Серед десятків тисяч українських солдатів, поранених під час війни з росією, багато хто втратив зір — і це особливо жахлива травма для молодих батьків. Про те, як вони дають їй раду, пише “Washington Post”.
За останні два роки щонайменше 1,000 українських військових втратили зір, каже Анна Пуртова, депутатка, яка виступає за захист їхніх прав. Тетяна Литвиненко, завідувачка відділенням офтальмології київського госпіталю, де лікують військових і цивільних, каже, що 30 ліжок у її відділенні завжди заповнені.
Видання пише, що сучасна медицина мало що може зробити для тих, хто втрачає зір на обидва ока і повинен навчитися орієнтуватися в світі без зору. А Україна ще не пристосувалася до дедалі більшої кількості незрячих людей на вулицях — собаки-поводирі зустрічаються рідко, багато світлофорів не подають сиґнали для пішоходів, а водії часто паркуються на тротуарах, створюючи небезпечні перешкоди.
А перед багатьма військовими постав додатковий виклик — пристосуватися до незрячого батьківства.
За 10 місяців після народження доньки Ізабелли Руслан Козачок майже не відходив від неї. Але він ніколи її не бачив.
За три місяці до народження Ізабелли 47-річний Руслан, який добровольцем пішов на війну після повномасштабного вторгнення росії у 2022 році, втратив зір внаслідок поранення у Часовому Ярі на сході України.
Раніше він був майстром татуювань і мав власний салон, але травма позбавила його професії та гобі. Та головне — і найболючіше — можливості побачити, як росте його донька.
Травма голови Руслана цілком могла бути смертельною. Він одразу втратив одне око і був змушений повзти до пункту евакуації, де втратив свідомість. Він вижив, але прокинувся в лікарняній палаті, яку так і не зміг побачити.
Його дружина Юлія була на шостому місяці вагітності.
Коли народилася Ізабелла, Юлія описала йому Ізабеллу: рожева шкіра, руде волосся та яскраві блакитні очі.
“Коли вона сказала блакитні очі, я просто розтанув, — цитує “WP” Руслана. — Я можу лише торкнутися її обличчя і уявити її образ у своїй голові”.
Він досі не знайшов роботу, яка б задовольняла його творчі потреби. Але він знайшов розраду в скелелазінні — виді спорту, який він ніколи не пробував, поки не втратив зір.
Руслан каже, що намагається залишатися здоровим і активним, як для себе, так і для Ізабелли.
“Кожен батько хоче бути прикладом для своєї дитини”, — каже він.
35-річний Денис Абдуллін уже мав двох синів, коли в березні 2022 року пішов до війська. Його дружина Олеся вивезла дітей до Литви.
Він втратив зір внаслідок поранення під Сєвєродонецьком, і коли лежав у лікарні в Києві, дружина разом із синами приїхали його відвідати.
Попри те, що він не міг їх побачити, їхнє ставлення до його травм дала йому надію — один був у захопленні від їзди в інвалідному візку, інший хотів погратися з реґульованим лікарняним ліжком.
“Я не можу пояснити це щастя”, — цитує Дениса “WP”.
Хлопчики, яким зараз 9 і 6 років, були на два роки молодшими, коли він бачив їх востаннє — і такими вони залишаться в його пам’яті.
“Я дуже вдячна, що він мав можливість їх побачити, — каже Олеся. — Їхній колір очей, тип статури, особливості. Він бачив їх у реальному житті”.
Хлопчикам важко зрозуміти сліпоту свого тата. Вони приносять йому книжки та картинки або пропонують зібрати іграшку. Іноді його це засмучує. Він хотів би навчити їх боксувати — це його улюблений вид спорту.
Раніше Денис працював на складі, але тепер не може цього робити. Минулого року він пройшов навчання на масажиста — за допомогою “Port”, організації, яку заснувала Анна Пуртова. Поки що Абдулін орендує приміщення для обслуговування своїх нечисленних клієнтів, але сподівається відкрити власну студію.
Робота дала йому важливе відчуття мети після важкого відновлення. Він мав панічні атаки та страждав від кошмарів, але навіть хороші сни “завжди мають поганий кінець”, каже він — бо він прокидається сліпим.
Нещодавно йому зробили операцію, щоб підготувати до очних імплантатів, які допоможуть запобігти інфекціям і нададуть вигляд природних очей — але він все ще зберігає надію, що знову зможе бачити.
“Я не хочу прожити все життя сліпим”, — каже Денис.
27-річний Іван Сорока отримав поранення у серпні 2022 року, коли його підрозділ відступав з-під Бахмута. Він втратив зір на обидва ока.
Найбільше, за його словами, боявся, що стане тягарем для своєї дівчини Владислави, з якою познайомився лише весною того року. Але вона сказала йому, що вони подолають усі труднощі разом. Вони одружилися у вересні минулого року, а минулого місяця Владислава народила хлопчика. Лікар дав незрячому Івану ножиці, і він перерізав пуповину.
Темноволосого малюка назвали Святославом.
“Страшно тримати дитину на руках, — цитує новоспеченого татуся “WP”. — Якби я міг його побачити, можливо, було б не так страшно. Але коли не бачиш його. … Такі маленькі ручки, маленькі ніжки”.
Їхні рідні кажуть, що дуже зраділи, що народився саме хлопчик. Святослав схожий на свого батька. А в Україні зараз помирає дуже багато чоловіків.
«ВВС»
