Петро Герасименко
Новий корупційний скандал, пов’язаний з державною компанією «Енергоатом» та близьким оточенням президента Зеленського, неабияк сколихнув країну. Викрита детективами НАБУ схема підтверджує підозри широких верств суспільства про те, що корупція під час війни в Україні нікуди не зникла. Навпаки, вона отримала нові можливості й опанувала ширші сфери. А влада, яка мала б бути зацікавлена в максимальній ефективності й раціональному використанні кожної копійки під час російської агресії, радше віддає перевагу режиму замовчування проблеми. І ще й вдається до спроб дискредитації та переслідувань усіх, хто наважився кинути виклик елітним корупціонерам.
Усе, що відбувається зараз, суперечить здоровому глузду й елементарному інстинкту виживання. Навіть у мирні спокійні часи корупційні зловживання створюють безліч проблем державі. За підрахунками аналітиків МВФ, корупція вартувала Україні щорічно 2% зростання ВВП. Але під час повномасштабної агресії за корупційні оборудки доводиться платити значно більшу і страшнішу ціну. Корупція суттєво збільшує втрати серед українських захисників. Призводить до дефіциту озброєнь та часто унеможливлює створення новітніх зразків зброї. Вона не дозволяє якісно захистити інфраструктуру. І є одним з головних чинників внутрішньої напруги й розколу в суспільстві.
Корупційним схемам під час війни сприяє кілька факторів. Військовий стан дуже обмежує можливість контролю за владою. А саме активне громадянське суспільство завжди коригувало неправильний курс українських політичних еліт та змушувало їх до кадрових чисток і навіть арештів серед соратників. Війна – це також величезні обсяги фінансів. І неминуче знайдуться ті, хто побачить можливість покласти щось до власної кишені.
Додатковим фактором ризику є низька якість українських політичних еліт. Епоха правління монобільшості сприяє політичній безвідповідальності. Відсутність реальної конкуренції часто розбещує і розпружує. Селекція на високі посади здійснюється переважно за принципами різних квот чи особистих зв’язків, а не меритократії. А робота різних правоохоронних інституцій стає надто залежною від волі зверху. У підсумку вони втрачають власну суб’єктність і часто виконують невластиві їм функції.
З половинчастої реакції української влади на скандал в «Енергоатомі» та на плівки Тимура Міндіча важко зрозуміти, що викликає в неї більше обурення – корупційні діяння групи високопоставлених осіб чи факт їхнього оприлюднення НАБУ і САП. Сам факт таємного виїзду за кордон за кілька годин до обшуків головного фігуранта скандалу і співвласника студії «Квартал 95» Тимура Міндіча в умовах воєнного стану говорить багато про що. Сумнівно, що це відбулося без сприяння з боку певних високопосадовців.
Подальша реакція з боку влади була доволі млява і поверхова. Складалося враження, що основна ставка зроблена на затягування часу і на пошук варіантів змістити фокус уваги суспільства на щось більш значуще.
Як розвиватимуться події далі? Попри широкий суспільний резонанс, є підстави стверджувати, що влада створюватиме суттєві перешкоди об’єктивному розслідуванню справи Тімура Міндіча і його соратників по схемі. Українські реалії такі, що люди, причетні до великих корупційних афер, часто уникають покарання. У кращому разі їх просто звільняють з посад. Це одна з причин того, чому учасники схеми в оприлюднених фрагментах розмов поводилися доволі самовпевнено й показово не надто переймалися можливою реакцію правоохоронної системи.
Імовірно, що дуже скоро ми побачимо нові намагання дискредитувати роботу НАБУ і САП. Як і під час спроб ліквідувати незалежність антикорупційних органів у липні, влада може запустити сценарій «московського сліду». Проте кілька місяців тому це не дуже спрацювало. Тим менше підстав вважати, що такі дії будуть ефективними зараз. Та й міжнародне співтовариство, від якого залежить фінансування дефіциту українського бюджету, не мовчатиме.
Найкраще за цих умов для української влади було б наважитися на перезапуск уряду та зміну правил гри. Не для того, щоб врятувати свій рейтинг та електоральні перспективи на майбутніх виборах, які незрозуміло коли відбудуться. А для того, щоб врятувати країну. На жаль, це звучить надто фантастично і неправдоподібно.
