Ганебна поразка російського ворога у війні проти України щодень ближче. Відповідно, щораз активніше ведуться дискусії щодо майбутнього розгромленої рф. Україна зі свого боку повинна зробити все можливе для того, щоб довести світовій спільноті безальтернативність сценарію розпаду федерації. При цьому нам зовсім не обов’язково прислухатися до голосів російських псевдолібералів. Натомість, слід керуватися виключно власними національними інтересами. Таку думку в інтерв’ю «Главкому» висловив колишній міністр закордонних справ України (грудень 2007-березень 2009) Володимир Огризко. Дипломат поділився думками про те, ким насправді є російські ліберали,чи обґрунтовано Захід боїться сценарію розвалу росії та де конкретно слід чекати перших потужних проявів відцентрових рухів у рф.
«Насправді, російські ліберали – це приховані імперці»
— Зараз у середовищі російських лібералів точаться активні дискусії стосовно бачення російського майбутнього. Одні виступають за зникнення сучасної росії, інші ж хочуть зберегти її, провівши там демократичні трансформації. Які б арґументи використали ви, щоб переконати наших партнерів у необхідності розпаду країни-аґресорки?
— Почнімо з того, що російської ліберальної тусовки не існує. Там немає лібералів, а тому не може бути й демократії. Це перший постулат, який треба нам та не лише нам зрозуміти й запам’ятати. І дискусія навколо псевдоліберального каналу «Дождь» неспростовно доводить цей факт.
Не буду вдаватися в деталі, якщо буде бажання, то подивіться скільки нині виття з приводу цього «Дождя» з боку оцих всіх квазілібералів. Тому говорити про лібералів у росії все одно, що видавати бажане за дійсне, адже насправді це приховані імперці. У росії вже не залишилося людей, які думають по-європейськи. Вони або сидять у в’язницях, як от Навальний, котрий такий же імперець, як і решта, або утекли (закордон – «Главком»). Отже, немає сенсу говорити про якийсь розкол у російській опозиції, бо його там немає. Тому, що немає що розколювати.
Тут ідеться не про саму ліберальну тусовку, радше про ті сили в росії, які хочуть зберегтися після поразки путіна. І оце є ключовим моментом у розумінні того, яким чином діяти нам у цій ситуації. А хоче хтось з числа тих чи інших політиків, експертів, партій розпаду росії, чи ні, нічого насправді не значить. Є об’єктивний хід історії, який диктує ті чи інші події.
Ніхто на заході свого часу не хотів розпаду срср. Я дуже добре пригадую виступ президента США Буша-старшого у Києві, під час якого він казав, що «оскаженілий націоналізм нічого хорошого вам не дасть і краще залишатися з Горбачовим». І що, історія послухалася пана Буша-старшого? Та ні. Просто тому, що радянський союз був приречений. Безвідносно до того, хто його очолював. І не важливо було, що думали про долю совка на Заході.
Тож виходьмо саме з цього. росія зараз вийшла на свою фінальну траєкторію. Безумовно далі її чекає тільки занепад. Питання тільки в тому, як саме цей занепад відбудеться, що його супроводжуватиме. Чи це буде кривавий занепад, або ж відносно мирний, чи відбудеться внаслідок тотальний розвал теперішньої росії, чи частковий її розпад. Це вже питання другорядні.
І тим не менш, безвідносно до того, хто і що говорить, ми зараз спостерігаємо, власне, фінальну частину цієї драми, яка називається розвал російської імперії.
«Путін доведе росію до економічної катастрофи не пізніше наступного літа»
— Чому американці та й західні країни загалом бояться розпаду росії? І як нам відучити їх від цього?
— От це правильне запитання і це те, над чим ми сьогодні повинні щоденно працювати. Переконувати наших колеґ з цивілізованого світу, що до будь-якої події краще підготуватися заздалегідь. Щоб не довелося постфактум у розпачі запитувати самих себе, а що ж його тепер робити? Так, як це вже відбувалося після зникнення срср. Зараз нам потрібно приступити до створення, я б сказав, моделей можливого розвитку росії після її поразки в Україні.
Моделі можуть бути різними. До прикладу: домовленість з певними колами російських політиків на умовах Заходу. При одночасному збереженні більшої чи меншої частини від теперішньої росії.
Іншим варіантом може бути модель знищення ворожої держави, щоб вона ніколи у майбутньому не змогла більше стати навіть потенційною загрозою для світу.
Можливим є і гібридний варіант, при якому формально росія залишається цілісною до певних своїх меж, але разом з тим втрачає здатність загрожувати іншим. Передусім тому, що пройде процедуру демілітаризації та денуклеризації (ядерне роззброєння – «Главком»).
