меморіалу жертв Голодомору у Торонто на Виставковому майданчику (Exhibition Place). Тут, біля знаменитої скульптури «Гірка пам’ять дитинства», запалила ще раз нашу Свічу Пам’яті, яка горіла в класі зранку. Залишила біля неї 5 колосочків, перев’язаних чорної стрічкою, скибочку хліба, яку привезла зі школи (стало традицією в школі ділитися хлібчиком наприкінці траурних вшанувань в цей сумний листопадовий день). Також зі мною був наш чудовий плакат, зроблений дитячими руками. З ним я далі потрапила на офіційні урочистості з приводу 90-х роковин Голодомору-Геноциду, який проводив Конґрес Українців Канади, відділ Торонто. Це надзвичайно хвилююче дійство! Яскраво виразним запам’ятався виступ віце-прем’єр міністра, міністра фінансів Канади Христі Фріланд. Емоційно промовляла до присутніх мер Торонто Oлівія Чоу. А міністр освіти провінції Онтаріо Стівен Лече у своїй палкій промові повідомив, що Уряд провінції Онтаріо ухвалив рішення щодо включення вивчення Голодомору 1932-33 років до курсу історії Канади і про Голодомор в Україні тепер буде знати кожен учень в Онтаріо. Ця новина викликала велике пожвавлення та оплески вдячності серед присутніх. Коли після закінчення виступу пан міністр проходив поруч, я набралась відваги подякувати йому особисто за велику просвітницьку справу, яку виконує очолюване ним міністерство, і розгорнула перед паном міністром наш плакат до роковин Голодомору, який зранку на уроках спільно робили з дітьми. Пан Лече був дуже зворушений і вдячний. Назвала нашу школу і наш 7 клас. Наприкінці пан міністр попросив дозволу повісити нашу роботу в своєму кабінеті. Звичайно, це велика честь для нас.
Коли після всіх урочистостей поверталася додому, то ще раз зупинилася біля «Оксанки» (ще одна назва пам’ятника «Дівчинки з колосками»). Впізнала серед інших і «нашу» свічку. Вона горіла рівно і яскраво! Подумалося: хай наша Пам’ять про минуле України буде такою ж незгасимою, яскравою свічечкою в грудях. Збережемо її в серденьках — назавжди!
Галина Гринечко,
вчителька 7 класу Школи
ім. Юрія Липи у Торонто
