12 жовтня 2026 року
Віктор Ягун
Війна росії проти України давно вийшла за межі лінії фронту. Сьогодні дедалі виразніше проявляється інший її вимір — систематичний тиск на європейські держави, їхню оборонну промисловість і людей, які ухвалюють рішення щодо підтримки України.
Йдеться вже не лише про кібератаки, підпали чи диверсії. Європейські спецслужби попереджають про загрозу фізичного усунення керівників оборонних компаній.
11 жовтня Financial Times із посиланням на представників п’яти європейських розвідувальних служб повідомила, що, за їхніми даними, кремль наказав активізувати диверсійні та гібридні операції з метою послаблення підтримки України.
За оцінками джерел видання, особливу увагу російські спецслужби приділяють керівникам підприємств, пов’язаних із виробництвом озброєнь, безпілотників та комплектуючих до них. Німецька контррозвідка вже посилює заходи із захисту представників оборонного сектору.
І підстави для такого занепокоєння цілком конкретні.
У 2024 році західні ЗМІ повідомили про виявлений спецслужбами ймовірний план замаху на керівника німецького концерну Rheinmetall Арміна Паппергера. У січні 2025 року представник НАТО публічно підтвердив існування такої загрози в контексті ширшої російської диверсійної кампанії.
15 квітня 2026 року російське міноборони оприлюднило перелік підприємств у європейських країнах, які, за його твердженням, виробляють безпілотники або комплектуючі для України, із зазначенням їхніх адрес. Дмитро Медведєв назвав такі підприємства потенційними військовими цілями.
Подібні заяви вже виходять за межі загальних погроз “колективному Заходу” і можуть розглядатися як спроба цілеспрямованого залякування конкретних представників європейського оборонно-промислового комплексу.
7 жовтня данська служба безпеки PET повідомила про спроби російських диверсій проти компаній, які постачають продукцію Україні. За оцінкою данської розвідки, росія переходить від загальної дестабілізаційної діяльності до цілеспрямованого тиску на підприємства, робота яких безпосередньо впливає на ситуацію на фронті.
Ще один важливий документ було оприлюднено 15 вересня. Міністерство юстиції США повідомило про висунення обвинувачень п’ятьом особам, яких американські слідчі пов’язують із російськими спецслужбами. За версією прокуратури, міжнародна мережа займалася вербуванням виконавців для стеження, підготовки замовних убивств і диверсій, зокрема на території держав, які підтримують Україну.
Наголошу: йдеться про обвинувачення, а не про обвинувальний вирок суду. Водночас оприлюднені матеріали дають підстави серйозно розглядати версію про використання російськими спецслужбами транснаціональних мереж для організації насильницьких операцій за кордоном.
Особливо тривожно на цьому тлі прозвучала новина з Польщі.
11 жовтня польські правоохоронні органи отримали інформацію про можливу підготовку нападу на прем’єр-міністра Дональда Туска та міністра національної оборони Владислава Косіняка-Камиша. Польські спецслужби провели термінову міжвідомчу нараду. Згодом поліція затримала чоловіка в Нижньосілезькому воєводстві у зв’язку з цими повідомленнями.
Однак тут необхідне принципове застереження. Наразі немає публічно підтверджених доказів причетності російських спецслужб до цього інциденту. Тому об’єднувати його з інформацією Financial Times в одну доведену операцію було б передчасно.
То хто може стати наступною мішенню?
На мою думку, оцінюючи потенційні загрози, не варто обмежуватися кількома відомими прізвищами чи європейськими столицями.
У зоні підвищеного ризику можуть опинитися керівники великих оборонних концернів, власники невеликих підприємств із виробництва дронів, інженери, які володіють критично важливими технологіями, або організатори спільних українсько-європейських оборонних проєктів.
Імовірно, для російських спецслужб визначальне значення має не публічна відомість людини, а очікуваний ефект від її залякування чи фізичного усунення.
Німеччина, Данія, Польща, Чехія, держави Балтії та інші партнери України мають обґрунтовані підстави для посилення контррозвідувальних заходів. Водночас відкриті джерела не дають достатніх підстав стверджувати, в якій саме країні чи проти кого може бути здійснено наступний замах.
Чого насправді прагне путін?
На мою думку, стратегічний розрахунок кремля може полягати в тому, щоб уповільнити оборонне виробництво, підвищити вартість співпраці з Україною, посіяти страх серед керівників підприємств та інвесторів, а також перевірити здатність європейських спецслужб до оперативного й узгодженого реагування.
Повідомлення західних розвідок і матеріали кримінальних проваджень свідчать про використання в російських диверсійних операціях кримінальних структур, посередників і транснаціональних агентурних мереж. Така практика може дозволяти організаторам приховувати свою участь та ускладнювати встановлення відповідальності конкретних державних структур.
Подібні методи не нові. Вони мають історичні аналоги в діяльності радянських спецслужб. Однак нинішній масштаб загроз та повідомлення про підготовку насильницьких операцій проти цивільних осіб, пов’язаних з оборонною промисловістю держав НАТО, свідчать про особливо небезпечний характер цієї тенденції.
І тут виникає небезпечна для самого кремля межа.
НАТО ще у Вашингтонській декларації 2024 року зазначило, що гібридні операції за певних обставин можуть досягати рівня збройного нападу, що дає підстави для розгляду питання про застосування статті 5 Північноатлантичного договору.
Автоматичного механізму тут немає. Рішення залежатиме від характеру, масштабу та обставин конкретного нападу. Проте ризик подальшої ескалації таких операцій залишається цілком реальним.
Що це означає для України та Європи?
На моє переконання, захищати необхідно не лише склади, заводи й маршрути постачання озброєнь, а й людей, які забезпечують функціонування всієї цієї системи.
Потрібні спільна контррозвідувальна робота, належний захист критично важливих фахівців і підприємств, оперативний обмін інформацією, координація між правоохоронними органами та забезпечення невідворотності відповідальності організаторів подібних злочинів.
Наявні повідомлення дозволяють зробити висновок, що європейський оборонно-промисловий комплекс дедалі більше стає об’єктом російської гібридної активності. Відповідно, його захист має стати невіддільною складовою європейської системи колективної безпеки.
І головне.
Одна з ключових цілей терору — змусити людину відмовитися від необхідного рішення ще до того, як пролунає постріл.
Якщо Європа дозволить страху визначати свою політику щодо України, кремль може отримати стратегічний результат навіть без здійснення успішного замаху.
Якщо ж європейські держави діятимуть системно, скоординовано й рішуче, російський розрахунок на залякування може не лише не досягти мети, а й призвести до посилення європейської оборонної та безпекової співпраці.
Війна за безпеку України — це вже й боротьба за здатність Європи залишатися вільною та незалежною у власних рішеннях.
