2026 рік у Львові та Бориславі проголошений роком Ірини Сеник.
Це велична Людина – член Організації Українських Націоналістів, пластунка, членкиня Союзу Українок та Всеукраїнської Ліги Українських Жінок, Героїня світу, поетеса, вишивальниця, почесна мешканка Борислава та Львова.
Протягом року відбуватимуться академії, читання віршів та споминів.
Видатним людям ставлять пам’ятники, меморіальні дошки, а Ліґа Українок Канади відділ Торонто урочисто відкрила меморіальну лавку Ірини Сеник у Львові в парку ім.Івана Франка біля університету. І, як зазначили львів’яни, це вперше у місті відкрили іменну лавку.
Відкриття відбулося надзвичайно родинно та емоційно. Ірина Сеник писала “Розгортаю життя, як сувій полотна…”. Так і ми, розгорнули програму наче візерунки чи мережки: життєпис Ірини Сеник, спомини, вірші та пісні.
Я, як голова Ліґи Українок Канади відділ Торонто представила організацію, розповіла про історію створення та діяльність.
Лідія Бойчишин – голова Союзу Українок Львівщини пригадала Ірину Сеник і свою маму Любомиру Бойчишин (активна громадська діячка, дружина Михайла Бойчишина-соратника Вячеслава Чорновола. Михайло Бойчишин зник (викрали) в 1994р.). “Дві великі, мужні і незламні жінки”, – так назвала їх Лідія Бойчишин, яка продовжує українську патріотичну справу.
Мирослав Маринович – правозахисник, дисидент, політичний в’язень згадав, що жінки в тюрмах часто були морально сильнішими аніж чоловіки. Надзвичайними зусиллями вони добивались своїх прав, в тому числі, ставити ялинку на свята, а Ірина Сеник вишивала для неї прикраси. Навіть тюремні нашивки, які носили жінки-політв’язні були прикрашені вишивками Ірини Сеник.
Згадалось і те, що якимось чином вдалося передати на волю, за кордон взори, вірші та біографії жінок невільниць. Так, в 1977 році українці в Сполучених Штатах видали унікальну книгу українською та англійською мовами “Нездоланний дух”.
В програмі прозвучало легендарне “Повстанське танґо“ (автори Оля Ільків та Марта Пашківська – зв’язкові Романа Шухевича). “Одна шаленна нас полонила доля,.. чи переможем, чи згинемо за волю…” співали Орест Цимбала та Оля Томків.
Зворушив присутніх український романс “Зачекай”, присвячений тисячам українських жінок, які опинились в совєтських таборах та поселеннях і на довгі роки були відірвані від своїх родин та України.
Заспівали пісню Ніна Карпінець та Уляна Токарівська – Вертигел.
У своїх спогадах голова Всеураїнської Ліги Українських жінок Марія Петрова Мацюк згадала Ірину Сеник, як співзасновницю організації та приклад безмежної патріотичності та любові до України.
Завдяки Ірині Сеник та відданим членкиням організації, на Янівському кладовищі у Львові перепоховано жертви совєтських репресій і встановлено меморіал.
Голова Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків з діаспорою Ірина Ключковська показала присутнім книгу “Біла айстра любови“, з дарчим написом Ірини Сеник. Ірина Ключковська також зазначила, що знову перечитала вірші поетеси і ще більше вразила велич та сила її слова.
Ліга Українських Католицький Жінок при українській греко- католицькій церкві Святого Димитрія зібрали кошти і видали двомовну книгу віршів та взорів Ірини Сеник “Біла айстра любови”. Ці матеріали були таємно перевезені з України до Торонто. Крім цього до цієї унікальної книги увійшли знимки суконь, які жінки вишивали за узорами Ірини Сеник. Презентація книги та суконь відбулася в 1992р. в Торонто.
Оксана Мацегора -голова Союзу Українок м. Львова зазначила “Україну можна скувати ланцюгами, але не можна скувати її дух. Ірина Сеник не зламалась там, де ламали сильніших, вона не втратила світла там, де панувала темрява”.
На вірші Ірини Сеник ще не написано багато пісень, але спеціально до церемонії відриття лавки, Іванка Вівчарик та Ольга Томків підготували “В діброві спогадів моїх”.
Поезію Ірини Сеник читала Надія Шалай, яка є волонтеркою центру “Калина”, який організовує концертні поїздки на фронт до наших захисників.
Урочистий момент настав: діти, які були присутні та Мирослав Маринович, урочисто відкрили лавку, яка була покрита прапорами Канади та України, а також посадили кущ жасмину в честь великої Українки Ірини Сеник.
Представниця Міської ради відділу екології Галина Микітчак, яка допомагала із встановлення лавки в парку, була зворушена подією та почутою інформацією про українську Героїню.
Меморіальна лавка Ірини Сеник – це не просто місце для відпочинку. Це – місце для зустрічі з історією. На лавці розміщено QR-код, відсканувавши який, кожен перехожий зможе на мить зазирнути в долю Ірини та дізнатися про жінку, яку не змогли зламати жодні режими чи десятиліття таборів. Вам відкриється світ поетки, яка крізь сірість ГУЛАГу пронесла яскраві кольори української душі.
Висловлюємо велику подяку Міській Раді м. Львова, Галині Микітчак (відділ екології), яка організовувала встановлення лавки в парку, співакам та читцям. Особлива подяка Любі Фітьо, Роману Лобаю та волонтерському центру “ Калина“ за допомогу в організації цієї події у Львові. Дякуємо Богдану Поповичу за фільмування та знимки.
Ірина Сеник мріяла повернутись до Львова
“… Десять років в тайшетській тайзі,
в загороджених клаптиках дикої Азії,
Я про Тебе лиш мріяла,
Я про Тебе лиш думала.
Ти ввижався мені,
Гартував мою кволість
ТИ, МІЙ ЛЬВОВЕ!
Місто моє чарівне!”
І вона повернулася до рідного Львова, щоб залишитися в ньому навічно. Я відвідала могилу Ірини Сеник, яка спочиває поряд зі своїми посестрами на Полі Почесних поховань на Личаківському цвинтарі. Помолилася, передала привіт від членкинь нашої організації та діаспори Канади, поклала на могили канадські прапорці.
Вічна пам’ять і Вічна Слава Українській Героїні Ірині Сеник.
Запрошуємо громаду в Торонто на театрально-музично-поетичну композицію “Метелики спогадів Ірини Сеник” в неділю 14 червня 3 год. в Пластовій домівці за участі талановитих читців, співаків, танцюристів. В ролі Ірини Сеник Лариса Баюс. Гідно вшануємо українську Героїню.
Наталка Попович
