«Ukrainian Literature: A Journal of Translations» (http://ukrainianliterature.org/) був заснований у 2001 році із чіткою, перспективною культурною місією: відкрити світ української літератури для ширшої світової аудиторії шляхом надання високоякісних англомовних перекладів. Історично переклади української літератури англійською мовою були поодинокими, нерівномірними та зазнавали сильного впливу геополітичних реалій, таких як Холодна війна та зусилля українських біженців у Північній Америці, а згодом відданої діаспори з політичними, економічними, соціальними й сімейними зв’язками з батьківщиною, спрямовані на збереження національної ідентичності. Після розпаду Радянського Союзу державні інституції перекладу зникли без заміни, а роль північноамериканської діаспори змістилася від активного збереження культури до пасивного сприйняття, що призвело до тривалого періоду занедбаності. Щоб змінити цю тенденцію, за підтримки Наукового товариства імені Шевченка (США) було створено спеціалізований перекладацький журнал, який надав структурований форум для української літератури англійською мовою. Працюючи без нав`язливого теоретичного підходу, журнал «Ukrainian Literature: A Journal of Translations» зосереджується на балансі між якісним письменством та точним його відтворенням, демонструючи широкий спектр жанрів і стилів. Він приділяє особливу увагу сучасній українській прозі та поезії, яка відображає складні мовні регістри — від вуличного сленгу та гірських діалектів до професійної інтелектуальної лексики. Журнал став постійним трирічним форумом для обміну багатим надбанням і розмаїттям українського письменства через національні кордони, керуючись принципом, що література має бути активно перекладена, перш ніж її культурна цінність зможе бути визнана на міжнародному рівні.
Переломний момент в історії журналу стався у вересні 2013 року, коли його початковий спонсор, Наукове товариство імені Шевченка у Нью-Йорку, завершив фінансову підтримку. Ця втрата фінансування поставила під загрозу публікацію 4-го тому (2014). У відповідь редактор Максим Тарнавський та перекладацька спільнота продемонстрували надзвичайну стійкість. 4-й том було випущено лише в електронному форматі без фінансового спонсорства, а перекладачі погодилися надати свої роботи безоплатно. Ця мобілізація дозволила зберегти безперервний цикл публікацій і закріпила статус журналу як провідного неприбуткового ресурсу української літератури в перекладі.
Після кризи 4-го тому журнал заручився щедрим і сталим довгостроковим спонсорством від Наукового товариства імені Шевченка в Канаді (Торонто), разом із фінансуванням від Канадського інституту українських студій (КІУС). Починаючи з 5-го тому (2018), це нове партнерство відновило стандартну діяльність, дозволивши журналу відновити виплату гонорарів перекладачам та авторам і повернутися до подвійної моделі друку на вимогу та цифрової публікації. Видання продовжували виходити регулярно — у 2018, 2021 роках, і нещодавно, у серпні 2026 року, вийшов 7-й том.
7-й том з’явився у час безпрецедентного світового інтересу до української культури, що трагічно прискорився триваючою російською війною в Україні. Як зазначає у своєму вступі редактор Максим Тарнавський, явна мета війни — знищення української національної ідентичності — зазнала поразки, натомість спричинивши світовий попит на переклади та ширше усвідомлення західним світом української літератури. Однак журнал стикається з власними перехідними викликами. Через часові обмеження вихід 7-го тому затримався на два роки. Заглядаючи у майбутнє 8-го тому, багаторічна редакційна команда у складі Максима Тарнавського та Уляни Пасічник зазначила, що журнал має підготуватися до переходу до нового редакційного керівництва для забезпечення свого подальшого існування. Тим часом вони втілили у життя довгоочікуваний і багатий новий том.
Структура 7-го тому впорядкована хронологічно та стилістично, збалансовуючи безпосередні, емоційні реалії сьогодення з історичною глибиною української літературної традиції. Групування впорядковані розділ за розділом, щоб висвітлити спільні теми, жанри та мовні складнощі.
Сучасна проза
Цей вступний розділ знайомить читачів із сучасною українською прозою, яка безпосередньо осмислює фізичні та психологічні наслідки війни. Оповідання Бориса Артемова «Жіночий день» змальовує відвертий жах і емоційне опустошення, з якими щодня стикаються цивільні особи під час ударів російських дронів і ракет. Оповідання Віри Курико «Летиція Кур’ята та всі її вигадані коханці, яким вона збрехала про свого батька» виступає тематичним доповненням, переміщуючи увагу на внутрішню психологічну травму ветерана, який повертається додому з бойових дій. Окрім спільного контексту сучасної війни, обидва автори звертаються до багатомовної природи української культури, що ставить перед англомовними перекладачами непросте завдання: зберегти цю багатошарову мовну ідентичність в умовах одномовності англійського перекладу.
