Писання писанок перед Великоднем залишається однією з найстійкіших українських традицій, яку не змогли знищити ні радянські заборони, ні війни. Сьогодні вона живе навіть на передовій.
Писанкар із Коломиї Олег Кіращук, військовослужбовець 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади, продовжує творити під час служби. У вільні хвилини він пише писанки і дарує їх побратимам. За понад 30 років він створив тисячі робіт, що нині зберігаються у колекціях в Україні та світі. Для митця Кіращукa писанка, це сакральний символ життя і надії. Тема війни у його роботах не зображується прямо, однак присутня через символи боротьби. Особливою для нього є писанка, створена після виходу з Дебальцевого у 2015 році, на якій зображено янгола – оберіга родини.
Сьогодні Кіращук пише писанки у складних умовах – між ліжками у військовому приміщенні, використовуючи обмежені матеріали. Втім, ці роботи мають особливу цінність: їх військові надсилають додому як знак зв’язку з рідними.«Писанки – це велика сила», – каже митець, наголошуючи, що традиція нині відроджується.
Водночас українська писанка знаходить своє місце і в діаспорі. Ha виставці “Косівський Базар: Живий Архів Карпат” Українського Kанадського Mузею (Філія Онтаріо) на вулиці Спадайна в Торонто є виставлена єдина писанка — стриманий, але промовистий символ стійкості й творчості. Цей твір, виконаний Олегом Кіращуком, одним із найвідоміших сучасних майстрів писанкарства, нагадує про те, що краса і мистецьке вираження продовжують існувати навіть у тіні російської війни проти України. Попри службу на передовій, митець і далі створює писанки, а зібрані кошти спрямовує на підтримку українських військових, зокрема на закупівлю дронів.
Львівська художниця Дзвенислава Загайська також підкреслює важливість писанкарства як елементу української ідентичності. Вона закликає писати писанки разом із дітьми, адже це не лише мистецтво, а й спосіб передання традицій у родині. «Писанка була молитвою і формою самоідентифікації українців. Саме тому у радянські часи це мистецтво переслідували», – зазначає мисткиня.
Сьогодні писанка поєднує традицію і сучасність: митці експериментують із кольорами, але зберігають класичні техніки та символіку. Вона залишається символом відродження, надії і нового початку.
Історія писанкарства сягає часів Київської Русі. Археологи знаходять давні писанки XI–XIII століть, а етнографи детально описували техніки їх створення. Сьогодні ж українська писанка може бути внесена до списку нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО.
Писанкові творіння коломиянина було представлено на багатьох виставках як в Україні, так і за кордоном, чимало з них зберігаються в колекціях багатьох українських музеїв та в приватних збірках колекціонерів з Канади, США, Великобританії та Австралії.
Тонко оброблені орнаменти та вишукану колористику писанок Олега Кіращука навіть використав відомий дім моди «Gucci» в одній зі своїх колекцій. Гідне місце посіли вони і в постійній експозиції музею писанкового розпису.
Попри війну, традиція живе і розвивається. Як наголошують митці, головне – щоб її продовжувала молодь, адже саме в цьому – сила культури і незламність українського духу.
Фото: Косів. Імена, Фейсбук
Михайло Гуцман
