Світовий порядок, який сформувався після Другої світової війни та розпаду радянського союзу, безапеляційно руйнується. Війна в Україні стала чи не останнім ударом в основу старого світу та остаточно поставила крапку в його існуванні.
Дійсно, нерішучість адміністрації Джо Байдена та саме США у прийнятті важливих рішень щодо підтримки України для остаточної поразки росії не лише підтверджували неспроможність вже впливати на світовий устрій, але й виглядали як спроби все ще врятувати цей світ.
Саме побоювання можливої поразки росії призвело до затяжної війни з одного боку та до збільшення фінансових і політичних витрат – з іншого. Затягування війни й усе більше залучення економік демократичних країн, насамперед США, та формування стратегічних союзників росії призвело до неготовності до надмірних витрат без політичної обґрунтованості, і як наслідок – до появи сил, що мали щось протиставити цьому. Так, американський народ зробив свій законний вибір. Для нас же це стало остаточним діягнозом, що світ буде змінюватися.
Цей світ справді потребував змін. Не випадково про них ще в далекому 2007 році хтось заявив на Мюнхенській конференції. І зовсім не випадково вже в 2024 році американці знову обрали своїм президентом Дональда Трампа. Попри величезну критику, він і є насамперед відображенням історичної тенденції. Тенденції, яку необхідно не тільки прийняти, а й рахуватися з нею.
Це означає, що, імовірно, усвідомлюючи перенапруження, Вашинґтон прагне скоротити витрати на зовнішні активи, насамперед в Європі, і, можливо, отримати паузу для підготовки до жорсткої конкуренції з КНР. Особливо показовим у цьому контексті є політичний дискурс та вже окремі рішення, які дедалі більше акцентуються на внутрішніх пріоритетах і ставлять під сумнів безумовність продовження допомоги Україні.
Ще гірше, що сама допомога Україні стає залежною від внутрішніх політичних коливань.
Звісно, нам потрібно розуміти, що відбувається це не через бажання окремих політичних діячів, а під ґлобальною доктриною розбудови нового світоустрою. Разом із тим потрібно погодитися, що сьогодні, все ще на наше щастя, триває перехідний період.
Цікавим і важливим також є те, що зміни, які зараз відбуваються, проходять на фоні карколомного, але все ж системного технологічного прориву в низці визначальних галузей, таких як енерґетика, ІТ-технології, особливо штучний інтелект, нанотехнології та нові матеріяли, біотехнології та інші. Відбувається перебудова економік держав, змінюється потреба і пріоритети видобутку корисних копалин.
Як наслідок – усе це спричиняє шалений розвиток засобів збройної боротьби та зміну параметрів сили і могутности держав. Саме це і буде основою формування майбутнього світового порядку й визначатиме суб’єктність її членів.
Перша широкомасштабна війна ХХІ століття в Україні, попри бажання окремих діячів надати її наслідкам внутрішнього політичного забарвлення, лише підтвердила історичні тенденції розвитку збройної боротьби. Так стало очевидним, що сьогодні дешеві та масові озброєння здатні виснажувати дуже дорогу й потужну зброю.
Усе це начебто дає шанс Україні витримувати удар і формувати асиметричні стратегії. Проте перебування в стані перехідного періоду, у тому числі на полях битв, з одного боку, та неможливість забезпечити себе всім спектром оборонних спроможностей за відсутності високих технологій з іншого ставить під сумнів можливість чинити довготривалий опір в умовах війни на виснаження.
Саме цей факт перетворив Україну на поки що “мегазамовника” зброї, як застарілої, так і нової, зокрема власного виробництва.
Незважаючи на створені нові виміри та небачені раніше перспективи для подальшого розвитку вітчизняного оборонно-промислового комплексу, на жаль, сьогодні єдиною точкою опори на фронті залишається український воїн.
Саме зараз на фронті людина отримує максимальний рівень фізичного та психологічного тиску, небаченого за всю історію воєн. Масове застосування технологій, насамперед безпілотних систем, перетворило людину на полі бою на постійну ціль для ураження впродовж усієї доби та в будь-яку пору року. Звісно, саме цей факт впливає на стійкість бійця на полі бою.
Враховуючи фізичну неможливість швидкого поповнення саме людських втрат, виникає нагальна потреба в розробці та формуванні нової парадигми захисту воїна. Ця парадигма має бути адаптованою до сьогоднішніх реалій та потреб – як оборони, так і наступу.
