20-го лютого 2025 року сповнилося 120 років з дня народження великого письменника Уласа Самчука.
Багато з нас в Торонті пам’ятає його.
Невисокий, міцно збудований, завжди усміхнений, товариський. Учасник громадських подій пасивно і виступом-словом. Пригадую його з перших наших днів у Торонті. В 1949 р. був Перший Пластовий З’їзд у Канаді. Відбувався в Народному Домі, в той час — центрі українського життя міста Торонта. Опинилася я на сцені з Василем Палієнком, як писарі-секретарі з’їзду. Передо мною в першім ряді сидів Улас Самчук. Ні, він не пластун, але не в його натурі було пропустити таку важливу подію найновішої еміґрації.
І записував події у світі, в Україні, з життя українців, де б вони не були. Словами: “Так як бачило око і відчувала душа…” (На коні вороному).
Улас Самчук народився в Дермані на Волині і майже ціле життя провів у мандрах. Велике питання: Куди тече та річка?.. було дороговказом його життя і стало назвою першої частини трилогої ВОЛИНЬ. За цей твір подають Самчука на нагороду Нобля. Але чи може син бездержавної нації надіятися на неї?
Про Дермань і життя в приватній ґімназії в Крем’янці, відношення до дітей-селюків, згадує в книзі ЮНІСТЬ ВАСИЛЯ ШЕРЕМЕТИ, що до великої міри є його автобіогрaфією.
Гімназія тепер називається Ліцей Уласа Самчука. Там є тепер Світлиця Уласа Самчука з його форографіями та іншими сувенірами. Про Дермань в ній пише: “Були дерманці не лише хліборoби, ловці, але і воїни” та описує історію Дерманя. У вступі до книжки пише: “Хочу бути літописцeм українського простору в добі, яку сам бачу, чую, переживаю”.
Самчук нелеґально переходить границю в радянську Україну і опиняється у в’язниці. Після звільнення повертається до школи, але не кінчає, бо мобілізoваний до польського війська. Після муштрів у Тарнові, місті рекрутів, дезертирує і знову нелеґально переходить границю, цим разом до Німеччини. Спершу працює візником вугілля, на кінець опиняється в університеті. Там народжується його перше оповідання “На старих стежках”, яке друкується у варшавському українському журналі “Наша Бесіда”.
В році 1929 році переїздить до Праги. Там центр еміґрації. Олена Теліга, Оксана Лятуринська, Олег Ольжич, Євген Маланюк та багато інших. Студіює філософію в Українському Вільному Університеті.
В той час появляються його перші твори.
Молодий 28-літній еміґрант, письменник Улас Самчук відчув і переживав нелюдські події голоду в його Батьківщині. Вже в 1933 році написав невеликий, але вражаючий глибиною твір “МАРІЯ”.
Присвятив твір “Матерям, що загинули голодовою смертю на Україні в роках 1932-33”. Книжка вийшла у Львові в “Українській Бібліотеці” І. Тиктора в 1934 р.
Самчук назвав книжку “Хроніка одного Життя”. Та образ Марії яскраво змальовує не тільки життя “одної звичайної людини”, а змальовує події та настрої тих часів, змальовує трагічну долю України.
На німецьку мову зробив прекрасний переклад книжки Паул Кюнслер, але, на жаль, свіжо видрукувана, була збомбардована разом з друкарнею в Штудтґарті. Перекладена на французьку мову, заборонена комуністами у Франції, залишилася лише в кількох примірниках.
Д-р Рома Франко, професор емерит в Торонті переклала на англійську мову, власним коштом друкувала і розсилала по університетах та біблотеках.
Другий твір того часу є роман в двох томах ГОРИ ГОВОРЯТЬ про боротьбу проти мадярів на Закарпатті. Один з героїв Йонаш каже своїй дочці, яка хоче його визволити з в’язниці: “Мій закон — закон чести і сили. Я не попущу і не скoрюся. Краще вмерти свобідним, ніж жити рабом”. Тими словами Самчук висловив своє життєве кредо.
В цім часі народжується перший том трилогії ВОЛИНЬ — КУДИ ТЕЧЕ ТА РІЧКА. Присвята: “Тій, що першою читала цю книгу, що її переживала і любила, Марії Зоць”. Марія — дружина Самчука. Книжка вийшла у Львові 1932 р. і дістала нагороду від Товариства письменників і журналістів у Львові.
