У фондовій збірці Тернопільського обласного краєзнавчого музею зберігається унікальний та безцінний експонат – вишита на засланні ікона «Хресту Твоєму поклоняємся Владико».
У 2018 році з сімейної скарбниці реліквію передала Марія Трачук, уродженка села Турильче, що на Борщівщині. В квітні 1950-го уся їхня сім’я зазнала репресій і була примусово виселена в Хабаровський край (Кур-Урмінський район) за участь родичів у національно-визвольній боротьбі проти радянської влади. На чужині у 1950-57 роках і було виготовлено цей винятковий музейний експонат: на чорному фабричному полотні посередині вишито однораменний хрест, який обрамлений кольоровим квітковим вінком. А внизу напис «Хресту Твоєму поклоняємся Владико».
Маленькі «табірні» ікони виконували надзвичайно важливу функцію, хоч і не були канонічними, та мали особливе значення для українських політв’язнів. Створюючи їх, репресовані вкладали неабияку любов та надію на повернення додому. В цих роботах – віра у Божу допомогу в надскладний період життя.
В таборах діяла заборона на християнську атрибутику, але жінки зберігали ці іконки, бо це був той чинник, який дозволяв їм підтримувати себе морально і не втрачати віру. Зневіра у таборах означала шлях, що приречений на загибель.
Перед вишиванням контур наносили шматком ґуми, яку могли відколупати від підошви черевика. Нитки ж випорювали з власного одягу, а за полотно служили або тканина натільної сорочки, або мішковина, з якої в’язні шили рукавиці.
Бувало, що «цензура» пропускала пакунки від рідних, обгорнуті полотном. Ув’язнені вишивали риб’ячими кістками, сірниками чи дерев’яними трісками, а трохи пізніше використовували маленьку металеву голку, яку при обшуках ховали у шов одягу, а при звільненні передавали тим, хто залишався ще відбувати покарання.
Вишивали потайки. Нагляд був безперервним.
Можливо, хтось подумає, що робота примітивна, зображення наївне і схематичне. Але не важливо, як намальовано чи наскільки досконало виконано. Головне у цій вишивці – не орнаменти, не техніки чи кольори, а символ приналежності до свого середовища, до українського народу. Це є частинка пам’яті. Нескореної пам’яті.
Святий Хрест пригадує безконечну Божу любов до людей, Христові страждання задля нас і наш обов’язок мужньо нести власний хрест щоденного життя.
Текст і фото: «Наш день»
Галина Завіша,
завідувачка сектора
відділу фондів ТОКМ
