У п’ятницю, 8 травня 2026 року, у залі Олд Мiл у Торонто відбувся особливий благодійний вечір, організований «Друзями “Джерела” в Торонто» (Friends of Dzherelo-Toronto) та Канадсько-Українською Фундацією (КУФ) (Canada-Ukraine Foundation). Подія стала не лише нагодою відзначити понад три десятиліття діяльності навчально-реабілітаційного центру «Джерело» у Львовi, а й глибоко емоційною зустріччю людей, яких об’єднує віра у гідність, любов і право кожної дитини на повноцінне життя.
Вечір майстерно провела Дарiя Шараневич, яка тепло привітала гостей та запросила до слова багаторічних друзів і партнерів «Джерела». Атмосфера заходу поєднувала вдячність, спогади, сльози та надію. Від імені КУФ Андрій Малецький поділився особистою історією про те, як знайомство із Зенею Кушпетою стало для нього поштовхом до щорічної підтримки організації. Він наголосив, що «Джерело» — це приклад тридцятирічної праці задля інклюзії та людської гідності. За його словами, КУФ упродовж багатьох років підтримувала стійкість української громади та розвиток соціальних ініціатив. «У “Джерелі” люди частина громади. Тут можна відчути себе вдома і мати можливість досягати успіху», — прозвучало зі сцени. Особливу вдячність висловили родинам, працівникам і волонтерам, які щоденно служать дітям та молоді з особливими потребами.
Присутні згадували 1993 рік — час, коли Україна лише починала будувати незалежну державу, а радянська система ізолювала людей з інвалідністю в інтернатах. Микола Сварник та Оксана Кунанець-Сварник наголосили: тоді виникла революційна для України ідея — діти з неповносправністю мають право виховуватись у сім’ї, а не бути відокремленими від суспільства. Саме тоді, за підтримки Зені Кушпети, Ірини Калинець та однодумців, почалося формування нових програм, нормативної бази та реабілітаційних підходів, орієнтованих на західний досвід. Зеня Кушпета стала одним із головних натхненників змін, допомагаючи не лише організаційно, а й морально запалюючи людей до дії. Оксана Кунанець-Сварник згадала, як у 1993 році Ірина Лукасевич познайомила її з невеликою групою батьків, які продавали мед, щоб підтримати своїх дітей. Саме тоді вона усвідомила, наскільки обмеженими були можливості для людей з інвалідністю в Україні. Плануючи повернутися лише на шість місяців, вона залишилася на двадцять років. Завдяки спільним зусиллям місто надало приміщення для дітей, а фахівці розробили перші навчальні та реабілітаційні програми. Уже у 1996 році центр випустив перших спеціалістів, які сьогодні працюють у реабілітаційних лікарнях та сучасних центрах відновлення, зокрема й у системі UNBROKEN у Львові.
Важливу роль у становленні «Джерела» відіграли Мирослав Ніколаєв та Микола Сварник – «двоє татусів», як тепло згадували їх учасники вечора. Один очолив центр, інший активно працював із державними структурами, просуваючи необхідні зміни на рівні уряду. Зеня Кушпета допомагала із збором коштів (фандрейзингом), а Оксана із клінічним досвідом та професійною підготовкою. Під час заходу гостям показали відео про історію «Джерела» — шлях від невеликої ініціативи батьків до потужного центру підтримки дітей та молоді з особливими потребами. Окремою темою стала війна в Україні. Гості почули про постійні сирени, укриття, генератори та допомогу, яка надходила завдяки міжнародним партнерам і волонтерам. Згадували також гуманітарні вантажі, які доставлялися за підтримки компанії Мiст та канадських військових, учасників Operation Unifier. Зворушливими стали слова Юлії Боцун — матері Миколи, яка розповіла про «ключі на шнурку», що залишилися єдиним спогадом про дім після вимушеного переселення.
Директорка «Джерела» Зореслава Люльчак, яка сама є мамою дитини з аутизмом, поділилася особистою історією про свого сина Ігоря та шлях, який пройшла її родина. Вона наголосила, що сьогодні організація не лише продовжує працювати, а й розширює послуги та відкриває нові можливості для дітей і молоді. Нині у «Джерелі» працює близько 500 працівників, а одним із важливих осередків став будинок на вулиці Пасічній у Львові. Хоча міський бюджет підтримує діяльність центру, значна частина потреб і далі покривається завдяки доброчинцям та міжнародній підтримці. Наталія Сiреджук, заступниця директорки, говорила про своє «справжнє покликання» у неприбутковому секторі, розвиток соціальних проєктів та силу батьківської спільноти.
Також були iсторiї iнших батькiв, якi також ділилися своїми історіями — про боротьбу, прийняття та віру у своїх дітей. Юлія Бойко розповіла про свою доньку Марічку та про те, як їй вдалося об’єднати сорок батьків навколо спільної мети. Юлія Аронова та її дочка Діана говорили про важливість програм підтриманого проживання для молоді з інвалідністю. Родина Степур — батьки Михайла і Сергія, які мають церебральний параліч, — наголосили на необхідності розвивати послуги у громаді, щоб родини не залишалися сам на сам із труднощами. На завершення вечора до присутніх звернулася Зенія Кушпета. Її слова стали духовним підсумком події. Вона говорила про доброту Бога, про капличку в центрі «Джерела», де родини можуть піднести свої молитви, та про служіння не лише власним дітям, а й іншим. Вона наголосила, що всi ми, пiд час свого життя є у школi любовi. «Джерело» це зерно та на тридцять рокiв «зі зерна виросло дерево. Квіти любові і квіти служіння», — сказала Зеня Кушпета.
На завершення вечора відбувся благодійний розіграш унікальних мистецьких робіт, створених наживо просто під час події трьома талановитими художниками — Марія Антонів, Ольга Ткаченко та Віктор Дейсун. Ведуча вечора Дарія Шараневич щиро подякувала всім гостям за присутність і підтримку, а також висловила вдячність митцям та Наталія Кулинич-Коляч, яка створила теплу та піднесену атмосферу своїм живим музичним супроводом. На особливо зворушливій ноті вечір завершився прощальною піснею від «Друзiв “Джерела” в Торонто» для Зені Кушпети, яка невдовзі повертається до України, щоб і надалі служити громаді «Джерела».
У час війни, тривоги та великих викликів «Джерело» продовжує залишатися символом людяності, витривалості та надії. А сам вечір у Торонто став ще одним доказом того, що українська громада у світі здатна творити великі речі силою любові, співпраці та віри у гідність кожної людини.
Надя Ґерелюк
