Перемога України – це перемога не тільки для НАТО, для Сполучених Штатів і для Європи. Це перемога верховенства права, демократії та всієї західної цивілізації.
В кінці вересня 2022 року Україна подала заявку до НАТО. З того часу питання членства нашої держави в Північноатлантичному альянсі повисло в повітрі. При цьому москва, як політичну мантру, кожного разу повторює свою головну вимогу, що в жодному разі Україна не мусить стати членом НАТО.
Наприкінці жовтня 2025 року впливова британська газета “Financial Times” із посиланням на свої джерела повідомила, що москва надіслала американській стороні документ “із підтвердженням своїх жорстких вимог до України”. За інформацією “Financial Times”, меморандум, надісланий російським міністерством закордонних справ, містив вимоги усунути “корінні причини” конфлікту. росія наполягала на територіяльних поступках з боку Києва, скороченні Збройних сил України та ґарантіях, що Україна не вступить до НАТО. Також москва вимагала контролю над усім Донбасом.
Незапрошення України до НАТО збігається з різними теоріями, котрі озвучують в Брюсселі. Мовляв, членство України в Північноатлантичному альянсі не на часі, українці до нього знову не готові, і що НАТО вимушене вдаватися до “стратегічної двозначности” щодо повного залучення нашої держави до цивілізованого світу до того часу, поки російська федерація не програє і не виведе свої війська з України або не зазнає повного політичного та економічного краху.
Чи варто Заходові повторювати помилки минулого? Адже замість стримування росії, як на це очікують у Вашинґтоні та Брюсселі, подібна позиція здатна привести до ескаляції москвою війни в Україні. І ця “стратегічна двозначність” може дати діяметрально протилежний ефект. Іґнорування бажання України приєднатися до НАТО підтверджує, що Україна, не дивлячись на допомогу, фактично знову залишається сам на сам з аґресивним московським ведмедем.
Україні, яка вже 1,357 днів героїчно бореться не тільки за свою незалежність, а й перекриває росії шлях до аґресії щодо інших країн Європи, говориться, що до питання членства в НАТО можна буде повернутися тільки після нашої перемоги. Хоча після цього знайдуться інші нові арґументи, коли будуть нам пояснювати, чому Україну ще не можна приймати у цей оборонний альянс. Який був для того свого часу заснований, що запобігти експансії срср в Європі.
У цьому сенсі виникає закономірне питання – чому незалежність і національна безпека України набагато менш важливі, ніж, наприклад, безпека будь-якої з 32 країн НАТО? Адже прикриваючись димовою завісою можливости початку ядерної війни, росія вдерлась на суверенні українські території, і ця кривава війна продовжується вже майже 4 роки. Коли Фінляндія та Швеція вступили в НАТО, то це не призвело до жодної реакції з боку російської федерації, але вступ України викликає істерію москви. І геополітичною аксіомою є те, що незалежно від дій України, путін завжди буде для неї смертельним ворогом.
Ще до початку російсько-української війни на Заході чудово розуміли, що не зважаючи на гігантські територіяльні розміри росії, економіка російської федерації була приблизно такого ж розміру, як в Італії чи Голляндії. Тепер же, коли російські війська сильно прорідженні, а втрати техніки кремлю важко швидко компенсувати, залишається рівнянням з багатьма невідомими, скільки ще часу путін буде здатен продовжувати свою терористичну війну.
Не дивлячись на те, що протягом 34 років від моменту відновлення Україною своєї незалежности, західні країни не уклали з нею жодних договорів чи пактів щодо її безпеки, а Будапештський меморандум не можна назвати чинним документом, українці тримаються так, як ніхто інший. Тож чи варто чекати на те, коли Україна сама вижене російських загарбників зі своїх земель? Адже за прямої підтримки НАТО це можна було б зробити набагато швидше.
А коли даються запевнення, що Україна зможе вступити в НАТО після закінчення війни, то це спонукає росію робити все для того, щоб вона якомога довше не закінчувалася. Що путін буде подавати своїм співгромадянам, як його стратегічну перемогу.