В 1935 році виходить другий том ВІЙНА І РЕВОЛЮЦІЯ а в 1937 році — третій том трилогії БАТЬКО І СИН. У всіх трьох частинах батько і син ідуть разом. Батько Матвій — це символ українського селянина з глибокою інтеліґенцією. ВОЛИНЬ — це ода українському селянинові, і землі. До великої міри автобіографія Самчука. Одночасно Самчук пише роман КУЛАК, про невмирущий потенціял хлібороба.
В жовтні 1938 року їде на Закарпаття, де починаються великі події. Про ті часи пише: “На Закарпатті я об’їхав з промовами дослівно цілу країну, не минувши ні одного міста, містечка і навіть більших сіл” (На білому коні). З того часу маємо роман СОНЦЕ ЗІ ЗАХОДУ.
Мадяри в Хусті ув’язнили Самчука і він чудом повернувся до Праги.
22-го червня 1941 року Німеччина почала війну зі совєтським союзом. Україна опинилася під жорстокою окупацією німців. Самчук їде на схід. По покручених дорогах опиняється в Рівному, де редаґує часопис “Волинь”. Зі Степаном Скрипником, пізнішим патріярхом Мстиславом, який також працює в редакції, їде до Києва. Зустрічає багато нових осіб, поміж ними проф. Федора Кричевського, якого картину, через всі воєнні тарапати, довіз аж до Канади. Про ці події написав пізніше книгу НА БІЛОМУ КОНІ.
Повернувся до Рівного, працював далі редактором, був німцями ув’язнений за статтю “Так було, так буде…”. Про це пiзніше згадує в книзі П’ЯТЬ ПО ДВАНАДЦЯТІЙ.
До Рівного приїздить кінорежисер Іван Кавалерідзе з цілою студією з Карпат, де накручувався фільм “Олекса Довбуш”. Самчук познайомився з акторкою Танею Праховою, пізніше його дружиною. Кавалерідзе захоплений “Волинню”. Хоче робити фільм.
Події змушують рухатися на захід. Цей час мандрівки згадано в книзі НА КОНІ ВОРОНОМУ.
Дальша його життєва мандрівка в згаданій вже книзі П’ЯТЬ ПО ДВАНАДЦЯТІЙ. ЗАПИСКИ НА БІГУ, яка починається датою 6-го січня 1945 року зі заголовком: “Я бачив як умирав Берлін”. 9-го серпня вписано: “…Говорить радіо-апарат. Цього дня на Наґасакі скинуто другу атомову бомбу. Японія капітулює. Кінець Другої плянетної війни. І кінець епоxи пороху. Гряде епоха атому…”. Це останні слова в книжці.
Табори Дi-Пі, (DP — displaced persons) в Німеччині — є пристановищем утiкачів різних національностей з московського раю. Самчук з дружиною опинилися в таборі Ді-Пі. Є основником і організатором об’єднання мистців МУР – Мистецький Український Рух, стає його головою, їздить по таборах Ді-Пі з доповідями. За той час пізніше виходить книжка ПЛЯНЕТА ДІ-ПІ. В ній слова: “Винятковий, невловимий для вислову настрій нашого приречення небувалого ще в історії народів Европи. Інколи здається, що це нереальність. Чому і чого ми тут? Незбагнуті примхи долі”.
Перед самим виїздом Самчуків до Канади, в Реґензбурзі, Німеччина, виходить перший том трилогії ОСТ – МОРОЗІВ ХУТІР. Другий том ТЕМНОТА і третій ВТЕЧА ВІД СЕБЕ виходять значно пізніше. Трилогія починається в 1917 р. на Канівщині. Чотири сини патріярха Григорія розходяться різними шляхами. Там і пристосування, і переслідування і заслання і, врешті, кінцева зупинка в Едмонтоні. Цікава є ідеологічна розбіжність та різниця у думанні українців того часу.
