Коли Залужний ріже цибулю — плаче цибуля… Буде тобі враже, як Залужний скаже… Війна нагадує «Операцію И», де все було домовлено, але на складі в охороні виявилось ЗСУ і Залужний… Вони 70 років здригалися, почувши Бандера, тепер будуть здригатися, почувши — Залужний… У цих народних словах — щире захоплення і щира любов. Саме так народжуються леґенди, які потім передаються наступним поколінням.
Валерій Залужний уже увійшов в історію, причому історію світову. Про нього пишуть зарубіжні газети, його стратегію вивчають зарубіжні стратеги та експерти, він входить в сотню найвпливовіших людей світу. Але от особисто мене найбільше вразила оцінка генерала, яку дала одна відома українська театрознавиця із Харкова, витончена красива блондинка, із тих вічних мрійників, чиї думки далекі від всього земного. Так от на запитання, хто для неї у цьому житті є авторитетом, пані Тетяна просто відповіла: Залужний…
І я подумала тоді, що для мене — теж.
Валерій Залужний і справді надав Збройним Силам України — релігійний статус, у них вірять, на них моляться, їх чекають там, де здається, що це неможливо… І тоді вони приходять з отакою божественною та переможною усмішкою. На Заході Залужного називають «залізним генералом, який не любить публічності». І справді не любить. І це прекрасно, бо інакше давно б з’їли, не вороги, яким він не по зубах, а свої, озброєні найновішими технологіями фальсифікацій. І повірте, там є за що з’їдати.
Ну, хоча б за те, що народ може внести його на руках у президентське крісло. Хоча не думаю, що Залужний на те погодиться. Він занадто розумний, щоб стати самовбивцею і прийняти після війни розкрадену і зруйновану країну. Хоча має відповідну для посади президента освіту, а не «трускавецькі курси».
Залужний блискуче закінчив маґістеріум в Острозькій Академії зі спеціальності «Міжнародні відносини». А до цього — три вищі освіти і всі з відзнакою та золотими медалями. Одеський інститут сухопутних військ, після якого став командиром взводу та доріс до командира батальйону, а потім — Національна академія оборони України, і посада начальника штабу 24 окремої механізованої бриґади в Яворові. А у 2014, якраз напередодні війни, закінчив Національний університет оборони України імені Черняховського. З тих пір і воює з ворожою армією, пройшовши перед цим усі щаблі керування, і як відмічають західні засоби масової інформації, належить до нового покоління офіцерів, освічених, інтеліґентних, не знайомих із радянською системою керування.
Коли Залужного призначили командувати на Донбасі, перше, що вразило тоді бійців, до яких приїхав новий генерал, що він «був без свити і з одним охоронцем», чого раніше не практикувалося. А перше, що сказав: хоче від командирів поваги до кожного солдата. І берегти життя тих солдатів, бо це головне. Саме там, у зоні ООС, і виробив Валерій Залужний свою унікальну стратегію щодо збереження бійців. Вдарити і відійти! Вдарити і відійти! Стратегію, від якої провладні невігласи не раз вимагали відмовитися заради шоу і бліц-кріґів. Захищати Залужного, а не прогулятися по столиці — часто навідувався на перекладних до Києва Борис Джонсон. Зрештою, дійшли до згоди, що партійні комісари та комісарші не будуть втручатися.
Кажуть, що Зеленський теж молиться на Залужного, незважаючи на сичання єрмаків. Там дійсно є на кого молитися. Сміливість, мужність і вища майстерність, геній справжнього полководця, що помітили американські генерали ще тоді, коли Залужний проходив навчання в НАТО. Як найкращого випускника оперативно-стратегічного рівня підготовки Перехідним мечем його нагородила королева Великої Британії Єлизавета Друга. Бездоганно володіє англійською, вільно спілкуючись із найвищими воєнними посадовцями США, Великобританії та Франції. Кажуть, що саме вони наполягли на тому, щоб Залужного влітку минулого року призначили Головнокомандувачем.
А перше, що він тоді сказав і їм, і нашим верховним, що велика війна неминуча, і що до неї треба готуватися. На що зарубіжні забили тривогу і почали допомагати зброєю, а наші відповіли: але ж тоді у нас не вистачить коштів на дороги…
Залужний не помилився, і на наше щастя, виявився до вторгнення разом із армією готовий. Це особисто його заслуга, що у перші найстрашніші дні вистояла столиця. Не дивом, а саме стратегією великого генерала, чиє ім’я вже увійшло в історію світової воєнної науки. А перемагає споконвіку той, хто розумніший. І тут нам таки пощастило…
Людмила Семенюк,
«ХД»
