10 квітня у 1898 році у Полтаві народився Степан Скрипник – людина незвичної долі, відома у світі як перший Патріарх Київський і Всієї України Мстислав.
Батько Степана походив з роду полтавських козаків. Мати Маріанна була сестрою Симона Петлюри. Ця обставина визначила подальшу долю юнака – на початку 1918 року він добровольцем вступив до Армії УНР. Воював за незалежність України у складі полку імені Костя Гордієнка та 3-ї Залізної стрілецької дивізії. У березні 1919 року дістав поранення у бою з більшовиками. Після одужання деякий час служив особистим ад’ютантом свого дядька, який очолював Директорію і всі військові формування УНР. Отримав ранґ хорунжого, що відповідає сучасному званню лейтенанта.
Після вимушеного відступу українського війська за Збруч Степан Скрипник оселився на Волині, що відійшла до складу Польщі. 1921 року одружився з Іванною Вітковицькою, яка походила з родини галицьких інтеліґентів і працювала вчителькою у Стрию. У подружжя народилося троє дітей – Ярослав, Тамара і Маріанна.
Від 1930 до 1939 року Степан Скрипник був депутатом (послом) до Польського сейму, представляв політичну партію Волинське Українське об’єднання. На засіданнях парламенту у Варшаві рішуче захищав інтереси українського населення та православної Церкви у Польщі. Зокрема, виголосив близько 20 промов з питань розвитку освіти й культури, з протестом проти примусового окатоличування православних українців.
Коли вибухнула Друга світова війна, Степан Скрипник опинився у німецькій зоні окупації Польщі. Родина ж його перебувала у Львові, який зайняли радянські війська. Це мало трагічні наслідки: 6 травня 1940 року Іванну Вітковицьку було вбито за досі нез’ясованих обставин. Поховали її на Личаківському цвинтарі.
Родинна трагедія спонукала Степана Скрипника присвятити решту життя служінню Церкві та боротьбі за автокефалію. Навесні 1942 року він прийняв чернечий постриг під ім’ям Мстислав, а невдовзі був рукопокладений на єпископа Переяславського Української Православної Церкви. Проте нацистська окупаційна адміністрація забороняла йому проводити Богослужіння. У жовтні 1942-го він був заарештований ґестапо і півроку провів у тюрмах Чернігова, Прилук і Києва.
1944 року єпископ Мстислав організував евакуацію частини українського православного і греко-католицького духовенства та їхніх родин до Західної Європи. Перед наступом радянських військ сам був змушений виїхати до Німеччини, а далі еміґрувати до Франції, потім Канади і, зрештою, США. Там його обрали архиєпископом Української Автокефальної Православної Церкви. У повоєнний період прихожанами УАПЦ були майже виключно українські еміґранти, бо в радянській Україні до 1989 року ця Церква перебувала під забороною.
У 1971 році Мстислава обрали митрополитом Української Православної Церкви у США. Однією з найбільших його заслуг вважається створення “українського Єрусалиму” в Америці – церковно-меморіального комплексу у містечку Савт-Бавнд-Брук (штат Нью-Джерзсі). Архітектурною домінантою комплексу є собор Святого Андрія Первозванного, побудований у пам’ять жертв Голодомору 1932-1933 років. Поруч із собором розташовано цвинтар Святого Андрія, де поховано близько 10 тисяч українських діячів, померлих на чужині.
Рух за відродження УАПЦ в Україні посилився із розгортанням горбачовської “перебудови”. 5-6 червня 1990 року в Києві відбувся Всеукраїнський Православний Собор. Понад 700 делеґатів ствердили факт утворення УАПЦ і обрали Мстислава (Скрипника) першим Патріархом Київським і Всієї України. Але прибути на Собор до Києва церковний діяч не зміг, оскільки радянський союз не видав йому в’їзної візи. Деякий час державні органи не визнавали УАПЦ, і лише під тиском вірян 2 жовтня 1990 року Церкву було офіційно зареєстровано. Того ж місяця до України нарешті зміг прибути Мстислав. 18 листопада в Софійському соборі відбулася його інтронізація.
За два з половиною року Патріарх, попри поважний вік, відвідав Україну 7 разів і подовгу тут працював. Бував у Києві, Львові, Рівному, Івано-Франківську, Каневі, в рідній Полтаві. У першу річницю незалежності передав Збройним Силам України прапор 3-ї Залізної стрілецької дивізії Армії УНР. Написав “Заповіт і моє благословення”, в якому закликав до об’єднання усі православні Церкви України. З плином часу актуальність цього заклику анітрохи не зменшилася.
Патріарха Мстислава не стало 11 червня 1993 року у місті Ґрімсбі (провінція Онтаріо, Канада) на 96-му році життя. Похований у крипті собору Святого Андрія Первозванного, що в Савт-Бавнд-Брук.
Владлен Мараєв,
«Український інтерес»
