Раз на два роки у садах Джардіні панує особливий мистецький настрій. У Венецію з усього світу стягуються паломники, які шукають свіжих ідей, нестандартних креативних задумів, замислюючись над питаннями, які мають глибокі сенси та мали б формувати нові візії на роки вперед.
Традиційно, Золоті та Срібні Леви – як маркери мистецтва, що вразило – журі вручало під гучні овації публіки. Однак, 2026 рік – особливий. За тиждень до офіційного відкриття 61-ї бієнале міжнародне журі заявило про колективну відставку, протестуючи проти роботи павільйонів від Росії та Ізраїлю. Єврокомісія, дізнавшись, що попри санкції росіяни приїхали у Венецію, скасувала фінансову підтримку події у сумі 2 мільйони євро. Прем’єр-міністерка Джорджі Мелоні теж висловила свою незгоду, однак напротивагу їй правий віцепрем’єр-міністр Італії Маттео Сальвіні спеціально відвідав російський павільйон, підтримавши таким чином директора бієнале П’єтранджело Буттафуоко.
Офіційно подія розпочалася 9 травня і триватиме до 22 листопада. За відсутності журі, організатори вирішили, що саме глядачі цього року будуть голосувати за улюблений проєкт. Водночас митці-учасники та павільйони відмовляються від нової відзнаки “Леви глядацьких симпатій”.
Про це йдеться у спільній заяві художників на сайті мистецької платформи e-flux.
Ця масова відмова від нагород і демарш журі створили у Венеції етичний вакуум, який за задумом мав би стати мовчазним вироком агресору. Проте саме в цій тиші росія побачила свій шанс. Поки цивілізований світ обирає бойкот як демократично доступну форму протесту, москва використовує цю паузу, щоб цинічно “вмонтувати” себе в європейський контекст.
Для країни, яка щодня вбиває мирних українців і фізично нищить культурний спадок сусідів, це не просто виставка — це спецоперація з демонстрації власної “нормальності”. Це жахливий парадокс: ті, хто стирають цілі міста з мапи, мімікрують під тих, хто осмислює життя. Однак суть їхньої появи значно глибша за просте бажання бути почутими. росія одягає мереживну рукавичку для того, щоб додати образу таємничості й, головне, не залишити відбитків пальців на місці злочину, поки вона промацує слабкі місця європейської демократії.
росія, мов ртуть, оминає інтелектуальні перешкоди, непомітно отруюючи простір навколо. Ви можете не відчувати її присутності, але її токсичність обов’язково вас наздожене
Культурний російський десант, що приземлився у Венеції аж ніяк не назвати зі світу арту. Це справжні представники військово-силових структур росії. Зокрема, з-за маски сучасної арт-дилерки з лондонською освітою Анастасії Карнєєвої, визирають генеральські погони ФСБ. Її батько – Микола Волобуєв, генерал ФСБ у відставці та нинішній заступник голови оборонного гіганта “Ростех”. Того самого, що виробляє ракети, які щодня руйнують українські музеї, театри, школи та житлові будинки.
Партнерка Карнєєвої по бізнесу – Катерина Винокурова – це донька міністра закордонних справ росії Сергія Лаврова. Коли такі люди очолюють національний павільйон, це уже не “мистецтво поза політикою”. Це штатна операція з відбілювання репутації, яка фінансується напряму з кишень підсанкційних олігархів.
Росіяни, знаючи, що дратують своєю присутністю, розіграли хитру партію. Павільйон відкрили лише на чотири дні до офіційного відкриття події. Прев’ю провели для “своїх”, для преси та кулуарних розмов. Для широкого ж загалу він зачинений. Щоправда, всі дні фестивалю з вікон павільйону відбуватиметься трансляція відеоперформансу “The Tree is Rooted in the Sky”.
Попри дипломатичний бойкот, коли 22 міністри культури ЄС підписали протест, а італійський міністр культури Алессандро Джулі показово відмовився відвідувати відкриття, росіяни протоптали стежку, порушуючи закони та заходячи у “сіру” зону.
