Тисячний день великої війни. Багато хто сьогодні намагається оглянутися назад і побачити, як ми прожили ці 1,000 днів.
Вчорашній (18 листопада — ред.) обстріл Одеси, внаслідок якого загинуло щонайменше 10 людей, понад 200 ракет і безпілотників, що вдарили по Києву й інших мирних містах України в недільний ранок, сльози Максима Кулика із Кривого Рогу і Ярослава Базилевича зі Львова, які в одну мить втратили своїх найрідніших через ворожі удари, щоденні похорони загиблих від Запоріжжя до Ужгорода і від Сум до Херсона — все це свідчить про трагедію цього часу.
Це – 1,000 днів крові, смерті, болю, руйнувань і нищення. 24 лютого 2022 року несправедливий російський аґресор приніс на українську землю смерть і розруху. Але й у ту драматичну хвилину, і тепер ми не перестаємо вірити, що Бог із нами. У Бозі наша надія, і від Нього буде наша перемога.
Саме тому цей період є водночас періодом великої надії для українського народу. Тисяча днів надії!
Наша надія — це не порожнє почуття. Ми досвідчуємо, що Ісус Христос, Бог, який став людиною, присутній у тілі стражденного українського народу. Це Його знову вкотре засуджують на страту, катують, убивають. Це Він дає себе ув’язнити. Це Він іде в полон з українськими військовими. Він є серед тих, хто пропав безвісти. Це Його поранили. Проте Він переміг зло, гріх і смерть, і воскрес із мертвих.
Ми маємо надію, тому що віримо у воскресіння. Велика війна — це 1,000 днів досвіду присутності сили воскреслого Христа в тілі українців. У наших жилах уже сьогодні пульсує воскресіння, на повноту якого очікуємо. Ми — народ, який надіється на силу воскреслого Спасителя і щодня переживає цю силу в особистій історії.
У нашій історії не раз траплялися моменти, коли здавалося, що наші корені та культура будуть знищені. Згадаймо 1240 рік, коли татари зруйнували Київ. Тоді єдиною вцілілою будівлею був собор Святої Софії, де зберігається знаменита мозаїка київської Богородиці-Оранти, що стала символом нашої стійкості й надії.
Подібні трагедії ми переживали й пізніше — під час завоювання українських земель російською імперією. Систематичні переслідування Церкви стали частиною цієї спроби знищити українську ідентичність. Проте ми вистояли, і навіть у найтемніші часи українська Церква та народ знаходили сили для відродження.
Завдяки Божій силі ми й сьогодні стоїмо, боремося і молимося. Ми надіємося на Божу силу, яка виявляється навіть у наших ранах, сльозах і горі.
Скільки надії зродилося в нас за ці 1,000 днів! Це – надія воїнів, волонтерів, медиків, рятувальників, батьків, матерів і дітей — надія тих, хто ділиться останнім із потребуючими, піднімає руки опущених, допомагає тим, хто потрапив у крайню нужду та зневіру.
Піднявши руки до неба, ми молимося за Божий народ, який щодня знищують, прирікають на смерть, якому завдають ран, і кажемо Господеві: «Пам’ятай про нас!». Це наше покликання до свободи.
Після розпаду радянського союзу Господь закликав нас повірити, що наша свобода — це не сон, а Його воля. І ми живемо в цьому переосмисленні Божого народу в історії нашої країни. Як сказав Григорій Сковорода, культура нашого народу є «пасхальною» — закладена на християнській надії, яка завжди залишається «підтвердженою».
24 лютого 2022 року нам давали три дні. Але сьогодні — тисячний день великої війни. І ми, свідки надії, рішуче стверджуємо: Україна зранена, але не скорена. Україна втомлена, але стоїть і вистоїть!
Блаженніший Святослав
