18 жовтня 2026 року Міжнародне об’єднання українських громад «Четверта хвиля» організувало вечір пам’яті Анни Кісіль під назвою «Життя — мов сон». Поезія, музика, спогади та щирі слова вдячності об’єднали присутніх у вшануванні жінки, чиє життя стало прикладом відданості Україні, щедрости душі та невтомного служіння українській громаді.
Анна Кісіль народилася 1960 року в Яремчі на Прикарпатті. Вона була успішною підприємицею в Україні та Канаді, громадською діячкою, меценаткою й однією із засновниць Міжнародного об’єднання українських громад «Четверта хвиля», де обіймала посаду голови благодійного напряму. Організація стала важливою опорою для українців нової хвилі еміґрації, допомагаючи їм зберігати національну ідентичність, розвивати громадське життя та підтримувати зв’язок з Україною. Минуло понад п’ять років від часу її відходу у вічність, однак добрі справи Анни Кісіль продовжують жити, а саме у діяльності «Четвертої хвилі», у підтримці українських студентів, у доброчинних ініціативах і в пам’яті людей, яких вона надихнула власним прикладом.
Спадщина, що продовжує надихати
Вечір відкрила президентка МОУГ «Четверта хвиля» Любов Славатинська. У своєму виступі вона наголосила на особливому місці Анни Кісіль в історії організації та її невтомній праці задля української громади.«Вона залишила по собі багато добрих справ, і одна з них — “Четверта хвиля”», — прозвучало у спогадах про Анну. Вона була рушійною силою багатьох ідей, людиною, яка вміла не лише побачити потребу, а й знайти спосіб допомогти. Її рішучість, енергія та наполегливість допомагали втілювати задуми, які іншим могли здаватися складними або недосяжними. Багато хто знав Анну Кісіль передусім як громадську діячку та меценатку. Її готовність допомагати не обмежувалася власними можливостями: якщо вона не могла розв’язати проблему самотужки, то шукала людей, які могли долучитися. Саме так формувалася мережа підтримки у якій доброта ставала спільною справою.
Водночас не всі знали про її творчий доробок. Анна Кісіль залишила після себе поетичну збірку «Висока осінь», яка відкриває інший, глибоко особистий вимір її особистости. Саме поезія зі збірки стала основою мистецької програми вечора, даючи присутнім змогу почути голос Анни не лише через спогади про її громадську діяльність, а й через її власні роздуми про життя, прощення, людські стосунки та духовні цінності.
Ідея проведення вечора належала Лесі Мовчан, Ларисі Баюс, Любов Славатинській та організавійному комітету до якого входили: Надія Заставна, Таміла Карпик, Марія Хомич, Ірина Вінійчук, Ольга Мільчак та Ольга Гнатюк. Сценарій і постановку підготувала Лариса Баюс, яка разом із творчими учасниками створила цілісну мистецьку оповідь, у якій слово, музика й сценічний рух доповнювали одне одного.
Любов Славатинська представила ведучу вечора Тамілу Карпик. Вона нагадала про одну з найважливіших доброчинних ініціатив, пов’язаних з ім’ям Анни Кісіль, стипендію для українських студентів в Онтаріо. Кошти, зібрані під час вечора, спрямовуються на підтримку цієї стипендії. За час її існування допомогу отримали вже 14 студентів, четверо з них — упродовж цього року. За кожною такою стипендією стоїть не лише фінансова підтримка, а й віра в молодь, її здібності та майбутнє. Продовження цієї справи є одним із найпереконливіших свідчень того, як спадщина людини може перетворюватися на нові можливості для наступних поколінь.
Під час заходу Ігор Соколик вручив Любові Славатинській і Ларисі Баюс відзнаки за культурну дипломатію — на знак визнання їхньої відданості Україні, підтримці українських студентів і дітей в Україні.
Поезія, музика й голос пам’яті
Після офіційної частини розпочалася мистецька програма. Лариса Баюс відкрила програму рядками, що дали назву всьому вечорові: «Життя — мов сон». У поетичних роздумах Анни Кісіль звучали запитання, які не втрачають своєї актуальності: кому ми пробачили, кого навчили, що залишили після себе? Згодом до Лариси Баюс на сцені приєдналася Оксана Смільська. Їхнє читання стало своєрідним діалогом із поезією авторки, у якому кожен вірш відкривав нову грань її світогляду та запрошував слухачів до власних роздумів.
Музичним тлом вечора стали мелодії у виконанні Наталії Колач, які надавали поетичним словам особливої глибини та емоційності. Програму доповнили виступи Павла Фондери, Тараса Глоби, ансамблю «Отава», камерного хору «Крещендо», Ігоря та Андріянни Артем’яків, а також ансамблю танцю «Україна». Особливу мистецьку атмосферу створили виступи Влада Романенка та Ольги Пастернак — колишніх солістів Національної опери України, які представили класичний балет. Поєднання поезії, вокалу, хорового співу, народного танцю та класичного мистецтва перетворило вечір на багатогранну розповідь про життя, творчість і духовну спадщину Анни Кісіль. Кожен виступ був частиною спільного вшанування. Мистецька програма не лише нагадувала про людину, яку зібралися згадати, а й повертала присутніх до цінностей, якими вона жила: любові до України, щедрости, відповідальности за інших і готовности підтримати тих, хто цього потребує.
Добрі справи, які не завершуються
Вечір «Життя — мов сон» став нагодою не лише згадати Анну Кісіль, а й побачити, як багато може залишити після себе людина, яка вміє поєднувати надію та мрію з дією. Її громадська діяльність, доброчинність і творчість продовжують знаходити відгук у житті української громади. Завершився захід спільним виходом учасників на сцену та виконанням духовного гімну України «Боже великий єдиний». У цьому фінальному моменті злилися голоси виконавців і присутніх, а музика стала символом єдності, віри та надії. Життя справді минає, мов сон. Проте людська доброта, підтримка, яку ми даруємо іншим, і справи, зроблені з любов’ю, не зникають. Вони продовжують жити в людях, яким допомогли, у молоді, що отримує шанс на освіту, та в громаді, яка завдяки таким постатям стає сильнішою. Саме такою залишається спадщина Анни Кісіль — не лише у спогадах про її життя, а й у добрих справах, які тривають, і в людях, які продовжують її шлях.
Надя Ґерелюк
