Обіцянки громадянства, високих зарплат і безпечної роботи обертаються для іноземців відправленням на передову, пораненнями та полоном
Росія дедалі активніше залучає до своєї армії громадян африканських країн, використовуючи їхнє прагнення до кращого життя, фінансової стабільності та нових можливостей. Одним обіцяють високу зарплату, іншим — російське громадянство, безоплатне навчання або роботу в тилу. Однак для багатьох ця приваблива перспектива закінчується на передовій російсько-української війни.
Історії трьох військовополонених із Єгипту, Гани та Кенії, з якими поспілкувалися журналісти «Української правди» у вересні 2026 року, розкривають механізми російського рекрутинґу іноземців. Їхні розповіді різняться деталями, але мають спільні риси: обіцянки, незрозумілі умови контрактів, коротка військова підготовка та несподіване переведення до штурмових підрозділів.
За даними Міністерства закордонних справ України, у лютому 2026 року було ідентифіковано понад 1700 громадян 36 африканських країн, які служили в російській армії. Водночас реальна кількість може бути значно більшою. Наприклад, за інформацією кенійської розвідки, проти України воювали приблизно тисяча громадян Кенії, хоча журналістам вдалося офіційно ідентифікувати лише 45 імен із понад 1400 згаданих рекрутів.
Ці цифри свідчать, що йдеться не про поодинокі випадки, а про проблему міжнародного масштабу.
Громадянство в обмін на службу
Одна з найпоказовіших історій — історія 23-річного єгиптянина, якого журналісти назвали Джексом. Він походив із родини середнього та вищого середнього класу, мав батька-науковця і до переїзду в Росію працював програмістом. За його словами, заробляв він непогано.
До Росії Джекс приїхав не через фінансові труднощі. Він закохався в дівчину, з якою познайомився у своєму рідному Шарм-еш-Шейху, і вирішив переїхати до Волгограда. Спочатку навчався в університеті, цікавився російською культурою та літературою, а про війну, як стверджує, особливо не замислювався.
Згодом молодий чоловік вирішив вступити до російської армії. Головною мотивацією, за його словами, було отримання громадянства Російської Федерації. Він стверджує, що йому обіцяли російський паспорт і службу далеко від лінії фронту.
«Я хотів піти до армії, тому що хотів отримати російський паспорт. Але мені не сказали, що мене відправлять воювати, на передову. Обіцяли, що я буду звичайним солдатом у тилу», — розповів полонений.
За його словами, контракт був складений російською мовою, і він не зрозумів усіх його положень. Після тритижневої підготовки Джекс спочатку виконував роботу, яку йому обіцяли, але згодом його відібрали до іншого підрозділу та відправили на передову.
Навчання як поводитися зі зброєю, як стверджує єгиптянин, тривало лише один-два дні. Невдовзі українські дрони атакували його підрозділ, він дістав поранення та потрапив у полон на Покровському напрямку.
Джекс переконаний, що став громадянином Росії, однак журналістам не вдалося підтвердити наявність у нього російського паспорта. Цей випадок показує, наскільки складно перевірити обіцянки, які іноземним рекрутам дають перед підписанням контракту.
Заробіток, який обернувся війною
Інша історія належить громадянинові Ґани Окаїте Прінцу. На батьківщині на нього чекали дружина та дві маленькі доньки. Прагнучи забезпечити родину, чоловік вирушив на заробітки до Об’єднаних Арабських Еміратів, де працював охоронцем у ресторані.
Згодом друзі запропонували йому поїхати до Росії, де, за їхніми словами, можна було заробити набагато більше. Вони побачили в TikTok відео іншого громадянина Ґани, який розповідав про службу в російській армії як про вигідний спосіб заробітку.
Прінц погодився. Йому пообіцяли високу зарплату та службу в тилу, поблизу кордону. Друзі допомогли організувати поїздку, і чоловік опинився в Москві.
Проте, як він розповідає, контракт був складений російською мовою, якої він не знав. Перекласти документ перед підписанням йому не вдалося.
Спочатку Прінц служив у військовій поліції, де займався розслідуванням порушень серед військовослужбовців. Але через кілька місяців його перевели до штурмового підрозділу. У серпні 2026 року він потрапив у полон.
Його історія демонструє, як обіцянка стабільного заробітку може перетворитися на участь у бойових діях, про які людина, за її словами, не мала повного уявлення.
Важливу роль у залученні громадян африканських країн до російської армії відіграють соціальні мережі та посередники.
За даними журналістських розслідувань у Ґані, рекрутери використовують Facebook і TikTok, поширюючи оголошення про роботу в Росії. Частина пропозицій виглядає цілком звичайно: шукають водіїв, барменів або працівників фабрик. Однак за такими оголошеннями, як повідомляють розслідувачі, іноді приховується вербування до російських збройних сил.
За інформацією, наведеною в матеріалі «Української правди», посередники можуть брати за оформлення документів від 4 до 4,5 тисячі доларів з однієї людини, обіцяючи щомісячну зарплату в розмірі 3-3,5 тисячі доларів.