Усе це необхідно розробити швидко. Адже існує ризик не лише вигорання основного стержня спротиву, а також досягнення противником переваги шляхом створення власної системи захисту. Це потребує не тільки завзятости, креативности та здатности української нації переносити на своїх плечах увесь тягар війни.
Звісно, це не може бути стратегією довготривалої боротьби, та навряд призведе до істотних змін не лише на фронті, а й до перемоги. Стає очевидним, що потрібно системно залучати провідні технології для створення унікальних інноваційних рішень.
Аналогічна ситуація і з ще однією головною проблемою війни на виснаження – удари з повітря по цивільній та військовій інфраструктурі. Масове застосування противником ударних БПЛА в поєднанні з ударами балістичних та крилатих ракет, КАБ-ів потребує створення абсолютно нової єдиної системи протиповітряної оборони на всій території країни. Вона повинна бути розподілена територіяльно та ешелонована за висотою і засобами ППО.
Очевидно, що головний принцип сучасної війни – коли дешеві та масові озброєння здатні виснажувати дуже дорогу та потужну зброю. Саме протиповітряна оборона потребує кардинальних рішень, які без залучення передових і вже відомих технологій просто неможливі.
Під таку кількість засобів нападу просто неможливо будувати систему ППО з надто дорогих у виробництві засобів. Звісно, терміни виробництва такого озброєння залишилися в парадигмі швидкоплинної війни з партизанами.
Усе це, мабуть, ще не зовсім розуміють у США, проте судячи з останніх наслідків російських ударів, це добре розуміють у росії. Сам цей факт, мабуть, є надважливим для побудови майбутнього не тільки України, а й майбутніх альянсів. Отже, міжнародна підтримка залишається не тільки ключовим фактором у збереженні нашої державності, але й фактором набуття необхідних спроможностей імовірних союзників України.
У таких умовах очевидно, що збереження саме дієвої міжнародної підтримки та побудова майбутніх альянсів є ще однією ключовою задачею дипломатії України.
Наші найближчі сусіди – Європейський Союз – попри намагання зберегти підтримку України, все ще залишаються доволі слабкими, а ще – надто залежними від США та неспроможними на швидкі й жорсткі рішення в зовнішній і оборонній сферах. Країни Європи виявилися неготовими до швидких перетворень в оборонно-промисловому комплексі, поступаючись автократичній росії та можливостям, перш за все США.
Деякі з них активно розпочали підготовку, як до Другої світової війни, обтяжуючи власний бюджет та не розуміючи, що війни зразка лютого 2022 року вже не буде. Очевидно, що в ЄС сьогодні відсутні достатньо потужні сили, які спроможні виробляти і втілювати жорстку силову політику, і як наслідок – консолідувати економіку цілої низки країн. Особливо, якщо ці країни мають власні амбіції або їхній кордон досить далеко від кордонів росії.
Також в умовах геополітичної нестабільності очевидне і переформатування самої Європи. Все це підсилюється тим, що керівництво країн Європи побоюється реакції власного електорату, який не готовий до погіршення своїх власних умов існування. За таких обставин сподіватися на довготривалу і, найголовніше, необхідну вже сьогодні допомогу потрібно вкрай обережно.
Разом із тим Сполучені Штати Америки залишаються країною фактично необмежених можливостей та з найбільш розвиненою економікою. США сьогодні володіють значними запасами застарілих або готових до утилізації ракет, передача яких Україні могла б стати дієвим рішенням. Це озброєння не потребує додаткових бюджетних витрат на утилізацію, а для України є життєво необхідним.
Наприклад, на кінець 2023 року в США виготовлено понад 170,000 ракет “Hellfire” різноманітних модифікацій. Значна частина цих боєприпасів випущена ще в 1998-2018 роках, а строк їхньої експлуатації зазвичай становить 20-25 років, після чого вони потребують офіційного списання або утилізації.
Крім того, в рамках багаторічної програми Пентаґону здійснюється поступовий перехід на нову систему “JAGM”, яка витісняє “Hellfire” виробничо й операційно. А отже, значна частина застарілого озброєння буде утилізована або передана іншим країнам-союзникам. Україна може скористатись цим шансом, системно надсилаючи офіційні запити в рамках різноманітних програм, арґументуючи потреби в оперативному посиленні обороноздатності та гарантуючи США раціональне розпорядження запасами.
США ж у рамках розбудови нового світового порядку, ймовірно, прагнуть забезпечити своє домінування в Західній півкулі, на Тихому океані, зменшити залученість до процесів у Старому світі, зробивши це за рахунок Європи і Канади.
