Найважливішу нагороду, згідно із голосуванням глядачів, отримав фільм-сатира “American Fiction” з Джеффрі Райтом у головній ролі. Це режисерський дебют Корда Джефферсона.
Друге місце посіли стрічки “The Holdovers” Олександра Пейна та “The Boy And The Heron” Хаяо Міядзакі. Нагороду “Midnight Madness Award” отримав “Dicks: The Musical” від Ларрі Чарльза, а премію за документальний фільм — “Mr. Dressup: The Magic Of Make-Believe” Роберта МакКаллума. Професійне журі відзначило картину “Dear Jassi” Тарсема Сінгха Дхандвара.
Тим часом найкращим канадським повнометражним фільмом визнано “Solo” режисерки Софі Дюпюї. “Electra” Дарії Кащеєвої та “Motherland” Жасмін Мозаффарі отримали визнання в категорії найкращих короткометражних фільмів. Нагороду “#ShareHerJourney” вручено стрічці “She” (реж. Рене Жан), премію “NETPAC” — картині “A Match” (реж. Джаянт Дігамбар Сомалкар), нагороду журі “FIPRESCI” — фільму “Seagrass” (реж. Мередіт Хама-Браун).
У рамках індустріальної платформи міжнародного кінофестивалю в Торонто працював і український національний кіностенд, організований спільними зусиллями Державного аґентства України з питань кіно, громадської організації «Нарешті» (кінофестиваль «Відкрита Ніч») та за участі Української кіноасоціації. Також відбулися покази трьох фільмів, що мають стосунок до України.
Зокрема, у програмі “TIFF Docs” відбулася світова прем’єра фільму “Defiant” від відомого режисера та продюсера Каріма Амера. Він слідує за українськими високопосадовцями від Організації Об’єднаних Націй до Білого дому. В об’єктиві камери Амера міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба, міністр цифрової трансформації України Михайло Федоров та інші чиновники. Глядач спостерігає закулісся проведення важливих міжнародних перемовин, як виглядає боротьба з російською пропаґандою та дезінформацією.
Також у рамках кіноринку Міжнародного кінофестивалю в Торонто презентували робочі матеріали фільму “Буча”. Продюсер і сценарист стрічки Олександр Щур розповів, що в основі художньої кінострічки історія реальної людини — Костянтина Гудаускаса, який є громадянином Казахстану, що проживав у Бучі. Під час російської окупації у лютому-квітні 2022 року йому вдалося врятувати 203 місцевих жителів. Серед них і родина відомого українського композитора Ігоря Поклада. Вивозячи їх і перетинаючи захоплені території, Костянтин на власні очі бачить весь жах війни та окупації: вбивства, зґвалтування, катування та погроми. “Мені хотілося показати меседж всьому світу: дивіться, навіть біженець з Казахстану, литовський єврей зрозумів, що зі злом треба боротися. У цій трагедії ніхто не повинен бути осторонь”, — зазначив Олександр Щур. Продюсер повідомив, що наразі ведуться перемовини із канадським дистриб’ютором, а також на жовтень у Нью-Йорку запланована велика подія, де американським політикам, журналістам, бізнесменам покажуть частину фільму та залучатимуть їх до допомоги над завершенням стрічки.
Пилип Іллєнко — координатор українського національного стенду — переконаний, що про цю війну потрібно знімати більше фільмів, як документальних, так і художніх, адже: “Такі фільми розповідають правду там, де ми змогли її з’ясувати, на тих територіях, які українська армія звільнила, і там, де були знайдені докази злочинів, які є геноцидом. Світ має зрозуміти, що у нас не може бути жодних компромісів з москвою, якщо мета окупанта — це повністю знищити українську ідентичність і її носіїв, це те, що вони й чинять на окупованих територіях. Ми ще не знаємо, що відбулося там, де українська армія поки не повернула контроль. Які ще історії ми почуємо”.
