«Ми розмовляємо. Борис трохи дізнається про мене, а я — трохи про Бориса», — каже Донін Вернон (ліворуч), пацієнтка лікарні Святого Йосифа, якій подобаються щоденні візити о. Гемона (праворуч).
Щоранку у відділенні внутрішньої медицини та хірургії в лікарні Святого Йосифа (St. Joseph’s Health Centre) група медичних фахівців збирається, щоб обговорити випадки пацієнтів. Серед лікарів і медсестер — чоловік у повсякденному одязі, який тихо занотовує щось у блокнот. У нього немає стетоскопа, і він не говорить медичною термінологією, але за роки роботи став авторитетним і шанованим членом колективу. Коли розмова переходить до молодої пацієнтки, поруч із якою немає родини, він нахиляється до соціяльної працівниці й каже: «Здається, мені слід відвідати цю пацієнтку».
Отець Борис Гемон — католицький священник і ліцензований психотерапевт, який уже 25 років працює y лікарні як фахівець із духовної опіки. Його часто можна зустріти у відділеннях паліативної допомоги, внутрішньої медицини, хірургії чи реанімації, де він відвідує пацієнтів за направленням або знайомиться з новими. У хвилини самотности, невпевнености та смутку він дарує зцілення й розраду — поза межами традиційної медицини.
«Отець Гемон додає пацієнтам догляд глибшого виміру», — говорить медсестра-практик Шерон Мулсан, яка не раз спостерігала за позитивним впливом отця Бориса на пацієнтів у лікарні Святого Йосифа. «Ми можемо співчувати пацієнтам і розуміти їхній стан, але іноді вони потребують іншого рівня оцінки та підтримки. Він уміє втішити людей так, як ми не можемо», — каже Мулсан. «У час, коли пацієнти почуваються особливо вразливими, ми допомагаємо побачити в них особистість — не лише хворобу, через яку вони потрапили до лікарні», — додає Білл Форд, менеджер із питань цінностей, духовної опіки та освіти в ,Unity Health Toronto’. — Наша команда допомагає людям знаходити сенс, мету й зв’язок у власному житті».
Фахівці з духовної опіки працюють у всіх трьох лікарнях мережі «Unity Health» Торонто, забезпечуючи цілодобову підтримку у відділеннях швидкої допомоги лікарень Св. Йосифа та Св. Михаїла (St. Michael’s Hospital). Це міжконфесійна група людей, яка надає духовну й емоційну підтримку пацієнтам і їхнім родинам, поважаючи різні релігійні та культурні традиції — від буддизму, ісламу й християнства до духовности корінних народів. Вони допомагають людям відновити зв’язок із власними переконаннями, організовуючи церемонії, обряди та культурні чи релігійні ритуали.
Серед фахівців із духовної опіки в «Unity Health» отець Гемон має ще одну, унікальну місію — піклуватися про благополуччя іншої, набагато меншої спільноти: своєї колонії бджіл.
Він бачить чимало паралелей між цими двома світами. «Ми спостерігаємо за бджолами, помічаємо проблеми й реаґуємо на їхні потреби, — пояснює він. — Як фахівці з духовної опіки, ми також навчені глибоко слухати — помічати емоційні й духовні сиґнали, щоб створити безпечний простір, де люди можуть прожити свій біль, страх чи моральні переживання».
«І це працює в обидва боки», — додає він із усмішкою.
Після ранкових обходів отець Гемон заходить у кімнату 91-річної Дoнін Вернон. «Борис став моїм дорогим, дорогим приятелем, — каже пані Вернон. — Ми одразу порозумілися». Колишня гонщиця потрапила до лікарні кілька місяців тому через проблеми з серцем і нині очікує місця у закладі довготривалого догляду. «Найприємніше в його візитах — його почуття гумору», — додає Вернон, насолоджуючись їхнім щоденним обміном життєвих історій. — «Я не люблю чорний колір на священниках. Думаю, Борис приносить чудовий настрій, коли вдягає, наприклад, синій. Коли в мене поганий день, він мені піднімає настрій. І я в свою чергу намагаюся підняти йому настрій». Отець Гемон усміхається і відповідає: «Так, це працює в обидва боки».
Щодня, о 12:00 год. отець Гемон відправляє Службу Божу у каплиці лікарні. Щоб підготуватися, він роздумує над Святим Письмом, пише коротку проповідь, одягає рясу, запалює свічки та приготовляє Святе Причастя. На Служби часто приходять пацієнти, їхні родини та працівники лікарні під час обідньої перерви, щоб надихнутися словами та спокійною атмосферою. Каплиця відкрита протягом дня для молитви та роздумів. Отець Гемон завжди готовий вислухати родичів, які відійшли від ліжка близької людини.
