Ліґа Українок Канади, відділ Торонто: 1991–2026 ч.2
Коли Україна відновила незалежність, для Ліґи Українок Канади не настав час зупинятися. Змінилася мета щоденної праці, але не її основа.
Протягом десятиліть жінки торонтського відділу говорили про Україну тоді, коли вона була поневоленою. Вони захищали політичних в’язнів, поширювали інформацію про Голодомор, підтримували родини переслідуваних, проводили маніфестації та міжнародні акції. Після 1991 року перед ними відкрилася нова можливість, працювати з Україною вже як із незалежною державою. Саме тому історію Ліґи Українок Канади після проголошення незалежності можна назвати переходом від протесту до партнерства, від захисту пам’яті до творення майбутнього.
Нова Україна — нові завдання
Після проголошення незалежності України організацію було перейменовано на Ліґу Українок Канади. Зміна назви відображала нову історичну реальність. Як зазначає сама ЛУ-окК, після 1991 року діяльність організації дедалі більше зосереджувалася на підтримці розбудови незалежної України, українсько-канадських відносинах, демократичних реформах та розвитку громади. Але торонтський відділ не обмежився новими політичними завданнями.
Одним із важливих напрямів стала безпосередня співпраця з українськими жінками та організаціями в Україні. 1995 року за допомогою Мирослави Стельмах в Україні було створено Всеукраїнську Лігу Українських жінок. Її очолила Дарія Гусяк — багаторічна політична в’язень і зв’язкова Романа Шухевича. За інформацією Національної Ради жінок України, Всеукраїнська Ліга Українських жінок була створена саме на основі статуту Ліґи Українок Канади, відділу Торонто, і стала її сестринською організацією.
Це був особливий момент: організаційний досвід української діаспори повертався в Україну й допомагав розбудовувати громадянське суспільство вже в незалежній державі.
Пам’ять, яка переходить через океан
2002 року в Торонто відбулася особлива зустріч із Дарією Гусяк та Наталкою Осьмак — дочкою Президента Української Головної Визвольної Ради Кирила Осьмака. Такі зустрічі були більше, ніж подіями календаря. Вони створювали живий міст між поколіннями.
Люди, які пережили підпілля, ув’язнення та переслідування, зустрічалися з українською громадою Канади, а молодші покоління отримували можливість почути історію не лише з книжок.
Саме ця передача пам’яті стала однією з постійних рис діяльності Ліґи.
Від культури — до конкретної допомоги
У 2003 році торонтський відділ активно долучився до проєкту СФУЖО «Краса заради життя», спрямованого на збір коштів для придбання мамографічної машини для лікарень в Україні.
Того ж року членкині організували кампанію щодо Пулітцерівської премії Волтера Дюранті. Вони надсилали картки до Pulitzer Prizes та проводили маніфестацію з вимогою перегляду працю журналіста, чиї публікації 1930-х років заперечували масштаб голоду в Україні.
Через багато десятиліть питання правди про Голодомор залишалося важливою частиною громадської діяльності. У 2008 році Ліґа Українок Канади спільно з Ліґою Українців Канади проводила значну роботу, спрямовану на визнання Голодомору геноцидом українського народу Канадою, та створила виставку про Голодомор.
Канадський парламент ухвалив відповідний закон у 2008 році: Ukrainian Famine and Genocide (“Holodomor”) Memorial Day Act визнав Голодомор 1932–1933 років актом геноциду та встановив четверту суботу листопада Днем пам’яті жертв Голодомору та геноциду. Для покоління, яке десятиліттями працювало над тим, щоб правда про Голодомор була почута, це стало важливою віхою.
Помаранчева революція і громадянська Україна
2004 року, коли Україну охопила Помаранчева революція, членкині торонтського відділу підтримали український народ. Деякі з них поїхали до України як міжнародні спостерігачі під час президентських виборів. Це був ще один приклад того, як діяльність діаспори змінювалася разом із самою Україною.
Українки Канади вже не просто розповідали світові про події в Україні. Вони могли безпосередньо їхати туди, спостерігати, допомагати, зустрічатися з українськими громадськими діячами та підтримувати нові ініціативи. 2005 року відбулася зустріч із представницями Всеукраїнської Ліги Українських жінок у Рівному. Тоді ж було передано кошти на придбання комп’ютерів для центру патріотичного виховання молоді.
Так формувався новий тип жіночої громадської роботи — практичний, партнерський і спрямований на довготривалий результат.
«Золотий клен», вишивка і сила культури
Та Ліґа Украйінок Канади ніколи не була організацією лише політичних акцій. З 2005 року торонтський відділ провів одинадцять музичних фестивалів «Золотий клен» на Сумівській оселі «Веселка». У 2007 та 2008 роках відбулися покази вишиваного одягу «Вишиваний дивосвіт».
З 2008 року організовувалися «Вечорниці» на різні теми. Загалом відбулося 16 таких заходів.
Усе це — частина великої роботи зі збереження української культури в Канаді.
У 2011 році спільно з Крайовою Управою Ліґи Українок Канади торонтський відділ долучився до проєкту Pier 21, присвяченого повоєнній хвилі української еміґрації до Канади. Ця ініціатива стала частиною збереження пам’яті про українців, які після Другої світової війни прибули до Канади та зробили вагомий внесок у розбудову канадського суспільства. Через кілька років у Канадському музеї імміґрації в Галіфаксі було встановлено пам’ятну таблицю на знак вдячності Канаді за прийняття українців після війни.
