Ще рік тому Петер Мадяр був маловідомим чиновником із системи Віктора Орбана. 12 квітня 2026 року Угорщина зробила історичний вибір проголосувавши за завершення 16-річної епохи Орбана, віддавши переконливу перемогу Мадяру та його руху «Тиса». Для України це не просто зміна влади в сусідній державі, це реальний шанс на новий етап у відносинах із Будапештом, без багаторічного блокування допомоги, санкцій і європейського шляху Києва.
Політичний злет Мадяра, що розпочався після скандалу 2024 року та хвилі масових антиурядових протестів, менш ніж за рік перетворив його на головного суперника Орбана. Тепер його команда готується сформувати новий уряд, а разом із цим і новий зовнішньополітичний курс Угорщини. За роки правління Орбана Будапешт неодноразово ставав головним блокувальником рішень Європейського Союзу щодо України: від пакетів макрофінансової допомоги й санкцій до просування переговорів про вступ до ЄС. Угорський уряд також роками будував інформаційну кампанію, в якій Президент України Володимир Зеленський подавався як фактор ризику для «миру» та «безпеки» самої Угорщини. Перемога Мадяра може означати завершення цієї політики блокування, хоча це не слід трактувати як автоматичний перехід Будапешта до беззастережно проукраїнського курсу.
Найважливіший наслідок для України інституційний. Уряд Петра Мадяра, ймовірно, прагнутиме відновити довіру з Брюсселем, розморозити європейські фонди та повернути Угорщину до головного європейського політичного русла. Для України це означатиме суттєве полегшення на європейському напрямку: менше загроз угорського вето щодо пакетів допомоги ЄС, швидше продовження санкційних рішень проти росії, слабший спротив спільним оборонним ініціативам Європи, а також значно сприятливішу політичну атмосферу для майбутніх переговорів про вступ до Європейського Союзу. Фактично Будапешт може перейти з ролі постійного опонента до позиції обережного, але прагматичного партнера.
Втім, Петер Мадяр не є безумовним союзником Володимира Зеленського. Його позиція щодо України значно стриманіша, ніж у Польщі чи країнах Балтії. Він дистанціювався від відверто проросійського тону Орбана, але водночас уникав образу політика, якого можна представити як «кандидата Києва». Зокрема, Мадяр критично висловлювався щодо надто прискореного шляху України до ЄС чи НАТО, наголошуючи, що поспішні рішення можуть збільшити ризики ескалації. Однак це не означає заперечення європейського майбутнього України, а радше свідчить про прагнення діяти поетапно, в межах прагматичного європейського консенсусу. Для Києва це означає передусім відсутність звичної проросійської агресивної риторики та більше простору для дипломатичних переговорів. Так, нова влада, ймовірно, зберігатиме обережність у питаннях членства України в НАТО та пришвидшеного вступу до ЄС, але навіть така стриманість відкриває більше можливостей, ніж роки системного блокування.
На відміну від політичної машини Орбана, яка часто використовувала постать Володимира Зеленського як елемент передвиборчого залякування, ставлення Мадяра до України та її президента було значно дипломатичнішим. Він не будував кампанію на антиукраїнських чи антизеленських меседжах, а натомість критикував використання війни як інструменту внутрішньої мобілізації виборців. Саме тому майбутні відносини між Києвом і Будапештом, найімовірніше, будуватимуться не на емоціях, а на чітко сформульованих інтересах, взаємній повазі та прагматичному діалозі. Для України результати виборів в Угорщині є безперечно позитивними. Відхід Орбана послаблює одного з найзручніших партнерів Москви всередині ЄС і водночас відкриває простір для нової дипломатії.
Головне для Києва сьогодні, Угорщина може більше не бути зачиненими дверима. Навпаки, перед Україною відкривається ще одне європейське вікно можливостей, яке може наблизити і нашу перемогу, і наше місце в об’єднаній Європі.
Надя Ґерелюк
