Юрій Сиротюк
Четвертий рік повномасштабки вже 11-річної російсько-української війни в безперестанних боях на найгостріших ділянках не створює особливих умов для глибокого футуристичного мислення про майбутнє. Коли горизонт планування звужений до ще хоча б один раз: ще хоча б один світанок, одне горнятко кави, одна зустріч із рідними людьми. І все ж мислити варто. Бо це тотальна екзистенційна війна в усіх просторах і часах. Війна тепер і за минуле, і за майбутнє. Війна за зміст.
«Садок вишневий коло хати», про який ми так мріяли на своєму окраїнному хуторі, неочікувано, але прогнозовано, став епіцентром світових подій, які можуть призвести чи вже привели до третьої світової війни. Хитку ілюзію стабільності постокупаційного періоду зруйновано вщент. Чи час нині мріяти. Саме нині й час.
Україна може бути або Великою, або України не буде жодної. Це геополітична й історична аксіома. Щоб стати великими, треба бути готовими до великих вчинків та великих ідей. На шляху до нашої величі стоїть крайня світова кочова імперія. Правда в тому, що на одному геополітичному просторі не можуть співіснувати велика Україна й імперська Москва. А вона можлива лише така та імперська.
Знищити Московію як імперію та відкрити шлях до природної організації її простору як сукупності справедливих державно-національних утворень – це єдино можлива мета сильної України. І лише на цьому шляху лежить втілення ідеї пасіонарної Великої України, потужного морального лідера світу, що захищає свободу нації та людини.
Україна була і природним політичним кордоном Заходу, і досить часто місцем зіткнення цивілізацій. Як тепер модно казати, фронтиром. А ще землею, що не сприймала рабства й несвободи. Згадаймо наше природне вічове право, що було сильним важелем навіть у часи Київської імперії. Тут з’явилися перші виборні володарі й загалом завжди був природний осередок свободи. Тут іще до Французької революції в часи Гайдамаччини визріло гасло природної національної і соціальної справедливості «Україна без холопа і без пана». Бувши індивідуальною, Україна органічно вплітала в себе риси Заходу і Сходу, залишаючись завжди європейською, але дуже самобутньою частиною Європи.
Колись у часи безпросвітної бездержавності Степан Ленкавський виклав короткий символ віри (Декалог) тогочасного покоління борців за незалежність, який розпочинався з максими «Здобудеш Українську державу або згинеш в боротьбі за неї», нині для забезпечення виживання Європи, збереження спокою, геополітичної рівноваги Україна мусить реалізувати 10-ту точку Декалогу. Поширити силу, славу, багатство і простір Української держави та Української нації.
Сила
ХХІ століття – це час глибоких та драматичних світових трансформацій. Зміщується вектор геополітичного лідерства, руйнується традиційний світопорядок та нарощується новий, який виростає з права Сили.
Після втрати США монополії на керування світом виникає безліч розломів, у яких народжуються нові регіональні лідери й неминуче з’являються невдахи. Мораль, міжнародне право, висловлення співчуття, обурень, запевнень і невиконаних зобов’язань – усе це мотлох дискредитованих понять, правил та інституцій. Прекрасний світ новий – це світ фізичного протистояння, новітнього варварства, конкуренції за традиційні ресурси й нових незвіданих викликів на зразок ШІ.
Україна перебуває в одній із найважливіших світових точок розлому – Гартленді, і щоб вкотре не стати жертвою, мусимо стати сильними. Для цього необхідне гармонійне поєднання наших сильних сторін – унікальної здатності нації до самоорганізації у критичних умовах, прямого народовладдя (вічевий, майданний спосіб організації обговорення та ухвалення рішень) та воєнно-політичної форми організації держави у кризових ситуаціях (наші найуспішніші форми державності власне такі й були: дружинна княжа державність, Військо Запорозьке як держава, УПА як армія-держава).
Україна – не острів, а серце зіткнення інтересів у Євразії. Тому сильна армія та мілітарний дух нації нині лежать на вістрі сили нації. Після московсько-української війни українська армія стане армією номер один у Європі. Водночас треба розв’язувати завдання з підготовки нації – від дитячого виховання, військово-патріотичного вишколу молоді, загального військового вишколу населення до формування територіальної оборони та дієвого народного резерву.