У категорії документальних фільмів було представлено роботу польського режисера Мачека Хамели “In the Rearview”. У перші ж дні повномасштабного російського вторгнення в Україну Мачек почав волонтерити: перевозив людей з польсько-українського кордону, а згодом і з віддалених районів Чернігівщини та Донеччини. Під час цих поїздок, у яких він був водієм, вирішив задокументувати процес та вивів колективний портрет вимушених українських переселенців.
Світова прем’єра стрічки відбулась на Каннському міжнародному кінофестивалі. На польському “Millennium Docs Against Gravity” фільм став найкращим фільмом у Польській програмі та здобув Нагороду асоціації артгаузного кіно. У Британії на “Sheffield DocFest” – головну нагороду журі, а в Ісландії на “IceDocs” – спеціальну відзнаку. Також стрічка стала кращою на цьогорічному Одеському кінофестивалі.
“Я спробував показати цю війну через маленькі деталі, в яких вона відображається, як у дзеркалі. Я віз звичайних людей, які діляться своїми історіями. Я дуже хотів, щоб кожен глядач зміг співчувати почутому і побаченому. Для мене найголовніше завдання цього фільму зараз — це нагадувати про війну, що вона триває, що люди втрачають житло, рідних і власне життя. Щодня в Україні є постраждалі, нові жертви, про яких вже ніхто у світі не пише. Це важливо постійно підтримувати Україну і не тільки підтримувати ментально, а й реальними зборами грошей, гуманітарною допомогою”.
Найсильнішим образом у цьому фільмі для координатора українського національного стенду Пилипа Іллєнка є простий дідусь, який везе праску. “Глядач може здивуватися, який в цьому сенс — везти важку залізяку, яку можна відносно недорого купити будь-де, або просто можна певний час ходити у пом’ятому одязі, вже ніхто тобі не дорікне після того, як ти втратив все. Однак для людей іноді важливі певні речі. Це те, що він врятував і наразі все його життя сконцентроване у цій прасці. У кожного з нас, у принципі, була така своя праска”.
Фільм Мачека Хамели “In the Rearview” створено у співпраці трьох країн: Польщі, Франції та України. Копродюсерка з українського боку Анна Паленчук розповіла, що наразі фільм демонструється у Кореї в рамках 15-го “DMZ International Documentary Film Festival”: “Наша ціль була зробити фільм для ґлобальної аудиторії, так само і для азійського глядача, до якого не так часто доходять новини з України, на відміну від Європи чи Північної Америки”. Також Паленчук зазначила, що готується прокат стрічки у Польщі та Франції. Щоразу на показах команда фільму закликає глядачів жертвувати гроші на допомогу українським організаціям, які опікуються різними гуманітарними потребами.
Повне інтерв’ю із режисером Мачеком Хамелою шукайте у наступному номері газети “Гомін України”.
Координатор українського національного стенду Пилип Іллєнко відзначив, що наразі маємо прицільну увагу до України, що й відчувалося під час роботи фестивалю. До українського національного стенду приходили представники із кіноіндустрії із пропозиціями, зокрема, спільного виробництва. Є охочі “входити” у готові проєкти, яким не вистачає коштів, щоб усе завершити. Також з’явився запит на можливість доступу до колекції класичного українського кіно.
“Було й просто багато людей, які приходили висловити свою моральну підтримку і подякувати, що український стенд присутній на такій події. І це для них теж важливий символ. У нас майже одразу закінчилися значки “Stand With Ukraine”, тому що вони користувалися ґрандіозним попитом, і їх розбирали всі. Також приходили представники з різних фестивалів, цікавилися новими українськими фільмами. Підходили і виробники новинок, які хотіли би, аби їх побачили в Україні”.
Пилип Іллєнко зазначив, що цьогорічний “Toronto International Film Festival” багато в чому пішов Україні назустріч, зокрема були запропоновані суттєві знижки та можливості для реклами і промоції українських фільмів.
Лідія Карпенко
