Двоє саперів з Поділля підірвали Гостомельський міст, і ворог не зміг увірватися до столиці.
На сайті офіційного інтернет-представництва президента України 28 і 30 листопада 2023 року були оприлюднені дві електронні петиції з проханням надати звання Героя України старшому лейтенанту Квасному Захару Андрійовичу та молодшому сержанту Шиманському Роману Володимировичу. Петиції набрали необхідні понад 25 тисяч підписів.
У відповідях президента України, які надійшли 6 жовтня та 11 листопада 2025 року відповідно, в обох випадках зазначено, що “рішенням експертної групи” відмовлено у проханні через те, що військовослужбовців 7 квітня 2022 року відзначено державними нагородами України – орденом “За мужність” III ступеня указом за № 220/2022 (посмертно). Захар Квасний і Роман Шиманський загинули 25 лютого 2022 року. Вкрай необхідно, щоб петиції були відновлені й набрали необхідну кількість голосів громадян України.
Росіяни вже були поряд, у місті Ірпінь
…Практично із самого початку широкомасштабного вторгнення російської армії на територію України наша військова частина (А0853, зараз 70-та окрема бригада підтримки ЗСУ) брала участь у бойових діях на передньому краї. На північ від столиці перед 24 лютого 2022 року уже знаходилася саперна група з приблизно 20 військовослужбовців з Рухомого взводу загороджень (РВЗ).
Ворожі колони – танки, БМП, інша техніка – розтягувалися на багато кілометрів. Новітніми, свіжоспеченими шляхами, як на параді, росіяни рвалися до столиці. Вони буквально розрізали українське Полісся на північ від правобережної частини Київської області. З території Білорусі одночасно зі вторгненням стартували гелікоптери, які висаджували десанти й обстрілювали військові частини та об’єкти інфраструктури. У перші години 24 лютого росіяни захопили Чорнобильську атомну станцію. Столиця України вже за кілька днів опинилося практично в напівоточенні.
Захисники Гостомельського аеропорту, здебільшого строковики, відчайдушно відбивали атаки ворога. Проте на другий день війни місто та аеропорт були захоплені, а найбільший у світі літак АН-225 “Мрія” знищений окупантами.
…Ситуація погіршувалася з кожною годиною. Вночі на 25 лютого групі інженерно-саперного батальйону в/ч А0853 надійшов наказ встановити мінно-вибухові загородження в районі річки Ірпінь. Необхідно було підірвати міст через річку Ірпінь – шлях на Гостомель – зі сторони села Горенка, яке знаходиться поряд з адміністративним кордоном столиці. Військові після шостої ранку вже були на місці. Дощ зі снігом ускладнював виконання завдання. Росіяни вже були зовсім поряд, у місті Ірпінь. Постійно було чутно вибухи, йшов бій за Гостомель і Бучу. Через міст відступали у напрямку Києва українські військові.
До столиці залишалися лічені кілометри…
Без проведення розвідки сапери (не мали на це часу, та й місцевість їм не була знайома) почали закладати тротил під колони мосту. Приїхав офіцер “Артур” з сусідньої бригади. Оглянувши місцевість, він дав наказ заміновувати колони зі сторони Києва. Хлопці миттєво зібрали необхідне для підриву приладдя і перебігли через міст. За пів години справу було зроблено. Головне у завданні: використати якомога більше вибухівки і зробити міст непридатним для проходження важкої техніки; вибухівку доставляли автомашинами і вже далі вручну закладали біля опор мосту.
До Києва рвалися російські спецпризначенці, нацгвардійці, поліціянти і велика кількість бойових машин, вантажівки з особовим складом. Якби вони проскочили міст, то перспектива проходу через нього танків і бронетехніки, а отже неминучих вуличних боїв у південно-західних районах Києва (Пуща-Водиця, Новобіличі та Виноградар), була б невідворотною. До столиці залишалися лічені кілометри…
І тут старший лейтенант Захар Квасний прийняв рішення додати ще 100 метрів проводу. Військові перенесли підривну станцію ближче до наших позицій на лівому, східному березі річки. Молодший сержант Олександр Дубчак сказав, що хоче залишитися зі старшим лейтенантом Захаром Квасним і молодшим сержантом Романом Шиманським, але отримав відмову. Тим часом через міст на великій швидкості проскочила українська техніка: два БТРи, два “Хаммера” та санітарно-медичний автомобіль.
А вже за декілька хвилин ситуація кардинально змінилася: на мосту з’явилися джип, БТР-80, два КамАЗа росіян, які мчали на шаленій швидкості, а за ними рухалися ще БТР і “Урал”. Наші військові почали стріляти по них всім, чим тільки можливо – з протитанкових рушниць, кулеметів, автоматів… Молодший сержант, зараз уже сержант, Олександр Дубчак встиг відбігти на позицію й просто чудом залишився живим під градом вогню ворогів, які заходили на протилежний, західний берег Ірпеня. А хлопці все ще знаходилися під мостом.
Коли Олександр майже добіг до своїх позицій, то почув вибух. Міст було підірвано. Перша автоколона росіян буквально влетіла на наш берег в останні секунди, а позаду неї вже підірвали міст. Отже, окупанти опинилися у пастці. Їхні машини виявилися майже порожніми (дві-три людини в екіпажі), бо штурмова піхота спішилася раніше й готувалася вже перейти не широку в цьому місці річку Ірпінь.
Молодший сержант Дубчак побачив, як старший лейтенант Квасний та молодший сержант Шиманський ще стрибають з греблі, падають і буквально заповзають до очерету під градом ворожого вогню…
Вся група відійшла подалі від мосту, лише два наших військових – командир взводу, 22-літній Захар Квасний, і досвідчений сапер, 37-літній Роман Шиманський, — залишилися на підривній станції. Роман пройшов АТО з 2014 року, воював під Донецьком, Маріуполем.
Бойову задачу хлопці виконали ціною свого життя. Росіяни міст так і не пройшли, вони були розгромлені вщент: і техніка, і піхота (серед них, до речі, були чеченці та омонівці з Кемерова). Піхотинці та понтонери їх майже повністю знищили. Били трьома ПТУрами, кулеметами… Знешкодили чотири КАМАЗи на західній стороні Ірпеня; річка та її берег були просто усіяні трупами ворогів. Уся ворожа техніка, яка зупинилися і скупчилася на західному березі Ірпеня, потрапила під перехресний вогонь українських військовослужбовців. Розпочалася паніка, ворог відступив.
Особовий склад поставлену бойову задачу – підрив моста на річці Ірпінь – виконав, але надто вже дорогою ціною. Понівечене тіло Захара Квасного знайшли вже після звільнення Гостомеля, 6 березня 2022 року, в одному з моргів Києва. Тіло Романа Шиманського знайшли 2 березня 2022 року. Наші війська наприкінці квітня звільнили від російських військ усі населені пункти на правобережній частині Київської області.
На місці цього без перебільшення доленосного для столиці бою ніщо не нагадує про подвиг двох воїнів.
10 листопада 2023 року в Кам’янець-Подільському ліцеї № 3 відкрито меморіальну дошку на фасаді рідної школи Захара Квасного… Ми повинні пам’ятати про Захара і Романа, гідно вшанувати мужність і жертовність героїв…
Сергій Махун, «Історична Правда
Публіцист, історик
