І як вам пресконференція Трампа? Хтось досі вірить, що Трамп прийде — порядок наведе!? Він, звісно, наведе порядок, у тому числі світовий, але який є у його розумінні. Він ще не став офіційно президентом, а шороху вже навів добрячого!
На жаль, адекватність новообраного президента Америки викликає велике занепокоєння. Це ще я дипломатичною мовою висловилась. Для мене з Трампом усе було зрозуміло протягом його першої каденції. А штурм Капітолія після його поразки на виборах вже не залишав жодних сумнівів, що Трамп та його фанати — це загроза не лише демократичним підвалинам Америки, але й стабільності у світі. Та, на щастя, тоді все минулося. Але, як бачимо, загроза апокаліпсиса повернулась. Я думала, такого в цивілізованій країні статися не може. Не будемо аналізувати, чому неможливе сталося можливим, бо це тема для іншої великої статті. Зараз мусимо давати собі раду, враховуючи ці сумні для України і світу реалії.
Отже, чого наговорив Дональд Трамп?
І які висновки маємо зробити.
Уся його пресконференція була просякнута симпатією та емпатією до росії. Що мене не здивувало, але, звісно, обурило. Він, по суті, виправдав аґресію путіна проти України. Бо винний у діях путіна не путін, а… Байден. «Вторгнення росії в Україну — це провал президента Джо Байдена», — сказав новообраний американський лідер. І додав, мовляв, якби він був президентом, путін ніколи б не напав на Україну.
Це класична цинічна маніпуляція — перекласти відповідальність з хворої голови на здорову. Так зазвичай діють безпринципні люди, які не мають чітких моральних меж. Або люди, які перебувають у паралельній реальності, яку самі для себе створили. До речі, нинішня поведінка Трампа мені нагадує раннього Зеленського. Він також у всіх гріхах звинувачував свого попередника на посаді президента України та заявляв, що «він би вмер, а Крим не здав». Процитую цю незабутню браваду Зеленського:
«Вибачте, якби я тоді був президентом, ми б там всі вмерли в Криму, але ми б туди “зелених чоловічків” не пустили. А якби не пустили туди “зелених чоловічків”, то росія не допомагала б сепаратистам і не була б на сході України». До речі, пасаж про «сепаратистів» промовисто видає тодішнє розуміння Зеленського ситуації в Криму та на Сході України.
Але повернемося до Трампа. У його картині світу російсько-українська війна розпочалася не через імперські амбіції диктатора путіна, а через те, що “Байден дозволив Україні вступити до НАТО. Цитую Трампа: “У них (в росії та України, — авт.) була угода, а потім Байден її порушив. У них була угода, яка була б задовільною для України і всіх інших, але Байден сказав, ні, ви повинні мати можливість вступити до НАТО”.
Це суцільна маячня. По-перше, Байден ніякого дозволу не давав. По-друге, він і не міг дати, бо не від нього одного залежить це рішення. По-третє, ніякої угоди не було, а був Будапештський меморандум, який ґарантував Україні безпеку. І, по-четверте, прагнення України в НАТО і ЄС записано у нашій Конституції. Версію аґресії, яку озвучив Трамп, системно навʼязувала російська пропаґанда.
Далі Трампа взагалі понесло. Він сказав, що «розуміє почуття росії, яка заявляє про неприпустимість вступу України в НАТО». Ще один заглядач в очі путіну! Те, що йому ідейно ближче російський диктатор, було зрозуміло давно. Йому взагалі подобаються авторитарні лідери. Заява про «розуміння» росії свідчить лише про одне — він у глибині душі на боці путіна.
Усі інші скандальні заяви Трампа, зокрема бажання взяти під контроль США Ґренландію і Панамський канал, (при цьому не виключив, що зробить це військовим шляхом) лише підтверджують, що ментально він мало чим відрізняється від імперця путіна. Фраза Трампа, що ці території потрібні США “для економічної безпеки” дуже співзвучні з словами путіна, що спецоперація щодо України є вимушеною для безпеки самої росії, щоб НАТО не напало… Мені навіть здається, що путін його надихає…
Трамп із задоволенням віддав би Україну у сферу впливу росії і забув би про неї. Не виключаю, що саме так він і планує зробити. Лише шукає спосіб, щоб перекласти відповідальність на саму Україну. Сподіваюсь лише, що цього йому не дозволять опоненти. Та й сама Україна. Тепер нам доведеться чинити опір не лише російській аґресії, але й трампіській дурості та цинізму. Можливо, нові реалії змусять український уряд переглянути свої погляди, наприклад, на розподіл бюджету, де на потреби Офісу президента в 2025 році виділено рекордні 3,5 млрд. грн., на мобілізацію, яку, влада, по суті, дискредитувала спочатку заявами Зеленського, що він не бачить потреби у додатковій мобілізації, а потім бусифікацією. Бо виживання нинішньої української влади (зокрема фізичне) залежить від виживання країни. І, схоже, сподіватися доведеться лише на себе…
А на світ у найближчому майбутньому чекає велика турбулентність. Бо до влади дорвалися люди з манією величі…
Наталія Балюк, «Високий замок»
