Президент Трамп узяв на себе роль посередника, і президент Зеленський погодився на це. Але коли,
як не зараз, Європі та Україні взяти на себе відповідальність за власну безпеку?
Президент Трамп заслуговує на значну похвалу за зусилля, спрямовані на припинення конфлікту та пошук компромісу в контексті виживання України.
Як одного разу сказала Ґолда Меїр: «Бути чи не бути – це не питання компромісу. Або ти є, або тебе немає».
Президент Байден розумів це і визнавав історичне занепокоєння України щодо угод між великими державами, які дорого коштуватимуть Україні. Тому він придумав формулу «Нічого про Україну без України».
Для Трампа, який завжди сумнівався в життєздатності України, вона може бути прикрою перешкодою на шляху до Нобелівської премії миру або «партнерства» з росією. Але для президента Зеленського війна рутіна проти України – це не що інше, як питання «бути чи не бути» для його народу. Хоча Зеленський заявив, що прийме «лідерство» Трампа, має бути очевидно, що виживання країни не можна передавати на «аутсорсинґ».
Трамп визнав, що часто спілкувався з путіним протягом місяців, що передували його інавґурації. Як він сам, так і деякі його речники озвучували (навіть якщо й побіжно) умови, на які Україні було би важко погодитися як на частину мирної угоди, а іноді – запускали «пробні кулі», щоб оцінити реакцію на додаткові російські вимоги. Крім того, Трамп очорнював Зеленського, дезінформував громадськість щодо його рейтинґу (який насправді складає 68%, а не 4%), називав його «диктатором», стверджував, що Україна спровокувала вторгнення росії. Усе це поставило під сумнів роль Трампа як «неупередженого» посередника.
Україна ризикує втратити контроль над своєю безпекою та своїм майбутнім і, можливо, буде змушена переглянути свої відносини з адміністрацією Трампа. Викликає занепокоєння його ставлення до України як до об’єкта, а не суб’єкта. Більше того, президент США іґнорує право Європи на участь у переговорах і бреше, що Європа підтримувала Україну менше, ніж США.
Ані путін, ані Трамп не повинні свавільно вирішувати, з ким і коли вести переговори. Оптимальний час для переговорів про припинення вогню для України може відрізнятися від графіка Трампа. Досвідчені переговірники наголошують на важливості вибору часу для переговорів з позиції сили.
Економіка путіна перебуває в жалюгідному стані, його армія зазнає серйозних втрат, а народне невдоволення в росії зростає. По інший бік Атлантики більшість американців за те, щоб Україна повернула собі свої території, а ще більше не схвалюють підхід Трампа до ведення війни. Проте обидва президенти – Трамп і путін – поводяться так, ніби це гра престолів.
З моменту вторгнення до Криму в 2014 році також був помічений слон у кімнаті під виглядом Будапештського меморандуму. Попри різні інтерпретації обов’язковості цього документа, всі коментатори сходяться на тому, що росія порушила власні зобов’язання, а інші держави-підписанти порушили свій моральний обов’язок відреаґувати на це.
Меморандум має необмежений термін дії і встановлює базовий засіб правового захисту. Базовим є відновлення територіальної цілісності України, реституція та право всіх держав-підписантів на втручання. Підписантами є лідери України, Великої Британії, США та росії. Навіть Франція підтримала цей меморандум окремим документом.
Хоча країни-підписанти можуть заперечувати, що Будапештський меморандум є юридично зобов’язуючим, вони не можуть уникнути своєї моральної відповідальності на очах у всього світу. Угоди не мають сенсу, якщо вони не виконуються.
путін вважає за краще вести переговори тільки з Трампом, але Трамп, Зеленський і британський прем’єр Кір Стармер повинні викликати його на «консультації» відповідно до Будапештського меморандуму. путін грубо порушив «запевнення», надані росією Україні, і не повинен обирати собі контраґентів, а його вимоги не повинні мати великої ваги. Будь-яке визнання Сполученими Штатами леґітимності російських анексій підірве і порушить самі «запевнення», які надали США.
Поки путін роздумує, Трамп може суттєво допомогти йому прийняти правильне рішення, посиливши санкції проти росії, прискоривши постачання Україні зброї та послуг, які були санкціоновані і оплачені Конґресом, і утримавшись від поступок на користь росії. Коротше кажучи, він повинен діяти в тандемі з двома іншими підписантами.
Ніхто не хоче припинення війни більше, ніж українці. Але справа не в цьому. Справа в тому, на яких умовах вона закінчиться. Чи закінчиться вона тим, що бандит поверне вкрадене майно і понад 20,000 викрадених дітей, заплатить за вбивства і пошкодження і відправить свою армію додому? Чи все закінчиться тим, що бандит отримає ще більше награбованого, вкраде ще більше дітей і продовжить спустошувати землю з чотирма мільйонами людей на окупованих територіях? Чи триватиме мир у довгостроковій перспективі, чи лише доти, доки росія не оговтається? Іншими словами, чи закінчиться це честю, порядністю і самоповагою, чи ганьбою і ненавистю до себе?
За відсутності зобов’язань з боку Трампа надати ґарантії безпеки та притягнути росію до відповідальності за порушення Будапештського меморандуму, єдиний вихід для України та Європи – взяти на себе роль, до якої президенти США вже давно закликають Європу: взяти на себе ініціативу у власному захисті. Після майже семи десятиліть залежності від США Європа неминуче мала стикнутися з повним або частковим відходом США. Будемо сподіватися, що США залишатимуться залученими протягом усього терміну Трампа, а не перекладуть свій тягар безпеки на Європу.
До того часу Європа повинна визнати, що вона жахливо не готова протистояти путінській росії, і використати цей час для підготовки. Досвід і боєготовність України є стримуючим фактором для Європи, оскільки путін не нападе на країну НАТО, поки Україна загрожує його армії з тилу. І навпаки, якщо путін підкорить Україну і приєднає її до своїх сил, Європа не переможе.
Коротше кажучи, Україна і Європа повинні створити щось більше, ніж партнерство, перетворивши його на співдружність держав за принципом «бути чи не бути». Час має вирішальне значення. Двома найвищими пріоритетами Європи мають бути: (по-перше) надання Україні всього необхідного для захисту її народу і здобуття вогневої переваги над армією й найманцями путіна і (по-друге) створення і активізація організації, здатної стимулювати і координувати розбудову європейського оборонно-промислового комплексу, розробку новітніх озброєнь, а також підготовку і оснащення особового складу, необхідного для перемоги у великій сухопутній війні.
Зараз, можливо, настав час для України та Європи взяти на себе ініціативу у вирішенні загрози їхній безпеці, взявши участь у всіх етапах припинення вогню та у перемовинах. Ці консультації повинні включати країни-підписанти Будапештського меморандуму, і сторони повинні бути єдині у своєму наполяганні на тому, щоб росія виконувала свої зобов’язання за цією угодою. Найголовніше, президент України повинен говорити м’яко, але мати при собі «велику палицю», щоб просто сказати, де треба: «Ні!».
Джордж Волошин – високопосадовець у відставці, затверджений Сенатом представник президента в адміністрації Реґена. Він обіймав посаду керівника загальнодержавного відділу безпеки цивільного персоналу, забезпечення національної безпеки в надзвичайних ситуаціях і генерального інспектора реґуляторного аґентства. Він також брав активну участь у багатьох благодійних програмах з участю України, «Київ Пост»