Саме тому президентські перегони в США в 2024 році привели до очікуваних неґативних змін у зовнішній політиці щодо підтримки України. Як результат, у контексті нової реальності військова допомога більше не є автоматичною або ґарантованою.
Пріоритетність до діялогу з росією, яка, можливо, зумовлена саме власним баченням ситуації, генерує нові виклики для політичної та безпекової системи. Ситуація потребує негайних заходів для відновлення уваги Сполучених Штатів Америки до підтримки України. Бо саме перемога України є головним чинником збереження ґлобального лідерства США.
Водночас втрата чіткої позиції Вашинґтону щодо України дедалі очевидніше використовуватиметься новою геополітичною віссю росія – Китай як для послаблення трансатлантичної єдности, так і для переформатування світового порядку.
Йдеться про те, що скорочення воєнної допомоги Україні певним чином підбадьорює росію до активних дій проти України, а її союзників, зокрема Китай, до активної реалізації своєї геополітичної доктрини стати “світовою лідируючою силою”. Особливо це стосується Тайваню та отримання можливості відрізати логістичні шляхи через Малаккську протоку, а також низки інших дій.
За таких умов стає очевидною загроза для Сполучених Штатів втратити де-факто позицію “лідируючої світової сили”.
Також очевидно, що з урахуванням останніх ударів по об’єктах в Ірані в червні 2025 року геополітична ситуація продовжує загострюватися. Для США цілком реальною стає перспектива отримати одночасно два нових театри воєнних дій на Близькому Сході та в Азійсько-Тихоокеанському реґіоні.
Така ситуація вимагатиме безпосередньої участи в бойових діях збройних сил та військово-морського флоту США. Вартість для США буде незрівнянно вищою за допомогу Україні. Зупинити обидва конфлікти можна за рахунок демонстрації сили США через допомогу Україні.
Про ґлобальні наслідки в разі провалу підтримки України попередив і Річард Мур, керівник Секретної розвідувальної служби Великої Британії. Він заявив, що відмова від надання допомоги Києву становитиме серйозну загрозу для міжнародної стабільности: “Вартість підтримки України добре відома, але вартість її відсутности буде незрівнянно вищою”. З іншого боку, очевидно, що системно недооцінюється значення перебігу та результатів війни росії проти України як для реґіональної, так і для ґлобальної стабільностіи.
Таким чином, підсумовуючи, можна впевнено стверджувати, що поряд із проблемою виживання та збереження державності в сучасному світовому порядку саме Україна відіграє роль ключового елемента стабільности. Результат нашого протистояння з рф матиме вирішальний вплив не лише на внутрішню безпеку, а й на траєкторію розвитку нового ґлобального порядку.
У зв’язку з цим Україна має передусім переосмислити власну модель взаємодії з партнерами, зробивши акцент не лише на очікуванні підтримки, але й на активному формуванні бачення власного майбутнього у складі майбутніх безпекових альянсів. Саме через фундаментальні зміни природи війни такі альянси будуть формуватися саме зараз.
Говорячи про суб’єктність нашої держави, варто констатувати, що сформувати такі альянси без України сьогодні неможливо. Ці альянси Україні конче необхідні як для виживання зараз, так і для майбутньої безпеки. Звісно, вони ж стануть і основою майбутнього світопорядку.
Історія наших взаємовідносин із партнерами у безпековій сфері під час війни вже написана. Вона була складна, але чи так непередбачувана? Власний досвід розбудови таких стосунків вказує на значну відмінність між нами та нашими західними партнерами не тільки в прийнятті важливих рішень, а й безпосередньо в осмисленні необхідности тих чи інших кроків. Для формування правильного та логічного бачення тих чи інших кроків потрібен додатковий час та зусилля.
Нерідко наші ініціятиви з формування запитів мали політико-емоційну природу, побудовану як на наслідках російських атак, так і на графіку міжнародної політичної активности. Це, звісно, не лише знижує системність самих запитів, а й не завжди відповідає процедурно-орієнтованій логіці самих західних систем. До того ж більшість таких запитів потребує додаткового часу і можливостей для виконання, тому залишається лише декляративною.
Для ефективного використання часу Україною та для досягнення максимального ефекту в майбутньому потрібне впровадження нової системної політики формування та просування запитів. Ці запити мають виходити за рамки сьогоднішніх або вчорашніх потреб, і головне – враховувати тенденції розвитку ситуації на полі бою.
