Для української громади Торонта вивчення української мови в цілоденній школі це значно більше, ніж один із предметів. Уже понад 50 років у школах Св. Димитрія, Кардинала Йосипа Сліпого та Св. Йосафата українська мова є частиною програми Міжнародних Мов (International Language Programs) при Католицькій Окружній Шкільній Раді Торонто (Toronto Catholic District School Board – TCDSB). За цей час програма виховала кілька поколінь україномовних членів громади, які з гордістю зберігають свою культурну спадщину та передають її дітям.
Багато родин у громаді мають особистий зв’язок із цими школами: хтось сам тут навчався, хтось приводить своїх дітей, інші працювали в батьківських комітетах. Саме тому будь-яка загроза для програми сприймається не як адміністративне рішення, а як удар по самій основі українського життя в діаспорі.
Ще у 2018 році програма вже опинилася під ризиком через нестачу фінансування. Тоді батьки активно стали на її захист. Особливо пророчо сьогодні звучать слова Оксани Черчик із школи Кардинала Йосипа Сліпого: «Закони можна змінити, угоди — переглянути, бюджети — перерозподілити, але втрата цієї спадщинної програми назавжди залишиться в наших дітях». Минуло вісім років, а проблема фінансування так і не була системно вирішена. Цього року, 27 березня, Френк Бенедетто з TCDSB оголосив про закриття програми вже з вересня 2026 року. Пропозиція перевести мовні заняття з навчального дня на суботу. Для тисяч дітей це означало б втрату доступності, адже суботня школа не може замінити повноцінне мовне середовище в щоденному шкільному житті. До того, багато дітей вже ходять до суботньої школи.
Для українців це питання сьогодні особливо болюче. За останні чотири роки, внаслідок російської війни проти України, до Торонта прибуло багато нових родин. Саме українські школи стали для їхніх дітей простором м’якої інтеграції, де знайомими були мова, культура, традиція та східний обряд. Тут дитина не лише вчиться, а й відчуває, що її досвід зрозумілий і прийнятий.
Уроки української мови продовжуватимуться під час релігії, і є цілком виправдане рішення. Йдеться не про «виняток», а про відповідь на реальну гуманітарну й культурну потребу. Українську мову викладають та будуть викладати кваліфіковані вчителі, а церкви, з якими історично пов’язані ці школи, підтримуватимуть інфраструктуру та допомагають зберігати духовний контекст освіти. Священики не вчитимуть української мови, як заявляли деякі провінційні політики. У українській діаспорі в Канаді саме церква і школа десятиліттями були осердям мови, пам’яті та традиції. Якщо молодь перестане розуміти молитву, літургію і слово своїх предків, громада поступово втратить свою цілісність. Тому українська мова в школі — це не привілей, а необхідна умова збереження сильної, живої та майбутньої української громади в Канаді.
Осип Гнатик
