У час, коли війна щодня випробовує віру, витривалість і здатність не втрачати надії, особливої ваги набуває людська присутність – бути поруч, підтримати, вислухати, разом помолитися й нагадати, що людина не самотня. Саме в молоді, родині, силі спільноти та живій вірі владика Браян Байда, єпископ Торонтської єпархії Української Греко-Католицької Церкви, бачить основу майбутнього Церкви.
Його служіння останніми роками пов’язане не лише з українською громадою Канади, а й із численними зустрічами з українцями у світі та, особливо, в Україні. Досвід цих подорожей і знайомство з тим, як Церква відповідає на нові потреби людей, спричинені війною, стали одним із поштовхів до створення Єпархіального відділу у справах сім’ї та життя.
Очолила новий відділ Олена Висоцька, яка, за словами владики Браяна, «дає йому надію». Вона походить з Ірландії, навчалася в Міжнародному теологічному інституті в Трумау поблизу Відня, вільно володіє українською, англійською та французькою мовами. Її магістерське дослідження було присвячене створенню єпархіального служіння родині та життю. Вивчаючи досвід єпархій України та Європи, вона ознайомилася з різними моделями такого служіння та найкращими практиками. Протягом останнього року Олена Висоцька розробляла план, який єпархія реалізовуватиме у співпраці з духовенством, організаціями та вже існуючими ініціативами. Робота Відділу зосередиться на трьох напрямах: формації та освіті дітей, підлітків і шкільної молоді; пасторальному супроводі родин і підготовці до подружжя; а також євангелізації та суспільній діяльності, пов’язаній із захистом життя, підтримкою родини, біоетикою, освітою та використанням сучасних медіа. Мета, наголошує владика, – не створити ще одну окрему структуру, а об’єднати й посилити те, що вже приносить плоди. «Ми сподіваємося дати людям можливість і натхнення активно змінювати життя інших», – говорить він.
Для владики Браяна майбутнє Церкви формується не лише у храмі. Воно починається в родині, у вихованні дітей та здатності громади відповідати на виклики часу. Особливе місце у служінні владики займає молодь. За останні роки він зустрічався з українськими молодими людьми в Канаді, Україні та інших країнах світу. У лютому 2026 року він відвідав українську молодь у Бразилії. У липні 2025 року близько двох тисяч українських юнаків і дівчат зібралися в Римі з нагоди Ювілейного року надії, а в грудні того ж року близько тисячі молодих українців взяли участь у зустрічі Taizé у Парижі.
Ці події, каже владика Браян, свідчать про важливу реальність: українська молодь сьогодні присутня по всьому світу. Завдяки підтримці благодійників і праці Патріаршої комісії УГКЦ у справах молоді частина молодих людей змогла, навіть під час війни, брати участь у міжнародних церковних подіях і ділитися власним досвідом віри. Сам владика зустрічався з молоддю та їхніми родинами у Києві, Ірпені, Бучі, Новояворівську, Тернополі, Одесі, Кривому Розі, Запоріжжі, Чернігові, Ніжині та Самборі. «Особиста присутність має велике значення. Люди в Україні відчувають підтримку українців, які живуть в інших країнах. Але й ті, хто приїжджає, отримують не менше, ніж можуть дати» – переконаний він.
Під час останньої поїздки до України владика Браян зустрічався з молоддю у Заздрості, Зарваниці та Мшанці, зокрема в межах молодіжного заходу PRO LIS. У своїх зустрічах він закликав молодих людей замислитися над власною духовною, національною та культурною ідентичністю, а також над відповідальністю майбутніх українських лідерів. Ця праця є частиною ширшого служіння УГКЦ молоді, у якому беруть участь єпископ Кеннет Новаковський, о. Роман Демуш і команда Молодіжної комісії в Україні. Та найбільше владику Браяна вражає те, що він отримує від самих молодих людей. «Я молився з ними, плакав, сміявся і мріяв разом із ними. І можу чесно сказати, що отримав від нашої української молоді більше, ніж, можливо, сподівався їм дати», – говорить він. Їхня здатність не піддаватися відчаю, попри війну, втрати й постійну присутність смерті, дає йому надію. «Це не що інше, як благодать Святого Духа, яка запалює світло в їхніх серцях і в моєму».
