«У 209-ту річницю із дня народження українського письменника, художника та мислителя Тараса Шевченка Президент Володимир Зеленський провів зустріч із діячами культури та мистецтва. Захід відбувся у змішаному форматі: наживо в Офісі Глави держави та в режимі відеоконференції. До розмови долучилися відомі артисти, актори театру та кіно, художники, журналісти, продюсери, керівники культурних інституцій та профільних державних установ».
Це – цитата з офіційного повідомлення, оприлюдненого на президентському сайті (president.gov.ua) увечері 9 березня. Насамперед впадає в око недолугий і совковий термін про Шевченка – «український письменник, художник та мислитель». Гірше не скажеш. Навіть у Вікіпедії написано: «Національний герой і символ України». Це визнають, певно, всі мислячі українці.
Що, в Офісі президента думають інакше? І що то є за школярська оказія: «мислитель»? Але нехай. Повідомляється, що в зустрічі зокрема взяли участь міністр культури та інформаційної політики О. Ткаченко і голова Шевченківського комітету Ю. Макаров. Судячи з фото, вміщеного на сайті, там був і керівник Офісу президента А. Єрмак і, здається, директор Музею Тараса Шевченка в Києві, голова Всеукраїнської творчої спілки «Конгрес літераторів України» пан Д. Стус.
Друга моя думка після прочитання цієї інформації: а хто з письменників був запрошений до участі в зустрічі з Зеленським, крім «літератора» Д. Стуса? Адже з цього приводу до керівництва НСПУ і до мене особисто ніхто не звертався. Та й у переліку тих, хто «долучився» до розмови, не згадуються «письменники». «Артисти, актори театру та кіно, художники, журналісти, продюсери, керівники культурних інституцій та профільних державних установ» – але чомусь не письменники.
На доволі неякісній загальній фотографії, де її учасники сидять за столом з Президентом, я, знову ж таки, не побачив нікого з письменників. Може, недогледів? Я запитав у директора Інституту літератури Національної академії наук України, академіка Миколи Жулинського: а Вас запрошували з Офісу президента? Виявляється, теж не запрошували. Запитав у голови Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка, відомого письменника і громадського діяча Павла Мовчана. Вперше чує.
Абсурд…
Хто ж на фото, крім Єрмака і Ткаченка? Хто формував списки «допущених»? І якою спотвореною логікою керувалися «розпорядники списку», не запросивши представників НСПУ, Інституту літератури та «Просвіти» до розмови про культуру в час війни? Адже серед письменників є чимало учасників війни. І ще більше – талановитих, обдарованих людей, які щиро вболівають за долю України і своїм талантом возвеличують її, підтримують її захисників. Вони можуть сказати багато, дуже багато про перспективи розвитку і проблеми української культури. Української національної культури.
Пане Президенте, Ви хочете їх почути?
Почути про те, що українські герої воюють з сатанинською ордою не за шмат ковбаси, а – за право бути українцями і жити у вільній Українській державі!.. Тобто – за нашу українську ідентичність, яка сьогодні підтримується насамперед на фронті, але яка неможлива без щоденної духовної діяльності людей культури, в тому числі і письменників. Українська ідентичність формується і підтримується цілим комплексом державницьких зусиль – і з-поміж них національна культура є надзвичайно важливим чинником, поряд з економікою, оборонною безпекою, соціальною справедливістю, свободою слова, верховенством права і свободою підприємництва. Адже саме національна культура є генетичним кодом нації, без якого всі перераховані вище чинники втрачають смисл, і знищення якого означатиме знищення нації і держави!
Тож чи Ви, пане Президенте, хочете дізнатися про те, що українська національна культура – ця унікальна перлина в барвистому намисті світових культур, – перебуває на задвірках державної уваги, і на рівні держави її репрезентує обмежене коло опікунів і розпорядників ґрантів і бюджетного пирога?..
Чи Ви хочете дізнатися, що українська національна культура – насправді невичерпно багата і творена талановитими майстрами багатьох поколінь, – незрівнянно об’ємніша і багатогранніша, ніж тимчасові світоглядні смаки ваших вузьколобих «радників від культури», згуртованих шкурними інтересами в корпоративний «общак для своїх»?..
Чи ви хочете дізнатися, що приблизно таке ж, як нині, ставлення до національної культури з боку держави було всі тридцять років нашої Незалежності, що і призвело до фактичного панування на наших світоглядних теренах «русского міра», який на плечах пушкіних, булгакових, щорсів і ватутіних привів на українську землю криваву війну і невимовні страждання народу?..
***
Наскільки можна зрозуміти з езопової мови вище згаданої інформації, на зустрічі з Зеленським йшлося також і про Шевченківську премію. Вірніше – про її неприсудження до дня народження нашого національного генія, що є грубим порушенням Положення про Шевченківську премію. Мотивація: треба врахувати реалії воєнного часу і додатково відзначити твори, створені під час війни й на воєнну тему.
Не відкрию Америки, якщо скажу, що всі, хто цікавиться мистецтвом і літературою, традиційно чекали, що 9 березня будуть названі імена лауреатів Шевченківської премії.
І вперше за 60 років цю традицію порушено, що закономірно викликало хвилю обурення в соцмережах. Голова Шевченківського комітету Юрій Макаров на своїй сторінці у «Фейсбуці» заходився пояснювати причини такого кроку. Мовляв, на час воєнного стану в країні встановлюється премія «За внесок у перемогу», відтак оголошується прийом заявок на участь у додатковому конкурсі…
Я уважно переглянув коменти під постом Макарова. Їх багато, але практично нема таких, де б висловлювалась підтримка цього рішення Шевченківського комітету.
Чому так? Чому таке неґативне сприйняття, здавалося б, потрібної ініціативи? Адже йдеться про війну і про відзначення кращих творів на цю тему. Та тому, що нема довіри до цих реб’ят. Тому що ми не знаємо, що насправді стоїть за цим фінтом з вухами Макарова і його покровителів від культури. Ми не знаємо, кого вони будуть «пропихати» на премію в такий скандальний спосіб. Ми не знаємо, яких спекуляцій від них чекати завтра, адже закони, як бачимо, для них неписані – вони на них плювали з високої дзвіниці.
При цьому ми розуміємо, що «чужі» премії не отримають. І ми вже переконались, що такого непрофесіоналізму, корпоративного свояцтва, крутійства і нечистоплотності, які демонструє нинішній склад Шевченківського комітету, в нашій історії не було й за проклятих радянських часів…
Михайло Сидоржевський
P.S.
Хто цей король?
І Тарас наш тримає
в ці дні оборону,
«Заповіт» його нам —
Перемоги пароль!
А «Жидівський король» —
знову стьоб макаронний?
Ну а хто ж він такий,
цей жидівський король?
Цим пігмеям хіба ж
осягнути велике?
Вони служать Мамоні і
зиску-баблу…
Боже милий, позбав нас
навіки цих фріків,
Що заводять святе й
кореневе у блуд!
Михайло Пасічник
«Хвиля Десни»