Імовірно, одним із варіянтів формування такої політики може бути проведення цілеспрямованої експертно-аналітичної кампанії, орієнтованої на уряд, сенат, політичні еліти, експертне середовище та широкі кола громадськости в країнах-партнерах, передусім у США, з метою послідовно сформувати змістовні смислові позиції. Ці смислові позиції стануть основою для їхнього власного політичного бачення, яке в майбутньому приведе до очікуваного формування як власних, так і наших потреб.
Чи не першим складним завданням буде довести, що не підтримка України – це головний геополітичний ризик ерозії ролі США як ключового ґаранта ґлобальної безпеки. Головна мета – показати, що перемога України є критичною для того, щоб зберегти ґлобальну безпекову рівновагу та підтримати лідерські позиції США у світі.
Саме це може не лише мінімізувати ризики політичних коливань на підтримку України з боку інших західних партнерів, а й забезпечить довготривалі та сталі відносини, зокрема в оборонній сфері.
Не менш важливо переконати насамперед США врахувати стрімкий розвиток засобів збройної боротьби та технологій їх застосування. Науково-технічний проґрес вже привів на поле бою шалені зміни, які повністю змінили природу війни. Ця нова природа, звісно, стане основою ґлобальної безпеки, але, на жаль, залишається поки невідомою для США. І це ще одна загроза втрати ґлобального лідерства.
Тому надважливо залучити саме США не лише в процес озброєння України, а й у процес модернізації власного озброєння, що використовується у війні України проти росії. Окрім того, треба спонукати США розробляти нове озброєння, використовуючи наш досвід. Та найголовніше – треба залучити США до процесу формування тенденцій розвитку збройної боротьби, щоб унеможливити зупинку технологічних спроможностей.
Звичайно, для реалізації цього потрібно здійснити низку виважених кроків. Найпростішим рішенням може бути, наприклад, створення сумісного наукового або аналітичного центру, де експерти саме з України та представники відповідних інституцій США зможуть незалежно давати оцінку тим чи іншим подіям та фактам. Така модель дозволить не залежати від емоційної чи політичної риторики, а впливати на рішення партнерів шляхом системної, формалізованої, а головне незворотної науково-обґрунтованої комунікації.
Потрібно зауважити, що західні системи прийняття рішень, попри політичні коливання, залишаються інституціонально стабільними. Вони передбачають обов’язкову реакцію на формалізовані звернення та схильні до дотримання процедури. Навіть за умов зміни політичного курсу. Саме ця особливість може і повинна бути використана Україною, щоб посилити стратегічне партнерство.
Наприклад, у США урядові структури не можуть “проіґнорувати” формальне звернення – навіть якщо воно не підтримується політичною доцільністю. Відповідь – обов’язкова. Саме на цьому рівні формується інституційна пам’ять, впроваджуються процедури міжвідомчої взаємодії, активується механізм звітности та аналітичного реаґування. Саме цей шлях може привести до формування сенсів, які згодом реалізуються в політику.
Цікавим прикладом ефективного використання різних інструментів є практика Ізраїля в комунікації зі США. Саме такі дії в підсумку привели до того, що в 1989 році США офіційно визнали Ізраїль “основним союзником поза межами НАТО”, що юридично закріпило преференційні умови для оборонної співпраці.
У результаті Ізраїль отримав повноцінне системне забезпечення. Замість декляративного підходу запроваджено системну модель з фіксованими процедурами ініціювання, затвердження та забезпечення запитів. І США зобов’язані реаґувати на них у форматі міжсоюзницької взаємодії. Саме такі механізми зробили Ізраїль одним із найбільших отримувачів військової допомоги у світі.
Геополітична нестабільність, яка виникла, зокрема, через війну в Україні, попри нові виклики та загрози, вже дала шанс нашій державі. Саме український воїн відвоював не тільки державність, а й виборов право на здобуття нашої суб’єктности в геополітичному просторі. Реалізація цього історичного шансу відбувається саме зараз. Успіх буде залежати від того, наскільки ефективними будуть наші зусилля у виживанні сьогодні та розбудові нашого майбутнього.
Очевидно, ці два взаємозалежних процеси сьогодні неможливі без сильних союзників. Формування ж такого кола союзників в силу низки причин без США неможливе. Саме США здатні не тільки надати необхідну підтримку Україні та сформувати новий демократичний альянс, а й через певні кроки зберегти свою лідерську роль у системі світової безпеки.
І, як не дивно, але саме наше виживання як крок до побудови нашого спільного майбутнього залишається єдиною логічною перспективою. Перспективою, яку потрібно формувати сьогодні.
Фото: Вікіпедія
Валерій Залужний, Посол України в Великій Британії, колишній головнокомандувач Збройних сил України, «Українська правда»