Війна відкриває найтемніші прояви зла, але водночас, каже владика, саме в ній особливо виразно проявляється людська гідність, там, де поруч із болем і стражданням живуть любов, сміх і надія. «Наче дивитися на небо, повне зірок» На запитання, яка зустріч під час останньої поїздки до України запам’яталася найбільше, владика Браян не зміг назвати одну. «Це все одно, що попросити мене сказати, яку саме зірку я побачив минулої ночі на небі, повному зірок», — відповів він.
За ці роки було надто багато зустрічей, які залишили слід: люди, з якими він продовжує підтримувати зв’язок; сирота, який простягає руки для обіймів; людина, що після довгої дороги зустрічає його усмішкою; сповідь, у якій хтось відкриває свою душу перед Христом; дитина, яка вперше за багато місяців сміється. Є й інші моменти — вечірні розмови, історії та несподівані відкриття, які допомагають йому глибше відчути власну українську ідентичність і коріння. «Божу присутність не завжди можна виміряти масштабом події», – зазначає владика. Іноді вона відкривається у простягнутій руці, усмішці дитини, молитві або просто в тому, що хтось приїхав і залишився поруч.
Перебування в Україні ще глибше зміцнило переконання владики Браяна у важливості ролі української католицької громади Канади у підтримці Церкви та народу України. Потреби України сьогодні справді величезні й, здається, майже безмежні. Але не менш безмежними, на його переконання, є ті дари, які Україна дає світові та українцям за її межами. Це – гідність людей, їхня витривалість, мужність і надія у Христі, яка, попри всі обставини, не згасає. Матеріальна, соціальна та духовна допомога, яку українці в Канаді можуть надати Україні, має не лише практичне значення. Вона також допомагає тим, хто допомагає, глибше усвідомити власні духовні потреби. Через зустріч із людьми, які переживають надзвичайно складні обставини, ми по-новому вчимося вдячності, смиренню та усвідомленню того, скільки всього вже отримали від Бога.
«Ми усвідомлюємо, що Бог хоче дати нам набагато більше через смирення інших людей і через нашу взаємну любов та милосердя», – говорить владика Браян. Саме тому підтримка України не повинна розглядатися лише як односторонній рух допомоги від тих, хто має більше, до тих, хто має менше. Це взаємний зв’язок.
Канада може ділитися своїми ресурсами, досвідом, можливостями та підтримкою. Україна ж, попри біль війни, продовжує давати світові надзвичайно потужне свідчення людської гідності, витривалості та віри.
Говорячи про молодь, родини та Україну, владика Браян фактично говорить про одне й те саме, про майбутнє. Майбутнє Церкви не є чимось далеким і невизначеним. Воно вже формується сьогодні: у родині, яка виховує дитину; у молодій людині, яка не дозволяє відчаю перемогти; у волонтері, який простягає руку допомоги; у священнику, який вислуховує; у громаді, яка не забуває про тих, хто залишився в Україні.
Воно формується також у зустрічі людей, які, можливо, ніколи не змінили б життя одне одного, якби не наважилися бути поруч. Війна забрала в українців надзвичайно багато. Вона принесла біль, втрати й незліченні історії скорботи. Але вона не змогла знищити здатність людей любити, підтримувати одне одного, молитися й мріяти. Саме цю здатність владика Браян бачить у молодих людях, яких зустрічав в Україні та в різних країнах світу. У їхніх очах він бачить не заперечення реальності війни, а силу дивитися їй у вічі й усе ж не відмовлятися від майбутнього. Можливо, саме в цьому і полягає найважливіша відповідь на темряву: не дозволити їй переконати нас, що світло зникло. Бо світло продовжує горіти у родині, у громаді, у вірі, у простягнутій руці, у молитві й у серці молодої людини, яка, переживши більше, ніж мала б пережити у своєму віці, все ще здатна мріяти. І поки ця мрія живе, поки люди продовжують бути поруч одне з одним, поки біль не перемагає любові, а відчай – надії, майбутнє України та її Церкви продовжує народжуватися щодня.
Надя Ґерелюк
