Микола Бідняк — Лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка 1995 року, Київ
До 95-роковин від дня народження унікального художника — члена Світової Асоціації мистців VDMFK. Князівство Ліхтенштайн. Номінанта визначних світових нагород. Канада, США, Швайцарія, Франція, Бельгія, Італія , Іспанія, Швеція. Апостольського Благословення, Папи Римського Павла VI . Ватикан. Лауреата Державної преміїї України імені Т. Шевченка, Кавалера Ордена Князя Ярослава Мудрого, члена Національної Спілки Художників України, професора Львівської академії мистецтв — геніального Маестро МИКОЛИ БІДНЯКА
9 березня 1995 року — художник Микола Бідняк став Лауреатом найпрестижнішої Державної премії України імені Тараса Шевченка… за серію історичних картин і портретів подвижників українського народу: “Король Данило Галицький”, “Гетьман Іван Мазепа”, “Довбуш”, “Битва під Крутами”, “Гайдамаки”. Цикл творів з іконопису “Спас”, “Богородиця”, “Три Марії”, “Чорнобильська Богоматір”.
Я гордий, що звусь Українцем… за приналежність до української нації доводиться весь час платити кров’ю…”. Працював і творив во славу невмирущого художнього таланту українського народу, — писав В. Лучук, — Божа рука водила пензлем Миколи Бідняка”.
Микола Бідняк — це титан українського іконопису ХХ століття. Сильнішої індивідуальності в Сакральному мистецтві нашого часу не маємо. Упевнений, цим іконам, новітнім, модерновим за стилем, дивуватимуться у ХХІ ст. Це — явище у світовому малярстві. Думається, що творити такі шедеври може тільки багата на красу — і на красу неземну, — людина, якій відкривається інший, висотний світ”, — проф. Дмитро Крвавич.
Завдяки мужності і таланту, винятковій волі до боротьби, Микола Бідняк зробив власне життя апофеозом творчості, уславив високим мистецтвом талановитий український народ, розкрим сутність мистця-патріота, феномен людської стійкості й духовної краси.
Творчість геніального Маестро відкрила міжнародній спільноті Світова Асоціація Мистців, які малюють устами чи ногами, що діє в Князівстві Ліхтенштайн, українському народу — відома співачка, львів’янка, дружина художника, Марія Майчик- Бідняк.
Все, що створив, оцей Мистець від Бога, настійно вимагає глибокого, всебічного вивчення. Ми іще не знаємо, ким для нас є Микола Бідняк. Не усвідомлюємо, поруч із ким ходимо, — Дмитро Крвавич скульптор, професор НАМ у Львові.
Багато ілюстрована книга-альбом “Микола Бідняк” репрезентує творчість цього унікального художника, який був речником самобутньої української нації — української держави, утверджуючи її мужністю свого таланту. Мистець, який ніколи не зраджував своїх патріотичних переконаннь, людина-леґенда, художник, який всупереч жорстокій долі, здолав, здавалося б нездоланне і явив світові твори найвищої мистецької вартості в живописі та графіці. В той час, коли йому починали відкриватися горизонти видимого світу і пробуджувався поклик до створення найприйнятнішим для нього способом образу світу, він утратив найдорогоцінніше творче знаряддя — руки!
Микола Бідняк переміг у герці з долею за свою свободу, за право людини на найвище у житті — на творчість. Вогонь Прометея в його душі не згас, — у цьому горінні поряд з несамовитим відчаєм проявилась чистота та глибоко драматичний лад почуттів, форм і образів, наповнених органічно просто з поступовістю духовного збагачення упродовж усього життя, бо охоплював, крім, звичайно, образотворчого мистецтва, музику, літературу, історію, політику. Діапазон зацікавлень може бути ще більшим.
Чи можливо уявити Миколу Бідняка поза малярством?
