Юрій Щур
13 квітня 1946 року за підписом Міністра державної безпеки УССР Тимофія Строкача усім начальникам обласних управлінь відомства було розіслано вказівки «Про активізацію аґентурно-оперативних заходів з виявлення й розробки на території східних областей УССР керівних центрів оунівського підпілля». Тут, зокрема, зазначалося, що совєтські органи державної безпеки володіють даними, які свідчать про те, що керівництво українського націоналістичного руху намагається активізувати підпільну діяльність на Сході України. Під цим географічним терміном, як завжди, малася на увазі уся територія на схід від річки Збруч. З цією метою націоналістами формувалися й направлялися із західних областей спеціальні групи (боївки) із завданням організації й проведення на визначеній території організаційної та диверсійної діяльності.
Відповідно, однією з основних задач, які стояли перед місцевими чекістськими кадрами, була розробка місцевих оунівських осередків, через які можна було б отримати можливість виходу на вище керівництво ОУН та командування УПА. Для активізації ж цього напрямку роботи вимагалося виконати ряд заходів, зокрема:
– максимально активізувати аґентурно-оперативні заходи з виявлення й ліквідації підпілля ОУН й, першочергово, його керівних центрів;
– систематизувати й вивчити усі аґентурні, слідчі й офіційні матеріали, які тією чи іншою мірою висвітлювали наявність у області керівних окружних, обласного й крайового проводів ОУН;
– усі матеріали щодо розробки керівних центрів ОУН узагальнити в спеціальну довідку, яку надіслати до МВД УССР;
– також надіслати довідки на особливо цінну аґентуру, яка брала участь у розробці керівних кадрів підпілля ОУН;
– з метою виявлення й ліквідації низових ланок ОУН необхідно було обсадити найбільш кваліфікованою аґентурою осіб, яких підозрювали у зв’язках з підпіллям. Крім того, уваги заслуговували особи, що перебували на оперативному обліку як колишні працівники поліції й старости періоду німецької окупації та інші антисовєтчики. Усіх діячів леґальних та напівлеґальних культурно-просвітницьких, суспільно-кооперативних тощо організацій (зокрема, «Просвіта») – вчителів, аґрономів й інших осіб з числа інтеліґенції також треба було узяти в розробку на предмет виявлення серед них членів ОУН;
– у місцях розселення українців, переселених із Польщі, особливу увагу необхідно було приділяти отриманню аґентури серед них й виявляти антисовєтський елемент, який одразу ж брати на оперативний облік й в активну аґентурну розробку.
Сумська область не стала винятком, тут також провадилися усі можливі заходи, скеровані проти українського націоналістичного руху. Співробітникам місцевого УМГБ вдалося в цей час заарештувати члена обласного проводу ОУН періоду нацистської окупації Михайла Передерія. 45-річний уродженець села Прохори Борознянського району Чернігівської області, інженер-економіст за фахом, проживав тоді у Запоріжжі, де й був зафіксований та затриманий.
На допитах він надав свідчення, що до складу обласного проводу ОУН був залучений представниками підпілля, які формували обласний провід – Неглядом й Савченком («Глібом»). Влітку 1942 року Михайло Передерій, за завданням підпілля, створив у Сумах філію Укрінбанку, а потім Облспоживспілку, які комплектував українськими націоналістами й під прикриттям цих структур здійснював діяльність.
Від 1947 року співробітники совєтських органів державної безпеки наголошували, що на території Кролевецького й Конотопського районів тривалий час діяла повстанська боївка з 13 осіб, якою командував уродженець села Червоний Ранок (Божок) Кролевецького району Ілля Кривенко. На початку німецько-совєтської війни він потрапив до німецького полону. Повернувся додому, де влаштувався на роботу до сільської поліції. Під час наступу Червоної армії, у 1943 році виїхав на Рівненщину, де приєднався до УПА. Під псевдо «Чайка» воював у сотні Миколи Казвана («Гірника»). У 1944 році повернувся на Сумщину, перейшов на нелеґальне становище й продовжував діяльність. Періодично виїздив на Західну Україну для зв’язків з місцевим підпіллям ОУН.
У січні 1947 року, перебуваючи у Демидівському районі Рівненської області, Ілля Кривенко мав зустріч із керівником районного проводу ОУН «Яром» від якого отримав завдання створити на території Сумської області боївку. Тоді ж отримав від «Яра» значну кількість націоналістичних видань та листівок.
Протягом 1947-го та у січні-лютому 1948 років боївкою було здійснено 14 акцій, серед яких:
– 16 квітня 1947 р. в селі Добротово Кролевецького району була пограбована комора колгоспу;
– 17 жовтня в селі Заболотово Кролевецького району було спалено 250 центнерів колгоспного сіна;
– 30 листопада в селі Бочки (Бочечки) Конотопського району була пограбована контора торфрозробки, знищені портрети керівників компартії та уряду;
– у січні 1948 року був вбитий заступник начальника відділення УМГБ старший лейтенант Руденко та поранені оперуповноважений Кролевецького РВ МВД лейтенант Брек та сільський активіст Хожай.
