путін припустився фатальної помилки, напавши на Україну. кремлівський карлик психанув і змінив тактику ступеневої аґресії, обмеженої чекістсько-воєнної операції під чужими прапорами з фальшивими гаслами та декларованими цілями, з широкою інформаційно-дипломатичною кампанією прикриття у світі, на неприхований напад. путін, що роками демонстрував, нібито, законність своїх претензій на анексію Криму та готовність дипломатичними методами розв’язувати проблему України із західними партнерами, нарешті скинув маску й заявив право на брутальну неприховану аґресію щодо України, щоб повністю знищити її державність й українську ідентичність і погрозою завдати удару по країнах, які втрутяться.
Легка прогулянка, яка мала закінчитися швидкою окупацією України та мовчазним сприйняттям статусу кво світом, перетворилася на криваву затяжну екзистенційну війну. Війну, яка неминуче закінчиться стратегічною поразкою росії, розпадом імперії й формуванням нового політичного простору незалежних національних і реґіональних держав на території постросії. Збереження рф у нинішніх кордонах неможливе. А затягування з її розпадом лише загострить кривавий характер дестабілізаційних процесів на величезному просторі у Євразії.
Війна в Україні завдає непоправного демографічного удару по росіянах і малих народах, колонізованих росією. Ще до війни рф щороку втрачала по пів мільйона населення. Після війни демографічний склад колишньої країни зміниться до невпізнання. Істотно виросте частка азійського й мусульманського населення. росіяни, які за імперськими переписами складали близько 80% жителів псевдофедерації, швидко перетворюватимуться на меншість. Спершу в окремих реґіонах, а згодом – сумарно й у всій країні.
Шалені витрати на війну в Україні ведуть до деґрадації і катастрофічного падіння соціального рівня життя її громадян. Нещадна хижацька експлуатація природних багатств поневолених росією народів супроводжується завданням непоправної екологічної шкоди. У звʼязку з втратою ключових експортерів росія змушена скорочувати видобуток. У парі з відсутністю доступу до західних технологій видобувна галузь стрімко деградуватиме.
Стрімко руйнується транспортна інфраструктура. російські літаки після введення санкцій ламаються й виходять із ладу швидше, ніж їх встигають ремонтувати.
Попри переможні реляції на продовольчому ринку (у 2022-2023 роках завдяки крадіжці продовольства на окупованих в Україні територіях у рф заявляли про рекордні врожаї й експортні можливості) росія зіткнулася з продовольчою кризою всередині країни. Падіння рівня життя населення призвело до зменшення можливості споживання м’яса й росту споживання яєць, що миттєво відгукнулося яєчною кризою, стрімким ростом цін на цей соціальний продукт і виникненням його дефіциту. Нині російський АПК зіткнувся з браком насіннєвого матеріалу в овочівництві, а відтак і майбутнім дефіцитом овочів.
Зростає напруга й на територіях компактного проживання поневолених росією народів. Після розпаду совєтського союзу значна частина національних і навіть територіальних одиниць проголосили свій суверенітет. Лише 1993 року з ними було укладено договірні відносини, що передбачали розподіл повноважень і прав між імперським центром москвою й автономними суб’єктами. Та з приходом до влади путіна суверенітет національних утворень було скасовано різними інструментами, а федерацію перетворено на жорстко централізовану державу. Досвід повернення в лоно імперії Ічкерії засвідчив, що росія здатна на найжорстокіші заходи щодо бунтівних територій.
Проте нині росія знову перебуває в передчутті параду суверенітетів. Нещодавні масові протести в Башкортостані є лише вершиною айсберґа різкого росту соціальної й національної напруги в рф. Поки що владі вдається хіба що репресивними методами душити протести, але якщо вони одночасно спалахнуть бодай у кількох реґіонах, навіть величезна каральна машина упокорення внутрішніх протестів росґвардія (чисельність якої до війни перевищувала чисельність сухопутних військ рф) навряд чи буде здатна зреаґувати ефективно. прігожинський бунт у червні 2023 року показав усю крихкість росії.
Наразі все тримається на авторитарній владі путіна, що мріє пересидіти на посаді сталіна. Персоналізація всієї влади в руках однієї людини зі спробою побудувати систему вірних виконавців, які в обмін на служіння отримують доступ до корупційних потоків, державних монополій за непередбачуваних обставин може призвести до неможливості політичними методами подолати будь-яку кризу без путіна. Отже, відсутність традицій цивілізованого переходу влади, найімовірніше, штовхне країну до смути й громадянського протистояння. Спроби ж порятунку через максимальне закручування гайок всередині країни, фокусування уваги на війні, формування осі зла й розхитування безпекової ситуації у світі лише загострюють проблеми всередині та ізоляцію ззовні.
росія вкотре деґрадувала до загарбницької напівкочової воєнної імперії, яка спроможна існувати, лише екстенсивно розростаючись та нещадно грабуючи колоніальне населення. Водночас і росіяни є жорстко колонізованими. Адже ординська спадковість передбачає ставлення до всіх, як до безправних об’єктів визиску. Тому російська федерація з національними автономіями є, а російського автономного утворення у складі федерації немає.
Нині світ спостерігає крах своїх ілюзій зі спроб цивілізувати росію інвестуванням у її економіку та залученням у міжнародні політичні інституції. Це урок для Європи, яка багато років будувала з росією відносини за принципом ціни в обмін на цінності. За доступ до дешевих ресурсів Європа заплющувала очі на імперську авторитарну політику. Тепер ядерний монстр вирвався і відкрив скриньку Пандори, формуючи ґлобальну коаліцію боротьби з євроатлантичними західними цінностями.
