Канадський ветеран Якоб Кепка вирушає у велоподорож, щоб підтримати українських ветеранів, які втратили кінцівки
Для Якоба Кепки подорож Україною вимірюється не лише кілометрами. Її справжня мета це люди, яких він зустріне на шляху, їхні історії та надія, яку він прагне їм подарувати. Канадський ветеран польського та німецького походження, колишній морпіх США, велолюбитель і людина з ампутацією ноги вище коліна, Кепка 24 серпня вирушає у свою другу Hope Raising Expedition II, шести тижневу подорож Україною протяжністю близько 2,000 кілометрів від Львова до Києва.
Напередодні поїздки Якоб поспілкувався з «Гомоном України» про свій життєвий шлях, зв’язок з Україною та місію, яка стала для нього особистою справою.
Кепка виріс у 1960-х роках на невеликій канадській фермі. Сусідня ферма належала українській родині, а його батько-поляк потоваришував із сусідом-українцем. Попри різне походження та мови, їх об’єднувала міцна дружба. У дитинстві Якоб часто бував із батьком в українській залі в Ошаві. Особливо він запам’ятав похорон батькового друга, тоді вперше і востаннє побачив, як батько плакав, виголошуючи прощальне слово. Цей спогад залишився з ним на все життя.
В молодості Кепка обрав військову службу і вступив до Корпусу морської піхоти США. Після медичного звільнення зі служби розпочався інший, значно складніший етап його життя. Після численних операцій на коліні, семи заміна колінного суглоба та тривалих ускладнень у лютому 2014 року йому ампутували ногу вище коліна. Перед собою Якоб поставив дві цілі: навчитися їздити на велосипеді з протезом і ходити так, щоб сторонні не помічали ампутації. На опанування велосипеда знадобилося близько трьох років. Завдяки підтримці Challenged Athletes Foundation (Фонд підтримки спортсменів з інвалідністю) та її програми Operation Rebound («Операція “Відновлення”») він отримав спеціальне обладнання і професійне навчання, зокрема тренувався в Іспанії. Він навчився їздити велосипедом. І відтоді продовжує їздити.
Від безсилля до дії
Після початку повномасштабного вторгнення Росії у 2022 році Кепка не міг змиритися з відчуттям безсилля, перебуваючи далеко від України. Як ветеран, який володіє польською мовою, він долучився до гуманітарної місії на польсько-українському кордоні, де працював перекладачем. Згодом через організацію Folkowisko Association поїхав в Україну й чотири місяці допомагав відновлювати медичну клініку в селі Нагачів Яворівського району Львівської області. До роботи приєднався і його син, професійний столяр, який приїхав із Франції. Саме під час першої поїздки Україною сталася зустріч, яка змінила його життя. У Львові, неподалік Оперного театру, Кепка помітив молодого чоловіка,ветерана з ампутацією, який поглянув на його сучасний біонічний протез. У цьому погляді Якоб побачив біль, розпач і розгубленість, які надовго залишилися в його пам’яті.
«Я шкодую, що тоді не підійшов до нього», — згадує Якоб. Він ніколи не дізнається, хто був той молодий чоловік. Але саме ця зустріч стала одним із головних поштовхів до нинішньої місії Кепки. Відтоді він прагне говорити з українськими ветеранами, які втратили кінцівки, ділитися власним досвідом і показувати їм: ампутація не означає кінець повноцінного життя.
Від допомоги протезами до велоподорожі
Повернувшись до Канади наприкінці 2022 року, Кепка почав збирати протезне обладнання для України. За підтримки Penta Foundation вдалося зібрати та відправити 14 коробок необхідних матеріалів протезування. Частину власного протезного обладнання Якоб також передав українцям. А потім два роки готувався до своєї першої великої велоподорожі. У 2024 році, у віці 67 років, він вирушив із Кракова до Києва. На старті його підтримали українці, які через війну опинилися в Польщі, а також Генеральний консул України, який частину маршруту проїхав разом із ним. Під час подорожі Кепка відвідував лікарні та реабілітаційні центри, спілкувався з ветеранами, відповідав на запитання і просто слухав їхні історії. Його метою було не лише привернути увагу до проблеми протезування. Він хотів показати власним прикладом, що після травми життя може продовжуватися.
«Здібні по-іншому»
Кепка не любить визначення «інвалід». Він говорить про людей, які є «здібними по-іншому». Він добре знає, наскільки складним є шлях реабілітації. У Торонто Якоб проходив відновлення у West Park Healthcare Centre під наглядом і керівництвом доктора Петра Деркача. Для нього реабілітація це не лише навчитися користуватися протезом. Це можливість заново навчитися жити, працювати, займатися спортом і будувати майбутнє.
І наслідки ампутації стосуються не лише самого ветерана. Травма змінює життя всієї родини, її побут, фінансові обставини, емоційний стан і плани на майбутнє. Саме тому Кепка прагне повернути людям не тільки мобільність, а й відчуття можливості. Цьогорічна експедиція буде довшою і складнішою. Кепці виповниться 69 років, нещодавно він також пройшов лікування від колоректального раку і перебуває в ремісії. Попри це, він знову сідає на велосипед.
Маршрут від Львова до Києва становитиме близько 2,000 кілометрів. На шляху заплановані зустрічі з ветеранами, відвідини реабілітаційних центрів і лікарень, а також участь у конференції Protez Hub в Івано-Франківську та зустрічі в центрах Superhumans і Unbroken. Фізично це буде непросто. Але Кепка зосереджений не на собі. Він їде заради тих, хто сьогодні вчиться жити після важких поранень. За ветеранів, які втратили кінцівки. За їхні родини. І за молодих людей, чиє життя війна змінила назавжди. Своє натхнення Якоб знаходить у молитві святого Франциска Ассізького, особливо в словах: «Де є відчай — принеси надію».
Для нього це не просто молитва. Це принцип життя.
24 серпня він вирушить зі Львова в напрямку Києва. Кожен кілометр цієї дороги буде присвячений українським ветеранам, які заплатили високу ціну за захист своєї країни. Підтримати Hope Raising Expedition ІІ можна через BCU Foundation. Зібрані кошти допоможуть забезпечити українських ветеранів необхідною протезною допомогою. Бо іноді для того, щоб знову повірити у майбутнє, людині потрібно лише побачити того, хто вже пройшов цей шлях і продовжує рухатися вперед.
Надя Ґерелюк