Протягом десятиліть членкині торонтського відділу також підтримували численні зустрічі та робочі контакти з канадськими депутатами, сенаторами, міністрами й представниками органів влади різних рівнів, порушуючи питання, важливі для української громади, та представляючи українські інтереси. Не менш вагомою була культурно-просвітницька діяльність: організація численних великих і малих проєктів, підготовка та проведення доповідей, концертів і зустрічей із відомими громадськими та культурними діячами, а також спільних богослужінь, великодніх і різдвяних обідів, ярмарків та інших громадських заходів.
Пісня, вишивка, традиційне вбрання, музика, дитячий малюнок, спільна вечеря чи святковий базар ставали способом зберегти українську ідентичність та передати її наступному поколінню.
Від Майдану до допомоги війську
2013 рік став новим переломним моментом. Під час Євромайдану торонтський відділ надавав підтримку та допомогу Україні. Під час Спільної Вечері було організовано пряму трансляцію подій. А в 2014 році, після початку російської агресії проти України, разом із Ліґою Українців Канади було засновано фонд «Приятелі Збройних Сил України». Відтоді значна частина зусиль організації була спрямована на збір коштів та допомогу українським захисникам.
Вечорниці, які багато років були передусім культурно-громадськими заходами, отримали нову місію: від 2014 року весь дохід від них спрямовується на допомогу українським військовим. З коштів, зібраних на Вечорницях 2025 року, було закуплено автомобіль із засобами радіоелектронної боротьби для українських захисників. Це дуже промовистий приклад того, як традиція може перетворюватися на практичну допомогу: українська пісня, вечеря, зустріч громади і врешті обладнання, яке допомагає захисникам України.
Музика як допомога
У 2023 році торонтський відділ започаткував концерти класичної музики «Музичні п’ятниці». Їхня мета — знайомити слухачів з українськими композиторами та водночас спрямовувати дохід на гуманітарну допомогу Україні. Це ще один приклад того, як ЛУ-окК поєднує два постійні напрями своєї роботи: культуру та допомогу.
2024 року членкині провели п’ятиденне пікетування біля російського консульства в Торонто. 2025 року до Дня матері організували фотосесію «Жінка-квітка», а отримані кошти спрямували на дитячі табори в Україні. У різні роки змінювалися назви проєктів, формати заходів і потреби України. Незмінним залишався принцип: зробити те, що можливо зробити тут і тепер.
«Метелики спогадів»
2026 рік став особливим для торонтського відділу. Організація підготувала величаве відзначення 100-ліття від дня народження Ірини Сеник – поетеси, вишивальниці, багаторічної політичної в’язні та представниці покоління шістдесятників.
Вечір «Метелики спогадів» об’єднав декламації, хоровий спів, драматичне представлення та музичні виступи. Ірина Сеник була не лише літературною постаттю. Її життя стало свідченням незламності українських жінок, а її творчість була пов’язана з досвідом політичного ув’язнення та боротьби за свободу. ЛУ-окК також зберігає пам’ять про її творчий доробок і зв’язок із жіночим рухом. Тому «Метелики спогадів» стали не просто ювілейним вечором. Це була зустріч поколінь — із пам’яттю про тих, хто не відступив, і з відповідальністю тих, хто продовжує їхню працю.
Понад сім десятиліть — і попереду ще багато роботи
Сьогодні Ліґа Українок Канади, відділ Торонто, залишається частиною широкої української громадської мережі Канади. Торонтський відділ входить до складу організацій української громади Торонто, а сама ЛУ-окК продовжує працювати на національному рівні.
Її історію неможливо вмістити в один перелік дат. За кожною датою стоять люди. За кожною демонстрацією — години підготовки. За кожною петицією — десятки листів. За кожним концертом — репетиції. За кожною поїздкою — особиста відповідальність. За кожним зібраним доларом — чиїсь пожертвувані час і праця.
Не перелічити всіх зустрічей із канадськими депутатами, сенаторами, міністрами та громадськими діячами. Не перелічити всіх рефератів, концертів, виставок, спільних святкувань, великодніх і різдвяних базарів. Не перелічити всіх пакунків і фінансової допомоги, переданих українським громадам у Бразилії, Параґваї, Німеччині, Австрії, Польщі та Україні.
Не перелічити й усіх годин, які жінки віддали громадській праці. Саме в цьому, можливо, і полягає найбільша сила організації. Не в одному великому заході чи гучному досягненні, а в десятиліттях послідовної праці.
Повоєнне покоління української еміґрації залишило по собі унікальну спадщину. Українки приїхали до Канади, не маючи змоги повернутися додому. Вони починали життя наново, працювали, виховували дітей, будували родини, створювали громаду — і водночас десятиліттями тримали Україну у своєму серці. Вони показали, що любов до Батьківщини може мати дуже конкретну форму.
Ліґа Українок Канади, відділ Торонто, — це не лише організація з минулим. Це жива традиція, створена руками багатьох поколінь жінок.
Слава Україні! Героям слава!
Наталка Попович
