Коли Дональд Трамп каже, що війна росії проти України — не його війна, він формально правий у часі, але неправий у суті. Бо це — не війна “українців і росіян”. Це — війна, що стала можливою через порушення міжнародних ґарантій, під якими стоїть підпис Сполучених Штатів Америки.
Будапештський меморандум — не просто папірець
У 1994 році саме Вашинґтон виступив головним ініціятором процесу роззброєння України. Саме американські дипломати переконували Київ, що ядерна зброя Україні “не потрібна”, бо безпеку ґарантують три ядерні держави — США, Велика Британія і росія.
Це не був “жест доброї волі”. Це була юридично-політична угода, що відкрила шлях до ґлобальної системи нерозповсюдження ядерної зброї. Без участи України — третьої за потужністю ядерної держави світу — система не мала б сенсу. Тому Будапештський меморандум став ключовим актом міжнародної стабільности.
І коли у 2014 році росія грубо його порушила, відповідальність — солідарна. Бо ґарантії — це не “пообіцяли, але передумали”. Це — зобов’язання перед світом і перед правом.
США не можуть вмивати руки
Позиція “це не наша війна” суперечить не лише духові меморандуму, а й базовим принципам міжнародного права.
Стаття 26 Віденської конвенції про право міжнародних договорів встановлює: «Pacta sunt servanda» — договори повинні виконуватись добросовісно.
США взяли на себе ґарантії територіяльної цілісности й безпеки України. А це означає — не стояти осторонь, коли ґарантії знищено війною.
Американський підпис під меморандумом — це не формальність. Це обіцянка на рівні історичної відповідальности.
І сьогодні питання не лише у військовій підтримці України. Йдеться про вірність слову, про тяглість права, про репутацію держави, що стоїть на сторожі свободи.
Якщо це не “ваша війна” — тоді чия?
росія напала не лише на Україну. Вона напала на систему міжнародних ґарантій, створену під керівництвом США. Вона випробовує не Україну — вона випробовує Америку, НАТО, демократію.
Коли Трамп говорить, що не хоче втручатись у “чужу” війну, він фактично каже, що йому байдуже до американського підпису, до честі держави, до того, що саме США були головним архітектом постхолодновоєнної безпеки.
Але історія не пробачає байдужости великих держав.
Це питання не лише політики, а й моралі
Коли Україна добровільно відмовилась від ядерної зброї, вона зробила безпрецедентний крок довіри до цивілізованого світу. Це був акт моральної сили.
Сьогодні Америка має проявити моральну відповідальність. Бо якщо зраджене слово залишиться без наслідків — більше ніхто не повірить у жодні ґарантії, жодні меморандуми, жодні “партнерства заради миру”.
Професійні кроки, які слід зробити Україні
- Офіційно підняти питання ревізії статусу Будапештського меморандуму в усіх міжнародних інституціях — ООН, ОБСЄ, НАТО, ЄС.
- Вимагати юридичної оцінки з боку США і Великої Британії: чи вважають вони себе зв’язаними меморандумом, і які зобов’язання лишаються чинними.
- Створити міжнародну групу правників для підготовки консолідованої правової позиції України щодо порушення ґарантій безпеки.
- Підняти тему в американському Конґресі, через експертні кола, щоб питання не залишалось у тіні політичної зручности.
- Ініціювати декляарацію “Будапешт-2034”, яка б відновила дію принципу колективної відповідальности за ґарантії миру в Європі.
Підсумовуючи
Коли Трамп чи будь-хто інший каже, що це “не їхня війна”, — це не позиція нейтралітету. Це — спроба втекти від власної відповідальности.
Але історія все одно поставить питання:
- Хто переконав Україну роззброїтись?
- Хто дав ґарантії безпеки?
І хто мовчить, коли ці ґарантії розстрілюють ракетами?
Америка має лише два варіянти:
- або залишитись державою, яка стоїть за своїм словом,
- або стати державою, якій більше ніхто не вірить.
Микола Голомша, «33 канал»