Як бачимо, варіантів кілька. Треба розуміти, що кожен з них передбачає дуже серйозну підготовчу роботу. Тобто, потрібно докласти всіх зусиль, щоб кожна з перелічених моделей спрацювала, коли настане для того відповідний час. Одним із обов’язкових складників підготовки запуску керованого краху росії є політична воля цей крах довести до кінця. Ми повинні бути готовими до прийняття в цьому контексті складних рішень, коли виникне така потреба. Ось і все.
Інша річ, що на заході сьогодні хочуть уникнути прийняття цих складних рішень. Їм так зручніше і легше, не треба думати наперед на три, п’ять, можливо, 10 років. Навіщо заглядати у майбутнє, коли замість цього можна просто реаґувати на якісь події, коли вони вже відбудуться і тим обмежуватися?
Така поведінка, на мою думку, не личить країнам, які претендують на світове лідерство й на те, щоб бути для когось прикладом.
— А чи не є головною причиною страху перед розпадом рф ймовірність розпорошення тамтешнього ядерного арсеналу по нових суб’єктах, які утворяться на згарищі путінської росії?
— Відповідь на це запитання дає сама історія. Маю на увазі історію з розпадом радянської імперії, що відбулася у 1991-му. Тоді так само боялися, що ядерна зброя розпорошиться. А вона не розпорошилася у результаті. Замість цього її недалекоглядно передали москві, хоча б найкраще було просто її знищити.
Те саме буде й цього разу. З тією лише різницею, що тут треба буде відразу зрозуміти, з ким і про що вести мову в цьому контексті. А враховуючи, що путін доведе росію до економічної катастрофи не пізніше початку наступного літа, за нашими очікуваннями, то люди, які будуть вимушені думати про те, як себе прогодувати, швидше за все, обміняють будь-яку ядерну боєголовку на певну кількість мільйонів доларів.
Це щось схоже на те, як було в Україні, коли у нас були стратегічні ядерні ракети, але управлялися вони з міністерства оборони тодішнього ще союзу, а згодом і російської федерації. І яка користь нам від перебування цих ракет на нашій території?
Так само, якщо стоїть якась ракета на Далекому Сході росії, і керована не місцевим керівництвом, а кимось іншим, то, вибачте, обмін цієї ракети на кілька мільйонів або й десятки мільйонів американської валюти є для місцевого населення більш вигідною операцією, ніж утримання ракети, якою все одно ніхто з тамтешніх не може керувати.
— До речі, звідки, на вашу думку, може початися парад суверенітетів на території Постросії, скажімо так? І хто взагалі очолить ці нові суб’єкти?
— Знаєте, це питання, насправді, є більш риторичним, ніж практичним. Поясню, чому. Тому, що питання, власне кажучи, не в тому, з чого і як почнеться. Початися може з будь-чого. Наприклад, з якогось протесту у маленькому селі або нещасного випадку. От хоч би й звірячого вбивства одного російського військового іншим.
Ми зараз прогнозувати не можемо, бо це залежить від дуже багатьох факторів. У даному випадку важливими буде саме прецедент того, що у якомусь місці цієї величезної недоімперії почне палахкотіти. І потім все перейде в стадію ланцюгової реакції, коли одне піде за одним. Одночасно треба враховувати, що так відбудеться лише, якщо центральна московська влада виявиться не настільки сильною, щоб контролювати ситуацію у віддалених реґіонах.
Щойно ці віддалені куточки російської території опиняться у відносній безпеці від центральної влади, отоді відразу сформується те, що у нас за часів срср називалося парадом суверенітетів.
Безсумнівно, у сучасній росії є достатньо потенціалу для початку таких відцентрових процесів. Щоб у цьому переконатися варто лише поглянути, що зараз відбувається у національних республіках.
Хтось там дозволяє собі певні висловлювання, інші переходять межу і самоспалюються, хтось пише петиції і так далі. І варто буде тільки реґіонам, навіть суцільно російськомовним, відчути, що москва вже не керує, як усе тієї ж миті почнеться. Не обов’язково, щоб одним з перших був навіть умовний Дагестан. Зовсім не здивуюся, якщо це буде натомість Сибір, приміром.
— То все ж таки, як нам донести до західних держав думку про те, що розпад росії не такий вже і страшний, як вони це собі уявляють? Якими можуть бути конкретні кроки в цьому напрямі.
— Наш рецепт успіху полягає у нашому вмінні переконати партнерів у декількох речах відносно росії. По-перше, що з путіним не можна вести ніяких розмов за жодних обставин. І, здається, це вже стає реальністю.
Якщо західні держави починають вже публічно говорити про намір створити трибунал для суду над путіним, то це означає, що ця мета, фактично, починає реалізовуватися.
А друге полягає в тому, щоб наші західні партнери, завдяки зусиллям нашої дипломатії, зрозуміли, що така росія їм не потрібна. І що вона у такому вигляді, як зараз, для них завжди буде загрозою.
Богдан Боднарук, для «Главкому»
