10 грудня Генеральна асамблея ООН ухвалила ініційовану Україною резолюцію «Зміцнення міжнародного співробітництва та координації зусиль у справі вивчення, пом’якшення та мінімізації наслідків Чорнобильської катастрофи». На думку Міністра закордонних справ України Андрія Сибіги, її просування стало одним із найскладніших процесів у багатосторонніх форматах за останній час, адже колись консенсусна резолюція перетворилась на об’єкт політичних маніпуляцій в руках країни-агресорки то її сусідки-поплічниці, котрим украй кортіло якомога швидше привласнити пам’ять про трагедію на Чорнобильській АЕС, а також приховати злочини рф проти нашої держави. Крім того, ця парочка сусідніх країн сподівалась на нашу мовчазну згоду та свій можливий успіх.
На щастя, сталось не так, як гадалось. Тому, подавши свій проєкт резолюції, використавши можливі дипломатичні прийоми, маючи блискучу доповідь нашого Постпреда в ООН Андрія Мельника, Україна вперше за стільки років із часу чорнобильської трагедії відновила історичну справедливість, виконала норми національного законодавства та вперше з 1986 року закріпила в ООН українську транслітерацію слова «Chornobyl» замість російського «Chernobyl». “Ключовий елемент нашої позиції був водночас простим за змістом і надзвичайно складним у реалізації: розглядатися має український проєкт, адже ЧАЕС – це українська територія. Білоруський проєкт має бути відхилений”, – уточнив міністр, підкресливши суть «дипломатичної гри на межі фолу», про яку ще напишуть у підручниках як про важливу складову політико-філологічного успіху.
Мушу визнати: для утвердження державної мови історична резолюція стала наріжним каменем для майбутніх перемог, адже це дає справжню можливість переглянути низку інших документів, отже, географічних назв (напр., загальноприйнятий «Арктичний океан» замість російськомовного «Північний льодовитий океан»), принципово важливих для захисту національних інтересів. Вкотре доведено: українська – це справжня зброя, з якою можна підкорювати найнебезпечніший спротив ворога. Адже транслітерація, яка відповідає мовному закону, а також може довести до дипломатичного нокауту країну-агресорку, це – надійний інструмент захисту національної ідентичності, важливий елемент інформаційної та мовної безпеки, вимога українського законодавства, а також дієвий механізм утвердження рідної мови та міжнародної суб’єктності України.
Доведено: українська версія власних назв у міжнародному просторі («Kyiv», «Kharkiv», «Odesa», «Mykolaiv») не тільки протидіє російським історичним покручам («Kiev», «Kharkov”, «Odessa», “Nikolaev”), – це по-справжньому забезпечує впізнаваність української культурної, історичної та географічної спадщини на мапі сучасного світу. Транслітерація за правописом — це дієвий елемент протидії російській пропаганді, нав’язуванню російських стандартів у медіа, логістиці та картографії, інших сферах, а також розмиванню нашої присутності в міжнародних базах даних (ICAO, ISO, Google Maps, Wikipedia). Важливо, що все це – в межах мовного закону, чинного правопису та Постанови КМУ №55 від 27 січня 2010 року, якими передбачено утвердження уніфікованих форм географічних назв, недопущення використання російських кальок, стандартизацію онімів у міжнародному спілкуванні, а також обов’язковість використання державних стандартів у публічній сфері.
Успіх української дипломатії в цій битві за Чорнобиль – серед важливих у наближенні нашої перемоги, яка точиться на всіх фронтах. Державна мова – наш гострий меч у захисті національної ідентичності у світі.