Зважаючи на музичні здібності і чудовий голос, а також схильність до вивчення мов, він міг би себе спробувати в інших сферах діяльності. Все ж, рано чи пізно, він постукав би в двері малярства, бо його вся натура пристосована до пластичного мистецтва. Доля визначила йому дві батьківщини — Канаду й Україну. І безхмарним подарувала лише перші десять років. Далі — митарства, що катастрофічно згущувалися…
Микола Бідняк народився 1 лютого 1930 року в Торонто в родині політичного еміґранта Петра Бідняка з буковинського села Ленківці, що неподалік Чернівців. У 1934 році повернувся з батьком у рідні Ленківці, у 1940 році опинилися в Німеччині, втікаючи від “визволителів”, де, травневого ранку 1945 року, за невільницькою працею на ріллі у бауера Віллі Карла, від вибуху міни, втратив руки і поранив око.
1950 року повернувся в Канаду з названими батьками Василем та Софією. З Божою поміччю і допомогою мецената — українця Петра Зварича, закінчив з відзнакою інститут Технологій і Мистецтва у Калґарі (1950-1954). У 1955 році переїжджає в Торонто і вступає на третій курс красного малярства в Онтарійський Коледж Мистецтв “ОСА”, який успішно закінчує за два роки.
А доля? Посилає йому випробування на всіх життєвих дорогах — від п’ятнадцятого року життя: втрата рук, втрата… і втрата! Він гідно прийняв її суворий виклик і здобув найбільшу перемогу — перемогу над собою! І, як справжній українець, ще раз довів світові безмежний духовний потенціал, витривалість і велику мужність своєї нації, її фантастичну обдарованість, високу естетичність. Його призначенням було дивувати світ талантом і жагою творчості. А створив він понад три з половиною тисячі полотен, що розсіяні по всьому світу. Шкода, що не було кому їх каталогувати. “… дивували нас картини, що є його світом і життям!.. Обидві руки втративши, перемагає всі труднощі, що їх перемогти тільки найбільшим, сильним духом дано!.. Талант, що сам прокладає собі шлях”… Torontoer Zaitung. 1957.
Микола Бідняк був першим художником і першим громадянином зарубіжжя, який отримав високу державну нагороду — державну Премію України імені Тараса Шевченка. Першим, хто повернув її на потреби української культури, першим з діаспори, хто став членом Національної спілки Художників України, першим серед мистців, хто отримав Орден Князя Ярослава Мудрого і першим серед тих, хто повернувся на рідну землю у цей непевний час — 1990 року, через пів століття. Повернувся в час довгожданної Незалежності, без страху та вагання. “В мені постійно живе пам’ять про мою землю, мій народ, який так далеко і водночас так близько”. Повернувся цілеспрямований і матеріально жертовний з почуттям великої відповідальності і національної світдомості: “бо які ж ми патріоти, коли хочемо мати все готове?..” Його доля наскрізь переплетена із долею України, долею нації — історично величною, з глибоким корінням духовності. “Гордий тим, що маю присяжний документ, де зазначено: батько забрав мене на Буковину, щоб рідної мови вчити. Подумайте! — Коріння моє — глибоко в українській землі, — говорив усім зацікаквленим. — Так, припадком долі, я з’явився на світ у Торонто. І ось я перед вами…”.
Світ давно визнав великий талант Миколи Бідняка. Україна — вперше! Як і вперше, прийшло “велике і шалене кохання, вимріяне, вистраждане, до Жінки вродливої, мудрої і гордої… Яке щастя, що вона — українка! Вона стала сенсом його життя і творчості”
Я. Тудорковецька. Канада… “
І все-таки найважливіше — це друг, що поруч з тобою! Життя було б зовсім іншим, якби в мене не було Марії. Вона допомогла мені знайти смисл життя і вернула мені Україну! … Одіссей ішов до своєї Пенелопи понад п’ятнадцять літ, я ж до своєї — ціле життя… Вона привела мене на цю сцену … Чи зумію? Чи зможу виправдати таку високу довіру?”
