Баталістка – досить незвичне звучання, адже жінок у цьому жанрі живопису справді небагато. Він вважається “суто чоловічим”. Але українська мисткиня Надія Сомко, еміґрувавши з України, замешкавши в США й Арґентині, дуже прискіпливо вивчала історію визвольної боротьби українського народу та почала писати картини, де зображувала битви часів козаччини. Її роботи прикрашують кращі музеї Америки, а президент США Рональд Рейган у листі до українки висловив своє захоплення її творчістю.
Надія народилася 15 січня 1916 року в Конотопі на Чернігівщині (нині – Сумська область) у родині українських інтеліґентів. Її дитинство минало в розповідях про героїчну минувшину Батьківщини. Багата уява дівчинки малювала славетні бої та походи козаків, вона неначе на власні очі бачила Івана Мазепу та його військо. І все це під звуки бандуристів. Та водночас її душа пізнавала й страшні реалії буття – Голодомор, винищення селян і викорінення інтеліґенції.
Згодом Сомко зрозуміла: фарби, пензлі, мольберт – її покликання. Саме на полотно вона може перелити свої уявні образи. Тому опанувала основи малярства у рідному місті. Спочатку ілюструвала твори Івана Нечуя-Левицького та Миколу Гоголя. У школі отримувала відзнаки за вправність пензля. Її дебютна робота “Ярмарок” на виставці у Чернігові отримала схвальні відгуки від цінителів, і картину придбав Чернігівський державний музей.
Далі дівчина подалася до Харківського художнього інституту – вдосконалювати свою майстерність, потім – до Києва. Вона навчалася у видатних майстрів: Кричевського, Бурачека, Грабовського й інших. Подорожуючи Україною, Надія Сомко разом із однокашниками, відкривала для себе чарівливий та захопливий світ української архітектури – церкви, маєтки, навіть цілі провулки. Окрім малярства, ходила на лекції народної архітектури.
Незадовго до початку німецько-радянської війни вийшла заміж. Її обранцем став Сергій Макаренко, який також був художником і мистецтвознавцем. Коли грянула війна, подружжя жило в Конотопі. Тонка та вразлива душа митців не могла витерпіти тяжкостей тих років, і Надія твердо вирішила їхати за кордон.
Разом із чоловіком поїхали до Італії і прожили там п’ять років. За цей час Сомко, надихаючись мистецтвом Неаполя, Флоренції, Болоньї, остаточно сформувалася як художниця. Писала на замовлення картини, пейзажі, натюрморти, на запрошення священнослужителів розписувала грецькі церкви, малювала ікони. Після Італії, подружжя перебралося до Юґославії. Там мисткиня продовжила працювати у релігійному й світському напрямках.
Зрештою, Надія з Сергієм та сином перебралася до Арґентини. Там жінка створила чимало робіт, які нині прикрашають музеї Буенос-Айресу та приватні колекції поціновувачів її мистецтва. В арґентинській столиці Надія стала членкинею місцевого художнього товариства українців, що дало змогу спілкуватися із земляками. Адже саме на чужині туга за рідним краєм, мовою так гостро та криваво ятрить серце. Саме земляки вплинули на рішення Надії переїхати до Сполучених Штатів, де на той час перебувало чимало митців із України.
У США творчість жінки засяяла новими гранями. Сомко опановувала різні стилі, невтомно працювала, її картини експонувалися на виставках у Нью-Йорку, Бостоні, Філадельфії. Як і в Арґентині, Надія увійшла до творчого Об’єднання українських митців.
“Ви справили нам велику приємність, обдаровуючи нас своїми ориґінальними працями. Ми збережемо їх для майбутньої Президентської колекції. Просимо прийняти нашу щиру подяку за Вашу уважливість. З найкращими побажаннями, Ненсі і Рональд Рейган”, – такий лист отримала наша землячка від президентської родини Рейганів.
Невдовзі художниця вирішила опанувати новий напрям – монументалістика. Брала участь у конкурсі проєктів пам’ятника Тарасу Шевченку у Вашинґтоні й Арґентині. Свій архітекторський талант мисткиня проявила у проєктуванні православної автокефальної церкви святих Апостолів Петра і Павла. Будівля храму виконана в стилі козацького бароко. До того ж, випадок унікальний в історії церковного мистецтва того періоду – жінка спроєктувала церкву.
Одне з найвизначніших місць у творчості Сомко посідають картини, які вона присвятила минувшині рідного краю. Написала: “Хрещення України-Руси” (1960), “Князь Олег під Царгородом” (1965), “Сватання Анни Ярославни” (1965), “Іду на ви” (1966), “Свято в Стародавньому Києві” (1966). Портрети “Анна Ярославна” (1965) та “Святослав” (1968).
А ще козацтво, ті дитячі уяви тепер впевнено народжувалися на полотні Надії: “В’їзд гетьмана Богдана Хмельницького в Київ” (1964), “Гетьман Іван Мазепа в Святій Софії в Києві” (1958), “Ой, на горі та женці жнуть” (1964), “Надходить шторм (1959), “Тарас Бульба з синами на Січі” (1970).
Та вершиною майстерності Сомко беззаперечно вважається картина написана у жанрі баталістики – “Бій під Конотопом”. Динамічність полотна заворожує – окрилені вершники мчать здобувати волю рідній Україні. Впевнений образ Івана Виговського вселяє непохитну віру в перемогу.
Точна дата смерті художниці ще не встановлена. За одними дослідженнями її життя обірвалося у 1989 році, за іншими – аж у 1997-му. У жодному довіднику немає згадки й про місце поховання нашої землячки.
Але хай там що, Надія Сомко лишила по собі колосальний творчий доробок, який складається з трьох жанрів – малярство, скульптура, архітектура. Її експонати вражають своєю силою, дивлячись на них, важко уявити, що це створили тендітні руки жінки. Своїми працями вона здобула світове визнання, а її роботи вкотре прославили Україну.
«Український інтерес»
