Диктатор владімір путін продовжує втілювати в життя криваву місію – знищити Україну. Але західний світ не здається. Приїзд Байдена до Києва – тому підтвердження
Візит президента США Джо Байдена до України – це сиґнал одразу на чотири аудиторії.
Перший сиґнал – для України. Візит відбувся попри безпекові проблеми. Це візит напередодні річниці повномасштабного вторгнення росії в Україну, напередодні візиту до Польщі, де він має виступити з дуже потужною промовою. І це відбулося після того, як американці два дні тому заявили, що росія скоювала злочини проти людяності. Підкреслю – не воєнні злочини, а проти людяності.
Це сильний сиґнал для України, що США залишаються для нас партнером-союзником номер один. Це підкреслення того, що боротьба України проти росії – це важлива для них історія. А для самого Байдена – відчуття місії, як людини та президента.
Другий сиґнал – росії. Візит Байдена до України відбувся напередодні виступу російського диктатора владіміра путіна перед федеральними зборами рф і річниці вторгнення в Україну. Тепер будь-що сказане путіним та подальші дії рф будуть розглядатися через призму опосередкованої відповіді Байдену.
Це сиґнал колективному світу, оскільки США – лідер демократичного світу.
І врешті – це сиґнал американському народу. 20 лютого в США проводиться День президентів. Байден показав їм – що він президент. Це не якийсь розрахунок. Небезпека небезпекою – але він показав, що у нього є можливість і бажання бути там, де має бути президент США.
І цей сиґнал зайшов на всі ці аудиторії.
Куди рухатиметься світ після війни
Захід має зрозуміти – XX століття було про те, що цінності фактично були вкарбовані в право: міжнародне право, міжнародні організації. Тепер з’ясувалося, що для таких, як путін, ці правила не писані. Зараз – новий етап, на якому Захід має переосмислити своє існування і зрозуміти – те, що побудували, потрібно захищати, подивитися на все з нового кута і нарешті підсумувати – а що ж таке “захід”. До чого він готовий, чи готовий ухвалювати болісні рішення, наприклад, вводити санкції в режимі реального часу.
Досвід або висновок цієї війни показує – Європа та інший Захід можуть бути “заходом” тільки разом зі США.
Захід має переосмислити себе, своє існування на фоні загроз від росії та суперництва з Китаєм, на фоні того, що фактично західний світ думає тільки про себе і вважає, що ця війна забирає такі необхідні йому ресурси.
Тобто – є декілька фундаментальних викликів, і Захід має зрозуміти свою саме спільну стратегію. Не стратегію окремих західних елементів. Ця війна – для того, щоб зрозуміти, хто є хто в цьому світі.
Чому, розуміючи потенційну загрозу рф, демократичний світ допустив розв’язання цієї війни
Бажання залишатися в зоні комфорту – ось причина. Скільки не говорили про можливу загрозу колишньому президенту США Бараку Обамі, і у 2014, і у 2015 році він намагався уникнути будь-якої суттєвої допомоги в постачаннях озброєння, не хотів жодним чином підіймати ставки. Те, що він вбачав у розумній політиці, виявилося слабкістю, оскільки режим путіна і будь-які інші режими розуміють такий підхід саме як слабкість. І наявні дискусії щодо червоних ліній: що можна робити, а що ні, – це втрата часу і та ж сама слабкість. Оскільки – навіть якщо ти й маєш якісь червоні лінії – не потрібно про них дискутувати. Їх потрібно дотримуватися.
І тут є фундаментальне розуміння, що Захід поводив себе неправильно. Він повинен провести ґрунтовну роботу над помилками, зрозуміти, чому все відбулося саме так. І вивести стратегію – як поводити себе у майбутньому. Компроміси, напевно, мають бути в будь-якій політиці, але поступки та компроміси заради компромісів шкодять як майбутньому, так і безпеці. Нестабільний світ – результат таких дій.
Захід тільки зараз почав це розуміти, як і те, що взаємна залежність у постачанні, експорті та іншому ні від чого не рятує. Це не той чинник, який дозволяє не турбуватися про майбутнє.
Гра в літаки
Чому ж тоді тягнуть із постачанням Україні бойових літаків? Це буде наступним етапом війни. Все, що відбувається останніми днями, можна назвати так – перемикнутися на іншу передачу. І Захід таки ухвалить це рішення, оскільки у них немає ніяких формальних обмежень. Але вони намагаються звести все до своєї стратегії протидії: економічний тиск, ізоляція, воєнний тиск, але не провокуючи масштабної ескалації. Оскільки вони знають, що путін раціональний, але – не раціональний у західному сенсі. І намагатиметься виконувати свою місію саме так, як сам її розуміє.
Наслідок цього всього – запізно ухвалені Заходом рішення про допомогу Україні, їх реалізація, та ще й не в тій кількості, яка нам потрібна. Це теж фундаментальна проблема Заходу, яку він запізно почав розуміти.
Промова Байдена в Польщі – це буде не звернення виключно від президента США чи Америки. Це звернення – позиція всього західного світу. Він має заявити – ми готові йти до кінця. Це означає, що з усіма проблемами, які у нас є, цю війну путіну не виграти, оскільки російський диктатор до цього часу залишається впевненим, що Захід рано чи пізно втомиться від цієї війни, а він всіх пересидить. Але зараз ставки для нього набагато вищі. В якийсь момент путін має зрозуміти – щобільше він продовжує цю війну, тим жахливіша ціна для нього та його країни.
А Захід не здасться, в інакшому випадку – його не буде існувати в тому вигляді, який є наразі. На початку війни Європа це мало розуміла, але зараз все інакше. Там починають розуміти: здатися один раз – означає нескінченний перелік подібних здач у майбутньому, оскільки зупинити це вже буде неможливо.
Павло Клімкін, політик, дипломат,
міністр закордонних справ України
у 2014-2019 роках