«Я завжди був духовною людиною», — каже о. Гемон. Вироставши в Боснії, багатонаціональній, багатокультурній і багаторелігійній країні, він ще змалку прагнув досліджувати віру та покликання. Він вивчав інженерію та реґулярно відвідував церкву разом із родиною, але коли на початку 1990-х розпочалася війна, його родина переїхала до Канади як біженці.
«Я шукав відповідь. Де той Бог, про якого говорили проповідники — той, що так сильно нас любить?» — пригадує він. Це питання привело його до семінарії в Оттаві, де він відкрив для себе клінічне пасторальне навчання. Цей шлях дозволив йому служити людям усіх віросповідань, особливо тим, хто опинився на так званому життєвому узбіччі або переживає кризу.
«Ми всі — діти Божі і всі заслуговуємо на співчуття, — каже він. — А слово “співчуття” походить від латинського ,compassio’, та означає “страждати разом із кимось”».
Окрім своєї роботи в лікарні, о. Гемон отримує велике задоволення від підтримки столітньої родинної традиції бджолярства. Він бачить у цій праці символ стійкости та надії. «Це глибоко наповнює і має духовний сенс. Це глибокий зв’язок із природою, Творцем та життєвими циклами, — каже він. — Коли я відкриваю вулик, я потрапляю в зовсім інший світ. Я маю бути повністю зосередженим і спокійним».
Кожного літа, разом із батьком o. Борис Гемон одягає захисний одяг і доглядає за десятками вуликів на своїх двох пасіках. Разом вони обережно відсовують бджіл, щоб зібрати рамки, проціджують мед, а потім розфасовують у банки та продають у крамничці лікарні Святого Йосифа. Також вони виробляють і продають бджолиний віск та настоянку прополісу — смолоподібного продукту, відомого своїми протизапальними властивостями. Неодноразово та позачергово, коли крамничка зачинений, працівники лікарні стукали у двері офісу духовної опіки у пошуках «рідкого золота».
Поширена хиба полягає в тому, що духовна опіка, нібито, корисна лише для релігійних людей. «Наша роль не в тому, щоб нав’язувати власні переконання», — каже о. Гемон. «Ми допомагаємо людям знаходити зв’язок із їхніми власними духовними цінностями, традиціями або практиками так, щоб це було значущо для них».
Хоча пацієнти можуть відмовитися, більшість із них охоче приймають присутність отця або його молитви. Пацієнти можуть перебувати в шоці після отримання діягнозу, стикатися з невідомим або навіть з небезпекою смерти. Іноді в таких ситуаціях отець просто сидить поруч у тиші, поки людина сама не буде готова до розмови. Також о. Гемон виступає на захист пацієнтів: наприклад, допоміг одному пацієнтові зв’язатися з ерґотерапевтом після того, як той перед поверненням додому висловив страх користуватися сходами.
Отець Гемон помітив, що пацієнти краще реаґують на лікування та швидше одужують, коли перебувають у спокої. «Коли людина ділиться своїм страхом, він здається меншим. Вона приходить до висновку, що з цим можна впоратися та прийняти ситуацію, в якій опинилася», — пояснює він. Часто, коли його пейджер сповіщає про терміновий виклик із відділення невідкладної допомоги, родини просять отця приєднатися до зустрічей, щоб обговорити плянування кінця життя або донорство органів. На питання, як він реґулярно справляється з важкими темами та сильними емоціями, о. Гемон відповідає: «Самопіклування — основа моєї служби». Як український католик, він вступив у священство після одруження і називає свою дружину та чотирьох доньок головною опорою. «Я дбаю про них, і вони — частина мене».
«Турбота про людей — це серце його роботи, він щиро переймається ними», — каже Форд. Це піклування часто виходить за межі лікарняних стін. Один постійний пацієнт на діялізі протягом багатьох років відвідував лікарню, і о. Гемон реґулярно його провідував. Коли пацієнт помер, його родина попросила о. Гемона провести похорон. У листівці подяки родина зазначила: «Йому дуже подобалися ваші візити, і він завжди радий був поділитися з нами словами мудрости, які ви давали».
Протягом останніх п’яти місяців о. Гемон налагодив стосунки з пацієнтом у відділенні інтенсивної терапії та його дружиною, щодня пропонуючи спільну участь у причасті та підтримку біля ліжка. «У мене бічний аміотрофічний склероз. Я не можу ходити й рухатися. Це не те, від чого можна одужати, — каже пацієнт. — Бути в лікарні, де є духовна опіка, має для мене велике значення». В цей день о. Гемон проводить Таїнство Миропомазання для хворих, помазуючи миром та промовляючи молитви про зцілення і мир. «Це не лише про медичну допомогу. Для людини з невиліковною хворобою важливо готуватися, і ця підготовка починається на духовному рівні. І я сподіваюся, що така духовна опіка буде доступна людям скрізь. Перебування тут із отцем Борисом змінило моє життя. Він дає мені надію».
Автор та фотограф Кейті Купер