Відповідно, на пошуки та ліквідацію оунівської боївки були кинуті значні сили. В результаті проведених Управлінням МГБ Сумської області заходів, боївка Кривенка в березні повністю була ліквідована, при чому один повстанець, А. Лузан, був вбитий, а інші 12 – захоплені. Серед них був і командир Ілля Кривенко, уродженці Кролевецького району Петро Кохан (село Мутин) та Марія Суховій (село Любитово). Крім того, було заарештовано 8 осіб, які допомагали боївці.
У повстанців було вилучено 9 одиниць зброї, набої, фіктивні документи й печатки. Крім того, виявлено та знищено 3 добре облаштованих бункери (криївки).
Наприкінці серпня і на початку вересня 1947 року в селі Ленінське (тепер – Спаське) Кролевецького району й селі Микитине (?) Конотопського району Сумської області було зафіксовано два випадки поширення антисовєтських листівок, які були надруковані на типографському обладнанні в одній із Західноукраїнських областей.
В процесі розшуку поширювача листівок, сумське МГБ отримало дані, на підставі яких був заарештований Денис Суховій, 1907 року народження, уродженець Микитина Конотопського району. На допиті він дав свідчення, що влітку 1947 року зустрічався із своїм родичем Валиновським, який прибув із Західної України. Саме ним він і був залучений до поширення націоналістичних листівок. Під час обшуку у Суховія були вилучені листівки, які він ще не встиг поширити, аналогічні до вже виявлених.
Відповідно, на основі цих свідчень 5 листопада 1947 року був заарештований Іван Валиновський, 1915 року народження, уродженець і житель села Алтинівка Кролевецького району. У липні 1947 року він прибув із населеного пункту Рудки Самбірського району Львівської області й до арешту працював завідуючим пункту «Заготзерно».
За свідченнями Валиновського, він, працюючи в Рудках на посаді технічного керівника районного харчкомбінату, у серпні 1946 року познайомився із завідуючим райвідділом сільського господарства Іллею Креницьким, який і залучив його до підпілля ОУН у лютому 1946 року.
У травні 1947 року при виїзді Валиновського в Кролевецький район, Креницький передав йому листівки для поширення за місцем роботи. Також було наголошено на підборі кадрів для підпільної мережі ОУН. Прибувши до Алтинівки, він залучив до діяльності свого родича Суховія. Крім того, до підпілля були залучені бриґадир тракторної бриґади Федір Шелуденко й бриґадир колгоспу «Більшовик» Кролевецького району Федір Карасик.
На заваді подальшого розгортання підпільного осередку й провадження діяльності стали арешти МДБ.
Трохи пізніше органи держбезпеки включилися у боротьбу проти осередку ОУН у Глухівському районі. На основі заяви жителя Глухова А. Мошковця про те, що дехто Поповченко вербував його до антисовєтської організації, обласне УМГБ 18 серпня 1948 року затримало, а потім і заарештувало Олександра Поповченка. Під час обшуку у нього було вилучено пістолет «ТТ» з бойовими патронами, ряд документів на різні прізвища, записник з поміткою «Отаман Орел, командуючий повстанськими загонами Сумської області», й інші.
Вмілим використанням протиріч у свідченнях заарештованого, вилучених у нього речових доказів та даних внутрішньої камерної аґентури, слідчим вдалося встановити особу Поповченка, як активного члена ОУН. За свідченнями заарештованого, у 1943 році він разом із батьком, старостою сільської управи села Слоут Глухівського району (як відзначив Геннадій Іванущенко, повстанське село ще з 1920-х років), виїхали до Німеччини. Влітку 1945 року по репатріації повернулися в Україну й оселилися в Самборі.
Проживаючи тут, Олексій Поповченко встановив зв’язки з місцевим підпіллям ОУН. У червні 1948 року, за завданням підпілля, прибув до Глухівського району для проведення діяльності та створення боївки. В липні встановив зв’язок з студентом Глухівського технікуму механізації сільського господарства Д. Родітілєвим, якого залучив до підпілля, надавши вказівки підбирати кадри для боротьби.
18 грудня був заарештований і Родітілєв. Він дав свідчення, що виконуючи настанови організаційного зверхника, познайомив його із студентом технікуму Машковцем, якого вони мали намір залучити до підпілля. Як бачимо, це знайомство зіграло фатальну роль.
Під час слідства також були отримані аґентурні дані, що Поповченко підтримував зв’язки також із глухівчанином Дмитром Левченком, якого також заарештували. Було встановлено, що вони влітку 1948 року готували теракт проти голови колгоспу села Слоут Кулініча.
Слідство тривало, емгебісти намагалися виявити усю мережу підпілля ОУН на території Глухівського району.
Разом із тим, про повну ліквідацію українського націоналістичного підпілля на Сумщині говорити було ой ще як далеко. Ще на початку 1950-х років від МГБ з Києва до москви надсилалися звіти про боротьбу з ОУН в Сумській області.
Юрій Щур, кандидат
історичних наук,
керівник науково-
дослідницького проєкту
“Повернута спадщина”