В 1948 р. Самчуки виїздять до Канади. Тяжкі початки, фізична праця обидвох Самчуків, один в ночі, другий в день… врешті, життя впорядковується і Самчук видає свої нові праці. Появляється роман-хроніка ЧОГО НЕ ГОЇТЬ ВОГОНЬ про боротьбу УПА проти німецьких окупантів і російського комуністичного тоталіризму, де його Дермань є центром дії. Книжка присвячена: “Дерманеві моєму і моїх предків”. Там слова: …”Упісти характерники. Не той боєць, що мститься, а той, що боронить право, правду і закон”.
Виходить новий роман НА ТВЕРДІЙ ЗЕМЛІ. Письменник переживає успіхи і невдачі нових еміґрантів в Канаді, часто з гумором. “Книга присвячується пам’яті столітніх роковин об’єднання провінцій Канади та 75-літніх роковин поселення українців в цій країні – з почуттям глибокої пошани до їх творчого, будуючого і організаційного генія…”.
Про українців Америки виходить книжка СЛІДАМИ ПІОНЕРІВ. Самчук пише у вступі: “Ця книжка про наших земляків, що першими вступили на землю З’єднаних Стейтів Америки і першими почали організуватися. Книжка присвячена Українському Народному Союзові та пам’яті його благородних основоположників, будівничих і прапороносців цю нашу книгу присвячую”.
В книзі ЖИВІ СТРУНИ. БАНДУРА І БАНДУРИСТИ відчувається його любов до музики і бандури та подив і оцінка праці капелі бандуристів із Детройту під проводом Григорія Китастого.
Крім того нам залишилися “ДОКУМЕТИ ДОБИ – публіцистика Уласа Самчука 1941-1943 років” — часи німецької окупації. Це зібрані матеріяли з Архіву Рівненської області, підготовані науковою редакційною групою.
Улас Самчук відійшов у Вічність 8-го серпня 1987 року в Торонті.
20-го лютого 2005 року в Рівному на Волині відбулося святкове відкриття пам’ятника Уласові Самчукові в день 100-ої річниці від його народження. Білий завій з пам’ятника стягали Оксана Білозір — міністер культури України, Василь Червоній — голова Рівненської державної обласної адміністрації, Юрій Бідюк — голова Міської Ради та Ярослав Соколик з Торонта — виконавець останньої волі Тані і Уласа Самчуків.
Широка пісня “Волинь моя, краса моя, земле моя соняшна…” неслася містом, Волинню, Україною… Лунали палкі слова Оксани Білозір: “…Улас Самчук жив на чужині, але душа його завжди рвалася до свого рідного народу, до свого рідного батьківського порогу… …Тому, що саме Любов була та істина, яку йому Бог дав з народження. Любов до рідного Дерманя, де він скрізь казав, шо моя Дермань є центром центрів на планеті, любов до Волині, любов до України, любов до рідної землі. І саме ця любов давала йому творчу силу заповнювати наші серця вірою у майбутнє своєї держави! Він писав правду, ПРАВДУ про Україну. І сьогодні Самчук повертається в Україну, повертається до української культури, дає нам силу, віру і впевненість…”.
Виступив і академік Микола Жулинський: “…Не багато письменників 20-го століття написали твори такого правдивого панорамного змісту, як трилогії ВОЛИНЬ і ОСТ. Його твори написані максимально наближеною до істини правдою…”.
Величаво і святково відмічували на Рівненщині 100-річчя їхнього Великого сина — Уласа Самчука.
Уряд України видав з нагоди століття коверту з друкованою маркою Самчука та пропам’ятну монету: 2 гривні, на якій з одного боку обличчя Самчука, з другого коники мистця Мирона Левицького з обгортки до книги “На коні вороному”.
Величавим концертом у Рівному, відкриттям пам’ятника в Рівному та Здолбунові, святкуваннями в Дермані, завершено століття Самчука в Україні. На своє століття повернувся Самчук в Україну на БІЛОМИ КОНІ. Газети в Україні писали ПОВЕРНУВСЯ… В БРОНЗІ.
Багато з нас пережило найбільш трагічні і динамічні події минулого століття. А доля дала Самчукові великий талант їх бачити, оцінити і записати для майбутніх поколінь.
“Я не тому письменник українського народу, що вмію писати. Я тому письненник, що відчуваю обов’язок перед народом”. І обов’язок сповнив. Улас Самчук – літописець України.
Оксана Бризгун-Соколик
