ЗНАНИЙ І НЕЗНАНИЙ МАЕСТРО КОШИЦЬ

Продовження з числа №1

Галина Кравчук

Після  надзвичайно успішних концертів у Нью-Йорку Рабінов висилає хор у подорож містами та університетами Америки: «Їзда була без перерви днями, а часто і вночі, ще до того й щоденні концерти». Хористи та їхній дириґент часто простуджувались і хворіли, але… концерти повинні були відбуватися. Давались в знаки не лише безсоння й хвороби, а й місцева їжа та інше. І в таких умовах їм вдавалося давати надзвичайно успішні концерти.

Заокеанські критики називали виступи українського хору під орудою Кошиця історичними подіями в музичних колах Америки. І були вони ще успішнішими, ніж у Європі. Ось одна із поданих Олександром Кошицем рецензій з газети «Chicago Evening American» від 31 жовтня 1922 року:

«Український національний хор не подібний до якогонебудь хору, що ми чули… Їх з’єднані голоси іноді прибирають звучність оргáну… Олександер Кошиць сам по собі чародій маніпуляцій техніки й динаміки. Він дістає повне “ґрандфорте” і таке піяніссімо, що є просто вокальним шепотом, подихом звука, який одначе звучить і завжди в тоні. Українці співають без супроводу і одначе ні разу не похитались в тональності навіть на волосок. В їх абсолютній щирості є дійсно щось, що гріє сонце…» («З піснею через світ». Ч.ІІІ, 1974. — С.30).

«Тут була найблагородніша, найсуворіша моральна у світі річ – досконалість» («The Nation», New York, 1 листопада 1922 року). Таке ж досконале виконання української пісні та церковних кантів продемонстрували українські хористи на чолі з Олександром Кошицем у час ґастролей Південною Америкою та Канадою. Вони співали з душею, підкорялася найменшому руху руки свого дириґента, особистою гордістю якого були октавісти (найглибші баси). Кошиць згадує, що були випадки, коли хтось із публіки, щоб перевірити, чи там часом не захований оргáн, зазирав за лаштунки…

СЕНСАЦІЯ У ВІННІПЕҐУ

Маестро Кошиць з Українським національним хором вперше загостив до Вінніпеґу у 1923 році. Це стало можливим завдяки старанням членів управи місцевого Українського Народного Дому (УНД). Концерти з участю 40 хористів (перший – 11 грудня, два останні – 12 грудня) відбулися у «переповненій своїми й чужими» найбільшій на цей час аудиторії міста «Winnipeg Board of Trade Auditorium» (corner of Waters Ave. & Main St.). Вони стали справжньою сенсацією. Англомовна преса писала, «що Вінніпеґ ще такого хору не чув і не бачив».

Оголошення в місцевій газеті «The Winnipeg Evening Tribune» про концерти Українського національного хору 11 та 12 грудня 1923 року; фраґмент статті у колонці «Музика» та оголошення про завершальний виступ хору 12 грудня.

В оголошенні підкреслено, що на любителів хорового мистецтва чекає музична розрада від зустрічі із хором з далекої України, який в усьому світі славиться бездоганним виконанням української пісенної спадщини («Hear the Ukrainian national chorus/The Winnipeg Evening Tribune» December 12, 1923, p. 3: https:// digitalcollections.lib.umanitoba.ca/islandora/object/ uofm:2140476).

12 грудня часопис «The Winnipeg Evening Tribune» у колонці «Музика» (Music) опублікував статтю музичного критика, у якій відмічено, що завдяки чудовому ансамблю голосів український хор є рідкісним явищем, що вважається в хоровому мистецтві чимось надзвичайним.

Особлива увага звернена на баси, завдяки яким хор звучить як оркестр: «У світі небагато таких місць, якщо вони взагалі існують, де можна знайти такі голоси, як у цих мужчин з України…». І жартівливо додано, що не один з місцевих дириґентів хотів би мати у своєму хорі хоч квартет таких голосів, за які кожен з них віддав би якщо не свою голову, то більшість із своїх басів. Їхній надзвичайно резонансний гуркіт більше подібний до оргáну, ніж до якого-небудь іншого інструменту. Подвійний форте-акорд усього хору, кожен звук якого чується так чітко, як і записано в партитурі, або одне з їхніх «розбиваючих динаміт» крещендо і «коротке замикання» думки, через що хор сприймається як оркестр, є логічно завершеним.

Відзначено також і головне вражаюче нововведення – мурмурандо (спів із закритими устами): маючи в хорі голоси такого ґатунку, дириґент, завдяки тонким варіаціям якості та сили звуку окремих співаків та всіх хорових партій, добивається надзвичайного хроматизму у забарвленні музичного полотна. Це дійсно чудовий ґобелен, який то пломеніє, то згасає з непомітними нюансами у пишності переливів.

Ще однією помітною перевагою була якість тону. Якби хористів не було на сцені, то слухач міг би припустити, що це тон втричі більшого за своєю чисельністю хору, який, до речі, жодного разу не звучав на всю силу.

У репертуар концерту входили українські та американські твори. Включення в програму американських пісень не вплинуло на феноменальну вишуканість звучання хору…

Щодо майстерності дириґента відмічено, що йому властиві приємні для ока несподівані рухи рук. Особливе захоплення глядачів це викликало під час виконання «Коломийки», що збурило всю аудиторію (Music/«The Winnipeg Evening Tribune», December 12, 1923: https://digitalcollections.lib.umanitoba.ca/islandora/object/uofm: 2140476).