Отримання державної премії України імені Тараса Шевченка було найбльш хвилюючою подією у житті мистця. 14 березня 1995 року на прес-конференції у Міністерстві культури звучали слова вдячності: “Доземний уклін Вам за Ваш подвиг, — звершений в і’мя України і людськості” (проф. А Погребенник), “У Ваших іконах відкривається нова Академія мистецтв…” Вітаємо у Вашій особі Генія українського народу! Слава Вам!” (І. Климко), “Ваше мистецтво глибоко національне. Слава Богу, що більшовики не завоювали Канаду та Америку!” (підпис)
Маестро і цього разу був надзвичайно зворушений. Щось тиснуло за горло, не давало говорити: “Це, — як сон для мене. Я безмежно вдячний, відчуваю обов’язок до землі, звідки мої предки вийшли. Я щасливий, що малюватиму Україну. Дорога Марійо!, — говорив хвилюючись, Україна — це Ти! Стрінувшись з Тобою, не лише погляд, але і світ змінився. Ти змусила мене думати, думати інакше, ніж дотепер я робив… Я свідомий… це моя велика відповідальність перед Україною, перед Тарасом Шевечнком, який постійно спонукав мене до праці. Як мені виправдати його і вашу довіру?.. Я ніде не відчував такої теплоти у ставленні до мене і моєї творчості, як тут в Україні,” — говорив зворушений до сліз Маестро, — в цьому є і Твоя заслуга, Марійо”. “Україна вдячна Богові, що має такого сина”, — сказав Борис Олійник на завершення конференції…
В цей пам’ятний день подарував ікону “Чорнобильської Богоматері” Національному художньому музеєві у Києві. “Гайдамаки” стали власністю Національного музею ім. Тараса Шевченка у Києві. “Спас” і “Богородиця” — власність Національного музею у Львові.
Іконопис — особлива сторінка творчості мистця”… Чудова деформація ікон Миколи Бідняка, зламана “Богородиця”… Такого ще не було у світовому малярстві. Йому нема рівних у сучасному модерному ікономалярстві, його мистецтво неповторне і щодо глибокої образності, і щодо закладеної в ньому духовності. З ікон на нас дивиться Схід з його вишуканістю колориту і виваженою деформацією… а також віддзеркалюється небо. Небо нове і небо вічне…”. “Я намагався вкопатися в цю містерію… Я прагну ізолюватися… На перший погляд — це стандартні ікони… Щодо візантики, то вона трималася на двовимірності, поки не прийшли італьяно і сказали, що Око — суддя об’єктивності… Я намагався вкопатися в цю містерію… Я прагну ізолюватися…” — шукав істини і Бога.
Його творчість — це наша хвилююча і незабутня історія. Монументальні історичні полотна “Хрещення України-Руси”, “Коронація Данила Галицького”, “Архистратиг Михаїл”, “Богун на полі битви”.., — яскраве свідчення величі і героїзму українського народу від часів Київської Русі до трагедій ХХ століття. Від “Святослава Завойовника” до “Короля Данила”, до “Битви під Конотопом”, “Гетьмана Мазепи”, “Героів Крут”.., серія портретів — Григорій Сковорода, Маркіян Шашкевич, Михайло Вербицький і Павло Чубинський, Юрій Фкдькович, гравюра “Митрополита Андрея Шептицького”, “Кардинала Йосифа Сліпого”, “Патріарха Василя Липківського”, “Митрополита Іларіона Огієнка” та інших визначних діячів. Особливий діалог у Миколи Бідняка з Тарасом Шевченком: “Тарас рубає свій хрест”, “Тарас — пророк і просвітитель”, портрети Шевченка та ілюстрація його творів і, звичайно, бунтівні “Гайдамаки” образи “Яреми”, “Ґонти”. ” Мені тринадцятий минало…” і триптих “Свого научайтесь…”.
В Україні залишилась доволі велика колекція його творів, за яку варто доземно вклонитись дружині мистця, стараннями якої, ця збірка була повернута в Україну. Зваживши на численні прохання, художник безкоштовно передав музеям України понад п’ятнадцять полотен для постійної експозиції. Музеям Львова, Києва, Чернівців, Тернополя, Канева, Кракова, Перемишля, державним інституціям та посольствам, переданих під час виставок. Національному Шевченківському-заповіднику у Каневі, картини “Людина у Вогні”, “Гетьман Іван Мазепа,” гравюра “Митрополита Андрея Шептицького”, графіка “В Єдності сила перемоги”. “Ґонта”, краєвиди, натюрморти, скульптурний портрет художника у Художньому музеї в Чернівцях. Подарував ще й тому, що вони не в змозі були придбати його твори.