У москви немає, і ніколи не було права вето на вступ України до альянсу. Та не важко передбачити, що якщо буде готуватися мирний договір, то росія в перших його пунктах вимагатиме відсутности членства України в НАТО. Однак, якщо Україна прагне вступити до НАТО, а альянс все-таки прийме будь-який документ, що після завершення війни Україна приєднається до НАТО, то ці ґарантії мусять бути надійно підтверджені.
путін вдерся в Україну, щоб не дати нам вступити в Європейський Союз та Північноатлантичний альянс, але йому вдалося досягти протилежного результату. Не так давно НАТО розширилося з додаванням Фінляндії та Швеція. Коли війна закінчиться, росія буде витіснена з усієї території України, а це означає, що росії доведеться пройти через територію НАТО, щоб перетнути Чорне море. Тому так важливо, щоб москва якомога швидше залишила український Крим.
росіяни поважають тільки силу, нічого іншого, і, запросивши Україну приєднатися, НАТО та Захід продемонструє силу. НАТО було створено, щоб запобігти нападу росії на його членів. Наразі це було на 100 відсотків ефективним. Але на Україну цей захист не побажали свого часу поширювати, що й стало причиною війни.
путін – політичний монстр, і війна – це його вина. Він хоче взяти Україну в полон, щоб потім її знищити повністю. Коротко цю його силову аґресивну гру можна визначити так – віддайте нам Україну на поталу, якщо ні, тоді ядерна Третя світова війна.
США і Європа маневрують, намагаючись уникнути ядерного зіткнення з російською федерацією. Та якби росія, до початку російсько-української війни, чітко знала, що вона зіткнеться з війною проти ядерного НАТО, а не тільки з Україною, то навряд чи вона взагалі розпочинала війну, яку не зможе виграти.
Не дивлячись на те, що росія постійно лякає світ можливістю ядерного апокаліпсису, путін не настільки божевільний, щоб воювати з НАТО. Хоча якщо його не добити на українській землі, то на Заході мусять усвідомлювати, що тоді у будь-який момент росія може витягнути карту війни. Тому Україна не в НАТО – це лише відкладена нова війна росії з Україною.
Окупувавши український Крим, російський диктатор отримав для росії пляцдарм для вторгнення на Південь України. Якщо дозволити путіну залишити за собою загарбані території в Херсонській, Запорізькій, Донецькій і Луганській областях, то він після того, як відновить свою армію, знову направить її на окупацію України. Усе це прораховується дуже легко, хоча в кремлі думають, що вони великі стратеги. І що ніхто не здогадається про їхні справжні наміри щодо нашої держави.
Проблема в тому, що путін ненавидить НАТО не тому, що воно плянує нападати на російську федерації. Він ненавидить його тому, що альянс не дає росії нападати на своїх сусідів. Лише підла її атака на Україну вивела дискусію про членство в НАТО на перший плян. До початку російсько-української війни Фінляндія та Швеція не були так зацікавлені у приєднанні до альянсу.
Ні Америка, ні Європа, ні НАТО не можуть собі дозволити, щоб Україна програла війну з росією. Це не тільки конфлікт росії з Україною, а конфлікт російської федерації з всією західною цивілізацією. І від того, як він завершиться напряму залежить подальша доля всього світу.
Поразка України була б ґлобальною катастрофою. Тому потрібно всім чітко зрозуміти – ця війна не може закінчитися внічию. Вона повинна мати явного переможця та явного переможеного. Час не на боці диктатора. Чим довше триватиме ця війна, коли росія не досягає успіхів та зазнає великих втрат, тим більша ймовірність того, що путіна буде усунено від влади.
Ті, хто стверджують, що приєднання до НАТО посилить аґресію путіна проти України, повинні запитати себе, наскільки статус України не члена альянсу завадив путіну відмовитися від його нинішнього прагнення стерти Україну, її народ і культуру з лиця землі, що привело до геноциду українського народу.
Очевидно, що завдяки жертвам свого хороброго і мужнього народу Україна здобула право на своє місце в НАТО як, можливо, найпотужніша збройна сила в Європі, яка повільно, але невідворотно знищує величезну російську армію.
Можна сказати, що перемога України – це перемога не тільки для НАТО, для Сполучених Штатів і для Європи. Це перемога верховенства права, демократії та всієї західної цивілізації.
Віктор Каспрук, «NEWSUA»
