Київ — Травень 2026. Минуло понад чотири роки з початку повномасштабного вторгнення, і світ знову затамував подих. Триденне перемир’я, ініційоване адміністрацією Дональда Трампа на період з 9 по 11 травня, мало стати «початком кінця» найкривавішого конфлікту в Європі з часів Другої світової війни. Проте реальність на лінії фронту, що простяглася на понад 1200 кілометрів, виявилася набагато складнішою за дипломатичні заяви.
Дипломатичний прорив чи тимчасова пауза?
Офіційне оголошення про припинення вогню прозвучало 8 травня. Президент США Дональд Трамп заявив, що обидві сторони погодилися на 72-годинну зупинку бойових дій. Ключовим елементом домовленостей став масштабний обмін військовополоненими у форматі «1000 на 1000» (який так і не відбувся через небажання Кремля йти на поступки).
Президент України Володимир Зеленський підтвердив готовність Києва дотримуватися тиші, видавши відповідний указ. Більше того, українська сторона демонстративно «дозволила» Росії провести парад у Москві 9 травня, щоб позбавити Кремль можливості використовувати можливі зриви свята для пропаганди. Кремль, у свою чергу, також офіційно підтримав ініціативу.
Фронт, який не замовк
Попри гучні заяви, термін «перемир’я» виявився умовним. Генеральний штаб ЗСУ та міжнародні спостерігачі повідомили, що бойові дії не припинялися повністю.
На ключових напрямках (Лиманському, Слов’янському та Костянтинівському) російські війська продовжували штурмові дії, хоча їх інтенсивність дещо знизилася порівняно з піковими періодами весняного наступу. Володимир Зеленський зазначив, що хоча масованих ракетних атак по глибокому тилу України не зафіксовано, у прифронтових громадах перемир’я фактично не відчувалося.
Статистика другого дня «тиші» була невтішною: Генштаб звітував про ліквідацію понад 900 окупантів за добу 10 травня, а російська сторона звинуватила Україну в тисячах порушень режиму припинення вогню, включаючи удари дронами по Бєлгородській області.
Російський диктатор Володимир Путін використав дні перемир’я для внутрішньої пропаганди. Парад у Москві 9 травня став символом виснаження: вперше за два десятиліття на Красній площі не було важкої бронетехніки та танків, оскільки всі ресурси були кинуті на фронт.
Проте найбільш резонансними стали заяви Путіна про те, що війна «наближається до кінця». Він висловив готовність до прямих переговорів із Зеленським, але за умови, що умови мирної угоди будуть узгоджені заздалегідь. Справжньою несподіванкою стала пропозиція призначити посередником 82-річного екс-канцлера Німеччини Герхарда Шредера. Цю ідею негайно відкинули в Євросоюзі. Топ-дипломатка ЄС Кая Каллас заявила The Guardian, що Шредер є лобістом російських енергетичних компаній і не може бути неупередженим.
Станом на тепер, коли термін перемир’я вичерпався, ситуація залишається хиткою. Основні результати цих 72 годин можна звести до кількох пунктів:
Обмін полоненими: Хоча підготовка до формату «1000 на 1000» тривала, сторони обмінювалися звинуваченнями у саботажі процесу.
Дипломатичний тиск Сполучених Штатів Америки: Адміністрація Трампа продемонструвала здатність змусити сторони до короткочасних домовленостей, проте глибинні розбіжності — щодо кордонів та гарантій безпеки — залишаються невирішеними.
Позиція України: Київ продовжує дистанціюватися від нав’язаних форматів, які не враховують повне виведення військ РФ, хоча Зеленський і підтвердив готовність до «реальних зустрічей», якщо вони будуть конструктивними.
Чи стане це перемир’я фундаментом для великого миру, чи залишиться лише коротким перепочинком перед новим витком ескалації? Поки що відповідь на це питання дає фронт: канонада у Харківській та Херсонській областях не вщухала навіть в останні години дії угоди. Світ чекає на зустріч американських посланців Стіва Віткоффа та Джареда Кушнера в Москві, яка може визначити подальшу долю переговорного процесу. Проте для українського солдата в окопі під Оріховом чи Часовим Яром ці 72 години були лише черговими днями боротьби за виживання.
Олександра Чорна