Окрему увагу рекрутери приділяють громадянам Ґани, які проживають у країнах Перської затоки. Саме там багато людей працюють за кордоном, шукаючи можливостей поліпшити матеріальне становище своїх родин.
Подібні механізми застосовуються і щодо іноземних студентів. У Росії навчається значна кількість громадян африканських держав, зокрема Єгипту. Частина з них може розглядати військову службу як шлях до громадянства або додаткового заробітку. Інші опиняються у вразливому становищі через проблеми з документами, прострочені візи чи загрозу депортації.
Керівник пресслужби Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими Петро Яценко характеризує цю систему як вербування на війну, замасковане під пошук роботи.
«Це людський ринок, який маскується під таку вербовку на ринок праці, а насправді це вербовка на війну», — наголошує він.
За його словами, люди, які мало знають про російсько-українську війну, можуть не усвідомлювати, куди саме їдуть і яка небезпека на них чекає.
«Російська мрія»
громадянина Кенії
Ще один військовополонений, Віллі, називає себе росіянином кенійського походження. До переїзду він навчався на військового механіка, а до Росії, за його словами, прибув для продовження освіти.
Віллі розповідає, що його приваблювала можливість безоплатного навчання, а згодом — отримання російського громадянства. Вступити до армії йому запропонував знайомий, який, однак, сам не пішов служити.
Далі події розвивалися за схемою, знайомою з історій інших іноземців: підписання контракту, приблизно місяць базової підготовки та переведення до штурмового підрозділу. Через три місяці після початку служби Віллі потрапив у полон.
За словами Петра Яценка, іноземців російське командування часто спрямовує на ділянки фронту з особливо інтенсивними бойовими діями. Там вони стають учасниками так званих «м’ясних штурмів», під час яких людські втрати можуть бути надзвичайно великими.
Серед іноземних військовополонених, за його словами, багато поранених — з опіками та уламковими травмами внаслідок атак дронів. Деякі втрачають зброю, дезорієнтуються або через поранення вже не можуть продовжувати бій.
Віллі й після тривалого перебування в полоні сподівається, що Росія включить його до списків на обмін. Він також вірить, що його родина зможе отримати російське громадянство як сім’я військовослужбовця.
Саме тут розкривається одна з найтрагічніших сторін цієї історії. Навіть після того, як обіцяна перспектива обертається війною та полоном, деякі іноземці продовжують вірити, що Росія виконає свої зобов’язання.
Коли обіцянки залишаються лише обіцянками
Перевірити, чи отримали іноземні військовослужбовці російські паспорти, контракти та обіцяні виплати, часто складно. Багато полонених не мають при собі документів, а підтвердити їхні слова неможливо.
За поясненням Петра Яценка, українська сторона звертається до Росії з вимогою включати іноземців, які воювали в її армії, до списків на обмін. Проте російська сторона, за його словами, не виявляє належної зацікавленості в поверненні цих людей.
Тому полонені продовжують чекати, сподіваючись, що держава, заради якої вони вирушили на війну, зрештою про них згадає.
Показовою стала й історія іракця, з яким журналісти випадково познайомилися під час відвідування табору для військовополонених. Першими його словами було зізнання в любові до Росії. На прохання пояснити причини такого ставлення чоловік розповідав про мрію щасливого життя в цій країні, хоча не міг чітко описати, у чому саме полягало його уявлення про це майбутнє.
У кожного з героїв матеріалу була власна «російська мрія»: для когось це паспорт, для когось — гроші, освіта чи можливість забезпечити сім’ю. Але реальність виявилася значно жорстокішою за обіцянки.
Історії африканців, які опинилися в російській армії, свідчать про небезпечне поєднання економічної вразливості, дезінформації та цілеспрямованого вербування. Соціальні мережі створюють ілюзію легкого заробітку, посередники обіцяють безпечну роботу, а контракти незрозумілою мовою можуть приховувати справжні умови служби.
Водночас важливо розуміти, що обставини вступу до армії в кожного іноземця різні. Хтось міг свідомо погодитися на військову службу заради грошей чи громадянства, інші стверджують, що не знали про майбутнє відправлення на фронт. Кожну таку історію слід оцінювати з урахуванням конкретних обставин і доступних доказів.
Проте спільним залишається головне: Росія використовує прагнення людей до кращого життя для поповнення своєї армії у війні проти України. А обіцяні можливості можуть обернутися пораненнями, полоном і невизначеним майбутнім.
Ті, хто колись мріяв про нове життя в Росії, тепер чекають на обмін і сподіваються, що про них не забудуть. Їхні історії є застереженням для інших: перш ніж повірити обіцянкам роботи за кордоном, необхідно перевірити роботодавця, уважно прочитати контракт, отримати його переклад зрозумілою мовою та з’ясувати, чи не приховується за привабливою пропозицією участь у війні.
Адже справжня ціна «російської мрії» для цих людей виявилася значно вищою, ніж вони могли уявити.
Михайло Гуцман
Джерело: «Українська Правда»
