Петро Герасименко
Знищення російських енергетичних потужностей українське військово-політичне керівництво розглядає як один з дієвих інструментів тиску, який змусить Путіна погодитися на припинення бойових дій. Однак за статистикою уражених промислових об’єктів у РФ і кількістю запущених українських дронів на друге місце відійшло інше важливе запитання: чи можливо розкласти зсередини російську армію і зробити її малопридатним інструментом для ведення війни?
Одним з головних чинників, за яким можна буде зробити висновок про налаштованість Кремля продовжувати агресію, є питання мобілізації. Останнім часом втрати російських загарбників на полі бою зросли. А охочих підписувати контракт стало менше. До прикладу, у Москві потік новобранців цьогоріч знизився на третину. У регіонах ситуація ще гірша. Навіть щедрі виплати не здатні заманити достатню кількість росіян на «СВО». Якість нових контрактників, готових воювати проти України, теж впала. Більшість погоджується на участь у загарбницькій авантюрі не стільки через бажання задовольнити власне імперське его, скільки в надії покращити своє матеріальне становище. Кремль постав перед дилемою: оголошувати другу хвилю мобілізації чи посилювати неофіційні методи поповнення своїх окупаційних військ?
Мобілізація – вкрай непопулярна річ у росії. Росіяни справді глибоко інфіковані вірусом імперіалізму. Але більшість з них воліє, щоб за імперські амбіції Путіна віддавав життя хтось інший. Людей, які готові добровільно і без примусу жертвувати життям заради загарбання чужих територій, насправді не так багато. Опитування громадської думки підтверджують психологічне роздвоєння російського суспільства. З одного боку, близько двох третин підтримує «СВО», а з іншого – приблизно така ж кількість виступає за мирні переговори. Цікаво, що особливою войовничістю відзначаються росіяни старшого віку, яким мобілізація майже не загрожує. Тоді як молодь не дуже готова йти в окопи і виконувати «цілі СВО».
Якщо Путін після виборів до Державної думи восени цього року вирішить поповнити лави своєї окупаційної армії за допомогою призову, отже, він твердо налаштований продовжувати агресію проти України. І готовий піти на ризик внутрішньої дестабілізації. Наявні опосередковані дані вказують на підготовку Москви до нової хвилі мобілізації, навіть попри її масову непопулярність у суспільстві.
У червні Пензенська область РФ стала полігоном для тестування методів примусового поповнення армії агресора. Російська міліція та співробітники військкомату влаштували масові облави на чоловіків призовного віку. А коли ситуація набула розголосу, такі дії назвали плановими рейдами. Однак не варто відкидати, що скоро подібні методи поширяться на всю територію росії. І тоді перед Україною постане питання: як зупинити нові полчища орд зі сходу?
Нинішня російська армія не є злагодженою та високомотивованою воєнною машиною. Вона схожа на велетенський організм, який змушують працювати за допомогою страху і репресій. Зовні російські війська начебто зберігають дисципліну й готовність виконувати злочинні накази командування. Проте за ширмою російської пропаганди приховується безліч проблем. Самовільне залишення військових частин, загороджувальні загони, нелегальні групи відлову і штрафні підрозділи яскраво характеризують стан армії окупантів. Хоча Кремль ретельно приховує реальні цифри, але кількість військовослужбовців, які втікають з військових частин, доволі значна – лише офіційно це 50 тисяч. Якщо лави російських військ поповнять сотні тисяч невмотивованих і незадоволених мобілізованих, є шанси, що ефективність окупаційного війська ще більше знизиться. А за найбільш вдалого розвитку вдасться розкласти армію зсередини.
На початку Першої світової війни серед мільйонів солдатів, залучених на службу в Російській імперії, панував оптимізм. Ніхто не очікував, що війна триватиме довго і приведе до величезних жертв. Пропаганда зображувала російського імператора захисником усіх слов’ян Європи. Але бойові дії затягувалися. А з часом падала войовничість і бажання вмирати за абстрактні ідеї імперської величі. Мобілізовані селяни Російської імперії не розуміли, за що вони помирають. Усе, що вони хотіли, – це повернутися додому і ділити поміщицьку землю. Не обійшлося і без класової ворожнечі.
Фінальним каталізатором, який перетворив багатомільйонну армію Російської імперії на колос на глиняних ногах, стала більшовицька політична агітація. Не лише більшовики здійснювали антивоєнну пропаганду у військах. Проте саме вони проводили її найбільш грамотно з політичної точки зору задля досягнення своєї заповітної мети – захоплення влади. Гасла були прості, зрозумілі і привабливі для широких мас: «мир – народам, земля – селянам, фабрики – робітникам». Селянин, який сидів в окопі, розумів: поки він перебуває під кулями на фронті, у його рідному селі можуть без нього поділити землю.
Російські більшовики чудово скористалися поширеними антивоєнними настроями і провели якісну деструктивну роботу для розкладу армії зсередини. Звісно, вони переслідували свої підступні цілі, але із завданням деконструкції імперської армії впоралися непогано. Не треба забувати і про посильну допомогу німецького Генштабу, якому спала на думку геніальна ідея: перемогти ворога можна не лише на полі бою, а розклавши його зсередини. Станом на 1917 рік російська армія ще мала багато зброї і боєприпасів. Але вже не мала мотивованих солдатів, готових йти у бій під керівництвом командування.
На жаль, сучасні російські ліберальні демократи настільки політично неспроможні й недолугі, що не здатні (або не хочуть) провести ефективну агітацію за мир. На їхньому тлі більшовики є злими політичними геніями. Не дивно, що в так званих російських демократів немає жодного шансу прийти до влади у РФ. Проте це не означає, що ми маємо відкидати досвід німецького Генштабу часів Першої світової війни.
Можливо, Україні і її союзникам варто більше уваги приділяти справі внутрішнього розкладання армії агресора. Демотивовані, розчаровані й озлоблені солдати противника – це не менш важливо, ніж знищені військово-промислові об’єкти і нафтопереробні заводи.