Основою сили нації, очевидно, є ідентичність. Наше завдання – не повернутися до вишиванок, а наново прийти до них. Бо саме міцна ідентичність, історична укоріненість, традиції, віра є чинником збереження психологічного здоров’я нації. Силою української нації стає збереження органічних спільнот сім’ї, родини, роду. Це забезпечить і опір загрозі футурошоку та руйнування людської природи, і збереження органічності, історичності, солідарності. А врешті, розуміння національної місії та візії.
Багатство
Очевидно, що економіка й технологічний уклад теж є запоруками сили та багатства націй і держав. 31 рік грабіжницький олігархічний лад і сировинна економіка давили природний розвиток підприємницьких рис української нації.
Вщент зруйнована війною економіка дає можливість побудувати економіку, яка працюватиме в солідарних інтересах нації. На засадах економічного націоналізму, вільної конкуренції всередині нації, елементів неопротекціонізму. Зі збереженням ефективного контролю за критичними ресурсами. Також чільними стають питання продовольчої безпеки й технологічної самодостатності критичних для життя нації ділянок.
В умовах глобалізації та інтеграції розумна економічна самодостатність, фінансова спроможність, технологічний суверенітет і якість людського капіталу відіграють важливу роль. Потрібно використати інтеграційні переваги як точки зростання, водночас відстоювати здоровий внутрішній егоїзм. В умовах наростання глобального протистояння у світі, поглиблення ресурсної, енергетичної, продовольчої кризи важливою перевагою України стає багатство «кризових ресурсів» – збіжжя, питної води.
Багатство – це не лише капітали, не лише ВВП на душу населення. Це розумний баланс інтересів держави й нації, контроль над стратегічними ресурсами та їхній запас, володіння ключовими технологіями. Розумна самодостатність, технології замкненого циклу у критичних для нації сферах. Так, наше багатство – у стратегічному розміщенні, природних ресурсах, але найголовніше – в людях. У синергії мізків, інноваційності та революційності українського підприємництва.
Слава
Україна нині стала світовим брендом незламності. Важливо, щоб бренд України й українця, української нації не став скороминущою модою, а був тривалим стилем. Нині розкручений бренд України та українців – це можливість вбудувати Україну у світовий контекст. Поширити її культуру, зробити її модною – від вишиванки до кобзарського мистецтва. А зрештою, змінити світ, запропонувати йому нашу візію.
А ще головнішим є узмістовлення цього бренду. Просувати більше позитивної інформації, конкретних образів, героїки, диктувати елементи стилю. У чому суть слави України й українців? У здатності чинити подвиги, проявляти героїзм, ставати на прю з найсильнішим. А головне – нести ідею свободи, самобутності.
Ця слава всередині держави має бути вкорінена в культ героїв, ідеали національної єдності, самобутності, гордості за себе. Віра українців у себе – це нині головний елемент Слави української нації.
Простір
Ціль номер один – відновлення східного кордону України в рамках кордонів УНР та етнічного розселення українців з урахуванням історико-географічних факторів. Очевидно, необхідне визнання того факту, що московська імперія (в усіх її формах) анексувала значну частину українських етнічних територій та споконвічних земель, визнання окупації Української Народної Республіки та змагання до поновлення кордонів України в рамках УНР (в розмірі приблизно 1 млн кв. м). Однак в умовах глобалізації духовний простір націй не менш важливий, ніж фізичний. Наш духовний простір включає збереження, реконструкцію української ідентичності, відчуття важливості української екзистенції. А простір української пасіонарності має виходити за межі Української держави й нації. Творити нові сенси, вести за собою, модерувати простір від Дону до Уралу. Зрештою, межі духовного простору залежать лише від пасіонарності, віри та волі.
Отож, російсько-українська війна дала українцям змогу зруйнувати межі внутрішнього рабства постгеноцидної і постколоніальної нації та зовнішні державні кордони (накреслені не нами, без нас і коштом наших територій).
Нові кордони, місію, візію Великої України, «силу, славу, багатство і простір» визначати нам. Такий шанс для нації, напевне, дається рідко. Використаймо його гідно. Бо багато хто, щоб здобути Українську державу, загинув і гине в боротьбі за неї…
У підсумку головною цінністю і ресурсом Української держави є нація – люди, об’єднані спільною історичною пам’яттю, загартовані спільною боротьбою та спільним баченням майбутнього.
У час кризи держав, кризи природних кордонів, масових міграцій, віртуального світу здатність утримувати націю в єдиному знаменнику, спонука бути українцем залишається ключовим ресурсом.