Жіноча поезія в прозі
Цей спеціальний розділ присвячений вельми специфічному жанру: поезії в прозі та мініатюрам, написаним видатними українськими письменницями. Їх об’єднання підкреслює, як ці письменниці грали з мовними варіантами для створення витончених відтінків вираження, уловлюючи тонкі ритми та барви мови. Ці авторки використовують виразно чуттєві, імпресіоністичні мотиви. Ми бачимо ці спільні мотиви в мініатюрах Ірини Вільде про романтичну тугу, сповнених чуттєвості оповіданнях Катрії Гриневичевої про біженців війни, пологи та духовність, у зворушливій релігійній легенді Наталени Королевої про скорботну матір, яка перетворюється на плачучу чайку, роздумах Софії Парфанович про терпіння в лікарняних умовах і спогади про втрату, та глибоко символічних ботанічних роздумах Уляни Кравченко.
Добірка поезії
Ця добірка об’єднує різні покоління українських поетів, щоб продемонструвати величезну хронологічну, регіональну та стилістичну широту українського вірша. Вона висвітлює, як поетична форма адаптується для передачі національної та особистої ідентичності як у часи миру, так і в періоди суворого політичного гніту. Група збалансовує історичні та авангардні голоси XX століття з сучасними поетами. Вона протиставляє футуризм початку XX століття (поезію Семенка 1913 року) та меланхолію пізньорадянської ери (сюрреалізм Чубая та сонети Стуса 1968 року) із сучасною воєнною поезією. «П’ять віршів» Фішбейна (з твору «Пророк»), написані під час його вигнання в Німеччині, переплітають теми вимушеного переміщення, духовної пам’яті та історичної травми, поєднуючи сакральні зв’язки між Києвом та Єрусалимом. І поки Малкович робить внесок побудливими, інтимними любовними віршами, сучасні поетеси, такі як Якимчук, Цілик і Глинчак, пишуть безпосередньо про колективну травму триваючого російського вторгнення та історичну практику антиукраїнської політики.
Класична та канонічна література
Цей заключний блок збирає довші, історично значущі прозові твори, щоб надати глибокий культурний контекст, пов’язуючи попередні століття українського письменства з сучасною ерою. Нечуй-Левицький, Гулак-Артемовський, Підмогильний та Винниченко представляють класичні постаті літературного канону, чиї твори торкаються основоположних тем національної ідентичності, суспільної моралі та російської імперської політики. До цієї збірки також увійшла творчість Єви Бісс, чиї щемкі тексти, написані в карпатсько-русинських прикордонних районах Словаччини у XX столітті, є потужним свідченням трагедії. Як і робота Артемова в розділі сучасної літератури, її творчість вирізняється такою ж багатомовною складністю — змушуючи читача замислитися над тим, як україномовна література історично виникала зі складних регіональних і національних змінних категорій, а не з монолітної історії.
Переклад української літератури англійською мовою є життєво важливим, оскільки він надає світовому читачеві прямий доступ до культури України, водночас розвінчуючи неправдиві політичні заяви та долаючи тривалу культурну непомітність. Перекладачі, чиї роботи представлені в цьому томі, — це дуже різноманітна група вправних майстрів слова, проте всіх їх об’єднує палке прагнення популяризувати українську культуру. Твори, представлені у 7-му томі журналу «Ukrainian Literature: A Journal of Translations» — що охоплюють класичну прозу, модерну поезію та сучасну коротку прозу — демонструють глибину й безперервність справжньої історії нації. Ділячись цими автентичними розповідями, перекладна література слугує творчим каталізатором, надихаючи та формуючи інші види мистецтва — такі як кіноадаптації, театральні постановки, образотворче мистецтво та міжнародну журналістику — які посилюють українські голоси в світових медіа. Зрештою, донесення українських книжок до англомовної аудиторії дає цим історіям можливість будувати міжкультурні мистецькі зв’язки та резонувати далеко за межами кордонів країни.
7-й том (2026) журналу «Ukrainian Literature» був частково профінансований Фондом українсько-канадських ветеранів при Шевченківській Фундації.
Посилання на 7-й том : https://tarnawsky.artsci.utoronto.ca/elul/Ukr_Lit/Vol07/
Друковані примірники журналу можна отримати за посиланням на вебсайті журналу: http://ukrainianliterature.org/
Редактор: Максим Тарнавський, Редактор рукописів: Уляна М. Пасічник;
Редакційна колегія: Тарас Кознарський, Аскольд Мельничук, Михайло М. Найдан, Марко Павлишин
Автор статті Уляна Плавущак-Підзамецька