Слід додати, що у програми майже всіх концертів московит Рабінов включав виступи солістів, переважно російських співаків та музикантів. Це було на руку москвофілам і російським аґентам, які ширили свою брехливу пропаґанду, що України ніколи не існувало, що ніякого окремого українського народу немає. І хористи поправляли журналістів, доказуючи, що вони українці, а не росіяни. Таким чином американська сцена для українського хору стала і артистичною, і політичною трибуною.

У цьому ж  випуску газети була опублікована стаття про Олександра Кошиця «Великий лідер» («A Great Leader»), у якій (з деякими неточностями) описано його життєвий та творчий шлях.

У статті відмічено його працю як етнографа та аранжувальника українських народних пісень, багато з яких виконується хором, щоби ознайомити західний світ з музикою України та її історією. Кошиць також є одним із найвидатніших дириґентів світу і те поліфонічне диво, якого він досяг із своєю «людською симфонічною оркестрою», зробило його однією з найвидатніших постатей свого часу. Він ніби зачаровує всіх хористів, перетворюючи їх в ідеальний ансамбль.

Хористів автор статті називає трубадурами новітнього часу, які донесли Європі та народам західної півкулі історію далекої України, колишньої Малоросії, яка нині є політичною одиницею на новій карті Європи. Музика України є національною рисою. Вона вразила західний світ своїм ентузіазмом, своєю безпосередністю, своєю майже релігійною відданістю мистецтву. Вона була сприйнята як відкриття в хоровому співі, як основа нового напрямку в мистецтві…

Подаючи інформацію про створення хору, автор статті вказує, що до його складу входять й не професійні співаки: герцогиня, три священики, портретист, два інженери-механіки, банкір, юрист, лікар і два професори університету.

Щодо релігійних пісень автор висловлює думку, що з огляду на химерне поєднання язичества та християнства, … українська народна музика в цьому плані охоплює всю гаму національного темпераменту, від замогильного до веселого…

Послухати хор важливо й тому, що це допоможе канадцям краще зрозуміти життя українців, які приїхали сюди в пошуках кращого життя та багато з них взяли на себе повну відповідальність як громадяни Канади («A Great Leader»/«The Winnipeg Evening Tribune», Dec. 12, 1923, p. 4: https://digitalcollections.lib.umanitoba.ca/ islandora/object/uofm: 2140476). Англосакси були приголомшені успішним виступом хору.

Не відставав з похвальною оцінкою українського хору і часопис «Winnipeg Free Press». 12 грудня на шпальтах газети з’явилася замітка «Український хор і народні пісні» («Ukrainian Chorus in National Folk Songs») з підзаголовком: Хористи Олександра Кошиця демонструють дивовижне виконання у чудовій програмі.

Автор статті відмічає різноманітність пісень, захоплюючу красу звучання всіх голосових партій, що є абсолютно відмінним від усього того, що тут можна було коли-небудь почути… Дириґент чудово тримає співаків під своїм контролем. Ті сорок хористів у національних костюмах були чимось більшим, ніж колоритний співочий ансамбль. Особливо гарно вони звучать у піанісімо, але поступове наростання звуку у фортісімо вдається однаково досконало. Найкраще вони виконують свої власні пісні. Добре підібрано заключну групу американських, мексиканських і креольських творів… Порадувала глядачів «Сюзанна», остання пісня програми («Ukrainian Chorus in National Folk Songs/Winnipeg Free Press»: https://access-newspaperarchive-com.wpl-dbs. winnipeg.ca/ ca/manitoba/ winnipeg/winnipeg-free-press/1923/12-12/page-11/).

13 грудня у цій же газеті з’явилася ще одна стаття про тріумфальний виступ українського хору, в якій зокрема відзначено:

«Подія такої виняткової приємності, справжньої новизни і на такому рівні виконання помітно виділяється, що є доказом того, що це дійсно одна з найкращих подій сезону. Дириґент Олександр Кошиць є магічною особистістю і майстром хорової витонченості… Публіка була в захопленні, багато номерів довелося повторювати..». («Ukrainian Chorus again scores triumph. Many encores demanded»/«Winnipeg Free Press»: https://access-newspaperarchive-com.wpl-dbs.winnipeg. ca/ca/manitoba/winnipeg/winnipeg-free-press/1923/12-13/page-11/).

Щоб почути рідну пісню у виконанні хору під орудою Олександра Кошиця, канадські українці Манітоби й окремих поселень Саскачевану долали не одну сотню миль. Це були моменти радості, гордості за Україну, її пісню і, водночас, невимовної туги за рідною землею. Концерти хору стали особливими, неповторними днями в житті української громади і мали великий вплив на культурно-освітню працю не лише українців, а й чужинців. Василь Казанівський, голова хорової секції УНД, залишив для майбутніх поколінь наступні спогади про концерт українського хору:

«То була для всіх дійсна сенсація. Уявіть собі випадок, що стався на тім концерті. По скінченні першої частини пісні “Почаївська Божа Матір” зривається якась жінка з крісла ніби в гістерії й біжить до сцени і кричить: “Ангели співають, а де Бог? Покажіть Бога!” Жінку заспокоєно, а ангели співали дальше на славу Україні» («Пропам’ятна Книга Українського Народного Дому у Винипеґy». 1949. — С. 277).

Сумним було прощання з хористами, їхнім дириґентом, якому запам’яталися гостинність канадських українців, і він ще повернеться до Вінніпеґу, і то не раз. Повернеться… і залишиться тут назавжди. 

Далі буде