Микола Бідняк успішно працює як майстер вітража, пейзажист, портретист, майстер тематичної композиції в історико-символічному ключі, а також як талановитий майстер натюрморту. Досконало володіє пензлем, робить його живопис ориґінальним і незабутнім, вводить нас у світ іще ніким незвіданих помаранчевих барв… “Ангел над Львовом”.
Численні виставки художника в музеях України та поза її межами утверджували, що мистецтво Миколи Бідняка гідне подиву і наслідування… “мистець від Бога, глибоко-національний, тонкий колорист, знавець історії та законів естетики, композиції й технології, сповідник християнської моралі, український патріот. Мистець — виразний, лаконічний як у творах, так і бесідах. Коли йому щось заімпонує, сподобається, то скаже коротко і влучно: “Знаменито!”. “І, я скажу: знаменито, Миколо! — висловлювався без зайвих слів академік Еммануїл Мисько, ректор Академії мистецтв у Львові.
Ювілейний рік мистця (2000), був перенасичений виставками у Львові, Сіднеї, Щеціні, Кракові, Києві, Каневі. 3 жовтня 2000 року, в Національному художньому музеї в Києві, Миколу Бідняка вшанували як Кавалера Ордена Князя Ярослава Мудрого. Це був його великий тріумф. Ми ж поспішали до Канева. 29 жовтня 2000 року тут, в Національному Шевченківському заповіднику відкрив виставку його творів — доктор митецтвознавства, професор Національної Академії Мистецтв у Львові Володимир Овсійчук, автор книги-альбому “Микола Бідняк”. “За все потрібно доземно вклонитися дружині художника — Марії, — прозвучало несподівано. — Це воістину громадянський подвиг тендітної мужньої жінки, яку саме провидіння послало, щоб зберегти творчість Мистця для майбутніх поколінь…”. “О, так! Сьогодні я додав би своєму Ангелові більше святості, — відповів Микола піднесено. — Я хотів звеличити Жінку, найпрекраснішу, ніжну і віддану… Я вірю… Я ще маю надію…”.
На Тарасовій горі побачив іншим небо, як мистець і патріот, саме тут прийшло інше бачення і відповідь на одкровенне: “Як маю тепер малювати, Марійо?” З Чернечої гори в усій красі і величі поставала Україна. “Дивись, Марійо, яка краса! Поглянь — Дніпро… а він чудовий! Тепер я знаю, як малювати Україну… Тут, над Дніпром, ми поставимо хату-малярку… над самою водою. Все буде по-іншому… побачиш… і церква Юра, і Митрополит Андрей повинні бути інакші… Тепер я знаю!..” — повторював, немов би прощався з Україною…
Марія! Жінка-леґенда! Берегиня. Янгол-охоронець, вірна його супутниця. У ній вражало все: врода, неповторний голос, ідейність, мудрість і гордість, відвага, а насамперед — шляхетність душі, витонченість і делікатність, її доброта і милосердя. Вона стала його Руками. Героїчна Муза — Марія явила світові нескореність і духовну велич нації, розкрила і повернула на Україну геніального Маестро.
Марія вивела його з небуття і дала широке життя, розкрила художника, повернула на Україну, вдихнула нову творчість, яка заговорила могутнім патріотизмом.
“У житті Миколи Бідняка роль пані Марії — неоціненна, бо заставила жити і творити Миколу для цілої планети і врятувала від небуття. Велика шана Вам і синам Вашим Тарасу і Остапові, що були постійно на підмозі. Як же по-людськи є на світі, що завжди послані Богом люди помагають і розкривають генія. Добра і щастя Вам і низький уклін. окремо за книгу-альбом “Микола Бідняк”, яка вийшла у світ, завдячуючи Вашій добрій волі. Схиляюсь перед Вашою божеською добротою і щирим серцем…“.
Володимир Овсійчук, професор, доктор мистецтвознавства
Тарас Майчик за книгою
“Микола Бідняк”