росія, публічно розірвавши відносини із Заходом, намагається наново перепроєктувати свою ідентичність. Войовнича автократія, що намагається приховати свою визискувальну суть навіть проти місцевого населення, демонструє намагання сконструювати штучну ідентичність, яка закріпить її право на особливе місце у світі. Водночас конструюються несполучні концепти. З одного боку, росія – це нібито справжня православна цивілізація, спадкоємиця Візантії й Русі як колиски трьох східнослов’янських народів, отже, білоруси й українці – це ті самі русскіє, що нібито леґітимізує право аґресії щодо Білорусі й України, а водночас росіянами є різнонаціональні й різнорелігійні жителі імперії. Це ідеологічне божевілля загалом не бентежить двоголову потвору. Імперію, яка оголосила своє право на контроль над азійським степом та євразійство як політичну доктрину.
росія пропонувала ніби припасувати до Європи великий євразійський степ з його ресурсами в обмін на політичну, фінансову, технологічну підтримку та ринки збуту. Вона роками формувала в Європі аґентів впливу через підкупи, хабарі, щоб створити візію Великої Євразійської континентальної імперії від Лісабона до Владивостока, протистоячи уявному колоніалізму США та Британії в бік континентальної Європи. Уже зараз, коли маски скинуто, зрозуміло, що кінцевою метою було знищення єдності Європи й поновлення свого імперського впливу щонайменше до західних кордонів євразійського степу, а також на балтійські й балканські країни, коли степ знову підкорить європейський простір щонайменше до Дунаю.
Після повномасштабного вторгнення в Україну маска європейськості спала, залишилося лише азійство. Але й тут росії нічого протиставити традиційним азійським культурам, державним традиціям і релігіям. Чужа неорганічна імперія, якій не відомі ані вільнолюбні традиції великого степу з його культом звитяг і шляхетності, ані державотворча формотворчість землеробських цивілізацій Азії. Та й будь-яких перспектив протистояти Китаю, бути альтернативним місцем збирання Азії в росії немає. А загравання з ґлобальним Півднем хижацької колоніальної імперії, більша частина якої складається із загарбаних і колонізованих територій за полярним колом, у зоні вічної мерзлоти, взагалі схоже на божевільний акт відчаю.
Пошуки нових ідеологічних конструктів, як, наприклад, ідея одного з ідеологів кремля суркова про росію як ґлобальну Північ, спроби асоціюватися з ресурсно багатими, соціально розвиненими й квітучими державами Заходу скидаються на анекдот і остаточний збій програми в симулякра, який довго вдавав те, чим ніколи не був. Як слушно зазначає один з ідеологів аґресивного імперського євразійства дугін, «російська федерація не має державної історії, її кордони випадкові, її культурні орієнтири розмиті, її етнічна карта різнорідна, а економічна структура фраґментарна і частково розкладена».
Цей симулякр, що волею долі сів розбійником у великому азійському степу, розплившись до кордонів океану на Півночі й давніх цивілізацій на Півдні, за всю свою історію не зміг навіть налагодити ефективних торговельних шляхів і сполучення у цій важливій частині Євразії. Лише екстенсивний розвиток, упокорення поневолених народів і нещадний грабунок природних багатств із дикунським занедбанням і знищенням природи. Зона вічної мерзлоти в росії, що могла б бути загальносвітовим надбанням, запасом ресурсів, прісної води й невідновлювальних копалин використовується супернеефективно, природний ареал нищиться, екологія зазнає непоправних втрат. Народи, які населяють цей край, свої історичні землі, перебувають на межі зникнення, їхня ідентичність нещадно стирається, а саме фізичне життя під загрозою.
Зрозуміло, що лише болюча воєнна поразка може трохи опритомнити москву. Проте тільки ліквідація цієї неприродної державності дасть змогу не перетворити постросійський простір на територію хаосу, насильства, неконтрольованого поширення зброї.
росія так вибудовувала міжнаціональну політику в країні, щоб, наплодивши максимальну кількість можливих міжетнічних точок розлому, залишитися єдиним арбітром і нібито ґарантом спокою. Насправді пробудження національної свідомості, розуміння того, що їх грабують, ріст релігійності й пошуків зв’язків з єдинородними співплемінниками дають змогу через залучення авторитетних медіаторів швидко усунути наявні проблеми. Наразі ріст ісламської ідентичності на Кавказі дозволяє шукати й вибудовувати компроміси на базі віри, а не національного походження. Угро-фінські народи вибудовують свої майданчики комунікації, тюрки – свої, а буддисти – свої. Підкорені народи Півночі бачать, наприклад, який рівень автономності й прав мають такі ж народи в Ґренландії, Канаді чи США. Колонізований Сибір і Далекий Схід можуть припинити годувати москву й нарешті отримати вигоду від своїх природних багатств. Тому в цьому випадку варто не пробувати стримати процес розвалу росії, який неможливо зупинити, а проактивно модерувати його й мати сценарії швидких дій і рішень із самого початку неминучого розпаду. Передусім з визнання суверенітету підкорених росією народів.
А щодо ядерної зброї, то у разі кризових процесів світові гравці повинні випередити якісь екзальтовані воєнізовані банди й спільно денуклеаризувати росію, поки якийсь черговий пригожин не вирішить їх захопити. Україна ж у цій історії має поставити крапку на останній кочовій воєнній ординській імперії – релікті, який давно мав зникнути.
Юрій Сиротюк