Згідно із журналістським розслідуванням італійського видання Open, повернення росії було чітко спланованим. До рук журналістів потрапило листування між офісом президента бієнале П’єтранджело Буттафуоко та комісаркою Анастасією Карнєєвою. Це не було просто формальне узгодження дат — керівництво престижного арт-форуму фактично виступило в ролі юридичного консультанта для Кремля. У листах детально розписували стратегії, як обійти санкції ЄС та структурувати фінансування через приватні фірми-прокладки на кшталт Smart Art, що належить Карнєєвій та Винокуровій. Усе зроблено для того, щоб гроші російських зброярів не “світилися” у банківських реєстрах. Організатори виправдовуються, повторюючи мов мантру фразу про автономію бієнале, мовляв, це особливий простір для співіснування всіх культур.
Окрім цієї ідеологічної ширми, керівництво форуму вхопилося за юридичний гачок приватної власності. Росія володіє павільйоном у Джардіні ще від 1914 року, і організатори нахабно роблять вигляд, що не знають або “забули”, чиїм коштом він був побудований. А гроші на його зведення дав відомий український меценат Богдан Ханенко. І ось тут приховано найвищу ступінь цинізму: москва апелює до свого “священного права власності” на будівлю, засновану українцем, водночас щодня знищує українські міста та заперечує право на існування України.
Юридична реальність невтішна: згідно з італійським законодавством, інституція не може просто конфіскувати або заблокувати доступ до майна держави, з якою не розірвано дипломатичні відносини. Тож, росіяни майстерно скористалися цією прогалиною. Перед нами — кричущий зразок обходу міжнародних санкцій, де поважна європейська інституція власноруч малювала карту, якою російські гібридні впливи, мов тіні, проповзли в сади Джардіні.
Українська відповідь: евакуйований олень, що завис між рішеннями та світами
На фоні російського павільйону, за яким стоять генерали ФСБ, український проєкт “Гарантії безпеки” виглядає болючою правдою. Скульптура “Оригамі-олень” Жанни Кадирової була виготовлена у прифронтовому Покровську. Фігуру заливали у 2019 році з вірою, що вона простоїть там без будь-яких змін місця розташування. Однак, з наближенням лінії фронту, стало зрозуміло, що Оленя потрібно рятувати від російської жорстокості та тактики випалювання усього живого. Тож Олень став внутрішнім переселенцем, емігрантом, який кочує різними країнами і наразі “завис” у Венеції. Скульптура упродовж роботи Бієнале висітиме на крані вантажівки. Такою наразі є реальність України та українців: мистецтво в стані евакуації, система міжнародної безпеки та життя мільйонів у стані невизначеності. Розпочавши війну, росія розірвала майже 400 угод: від Статуту ООН до Будапештського меморандуму, який мав би гарантувати Україні спокій в обмін на ядерну зброю.
Українці долучаються до мистецького діалогу не словами, а діями, що вибивають ґрунт з-під ніг у венеційських естетів.
У ці дні вулиці Венеції вкрилися афішами “скасованих подій”. На плакатах — обіцянки зустрічей із письменниками Вікторією Амеліною та Володимиром Вакуленком, кадри Ігоря Малахова, малюнки Ніки Кожушко. Але поверх кожного обличчя — велетенський штамп «СКАСОВАНО: митця вбила росія». Ця акція від Network Associazioni per Ucraina та PEN Ukraine просто “збиває з ніг”: російська культура, яку намагаються реабілітувати в павільйоні по сусідству, фізично знищила тих, хто мав би стояти у Венеції сьогодні.
Інший перформанс — тихий, але нещадний. Його здійснив Юрій Грузінов. Документаліст, який пройшов через російський полон у Криму ще у 2014-му, тепер зайшов до їхнього павільйону з червоним блокнотом і фіксував побачене. Назва на ньому більш ніж промовиста “Список п*дарасів”. Це не просто емоція. Це гранично точний реєстр тих, хто обслуговує машину вбивств під виглядом арту. Це – документування злочину.
Росіяни нав’язують свою присутність як неминучість, перетворюючи мистецтво на арт підготовку перед черговим наступом. Проте жодні декорації не здатні приховати очевидне: з-поза важкої куліси, що прикриває їхній бенефіс у Венеції, на білий мармур Джардіні вже давно стікає справжня кров. І ця пляма — це єдине, що залишиться в історії, коли впадуть фальшиві фасади.
Лідія Карпенко
