Президент Польщі Кароль Навроцький відмінив зустріч із чемпіоном світу Олександром Усиком.
Цей польський історик, громадський і політичний діяч чолить країну з серпня минулого року. Він знаний дослідник антикомуністичної опозиції в Польщі та історії спорту. Два роки тому москалі оголосили його в розшук як одного з ініціаторів демонтажу пам’ятників так званої червоної армії на польських теренах.
Разом із тим, Навроцький всіляко педалює заборону в країні «бандерівської» символіки, однобоко висвітлює Волинську трагедію. Місяць тому він, нібито, подарував Президенту України свою книжку «Документи Волинського злочину». Офіс Зеленського спростовує цей факт. Але, як засвідчують чисельні світлини та відео зустрічі президентів, на столі ця «праця» Навроцького, однобокість якої засвідчує навіть її назва, була. Польські ЗМІ активно наголошували на цьому.
Вимагаючи ексгумації польських жертв на Волині, Навроцький жодним чином не згадує про українські, не говорить про трагедію обидвох народів. Річ ясна, ані пари з вуст він і про чисельні факти катувань і вбивств українців як в Україні, так і на їхніх теренах, які нині під Польщею. Багато з них навіть не похоронені на цвинтарях, а в полі, лісі, обабіч дороги чи на власному обійсті. Про їхню ексгумацію, звісно, не йдеться. При цьому нинішній лідер Польщі не соромиться виступати проти членства України в НАТО та Євросоюзі, допоки вона не визнає відповідальності «за геноцид поляків на Волині».
Чомусь Польща всіляко замовчує і цурається й українського походження Папи Римського Івана Павла ІІ, мати якого, Емілія Качуровська, походила із Кременця на Тернопільщині. Напевне, в опусі «Документи Волинського злочину» годі знайти неспростовний факт, що дядька Емілії Качуровської Івана, брата її мами Соломії, ще підлітком, на пасовиську, палицями забили поляки. Очевидно, за цей і багато інших злочинів також хтось має відповісти. З часом.
Нині ж триває сліпа ненависть, посилювана невіглаством. Саме це й зумовило скасування зустрічі президента Польщі та боксера з України. Кароль Навроцький – великий прихильник боксу. Він планував провести тренування з Усиком. Не сталося.
Річ у тім, що незадовго до цього мер Львова Андрій Садовий оприлюднив інформацію про долучення Олександра Усика до відновлення Музею Романа Шухевича у місті Лева. Зокрема, боксер пожертвував сто тисяч гривень і передав свої боксерські рукавиці для благодійного аукціону. Також львівський міський голова оприлюднив відео, що на ньому Усик закликає громадськість допомогти коштом у цій справі. І до бабці ходити не треба, що це неабияк обурило поляків, а їхнього президента – й поготів. Окрім переконань, він аж ніяк не прагнув потрапити в немилість чималої частини суспільства, що давно страждає алергією на все правдиве українське.
П’ять років тому поляки вже пхали носа до українського проса. Тоді рішенням Тернопільської міської ради центральний стадіон файного міста перейменували на честь Романа Шухевича. З якого дива Польща, а ще й Ізраїль, засудили були такий чин, для нас загадка. Було враження, що українці перейменували стадіон у Тель-Авіві чи Варшаві. Так званий центр Симона Візенталя навіть закликав Міжнародну федерацію футболу дати свою оцінку. А тодішній посол Ізраїлю в Україні Джоель Ліон, якогось милого, зажадав скасувати рішення. Тут варто знову нагадати про невігластво. Бо саме родина Шухевичів врятувала у своєму львівському помешканні єврейську дівчинку Ірину Райхенберг в часі Голокосту. А Роман Шухевич допоміг із виготовленням для неї фальшивих документів на ім’я Ірини Рожко.
Щодо поляків, то місто Замостя припинило було співпрацю з Тернополем, зокрема фінансування проєкту «Спільна історія Тернополя й Замостя».
Напевне, поляки відтепер вважають Олександра Усика затятим «бандеровцем», переконаним «українським націоналістом». Кумедності ситуації додає минуле відомого боксера, коли він називав анексований москалями Крим божим, а не українським, коли заявляв, що боронитиме захоплену московитами Києво-Печерську лавру від українців, якщо вони прийдуть її повертати. Не раз і не два Усик називав так званого митрополита Онуфрія, який верховодить в Україні московською так званою церквою, своїм духовним наставником. В купі з ним – ще й так званого і не менш одіозного владику Спиридона. При цьому, Олександр заявляє, що прагне бачити свою так звану УПЦ «очищеною від російських елементів».
Важко збагнути весь цей словесний каламбур заблудлої вівці. Якщо очищатися, то треба розпочинати саме з кремлівського прихвостня Онуфрія. Та й у цій так званій церкві днем з вогнем не знайдеш не «російських елементів». Відтак, від неї треба цілковито очиститися. Аби навіть смороду від цієї москвинської гебні в рясах не було на Українській землі.
Разом із прихильністю до ворожої церкви Олександр Усик постійно у своїх поєдинках використовує козацьку символіку, постає в образі козака. «Бо українські козаки – це українські воїни 17 століття, це ніби початок. Це допомагає мені, але я хочу привернути увагу українського народу, а не всього світу. Але й всього світу також, бо це моя історія. Це мої предки», – заявляє відомий боксер. Усик виокремлюється словесним каламбуром, дивними заявами, в яких він сам собі перечить. Зрештою, як і поведінкою. Невже не тямить, що московська так звана церква, рабом якої він є, і українські козаки – то як дідько та ладан. Як рай та пекло.
Або. Вітаючи українців з Новим роком, Олександр Усик наголосив: «2026 – рік, у який ми заходимо разом. З вірою, з повагою до кожного, хто тримає країну на своїх плечах, та з розумінням: наша сила – в нашій єдності. Давайте пам’ятати, що поки ми поруч одне з одним – нас не зламати». А вже через тиждень, 7 січня, привітав українців із Різдвом. Либонь не знає, що абсолютна більшість його співвітчизників, та й офіційно Україна, святкують народження Ісуса Христа 25 грудня. Разом із цивілізованим світом, а не нелюдами-терористами. То навіщо просторікувати про нашу силу в єдності, що разом нас не зламати?
Вони вельми схожі. Навроцький та Усик. Польський президент так само перечить собі. Позиціонує себе як запеклий антикомуніст і разом із тим люто ненавидить тих, які були в авангарді боротьби з московською комуністичною чумою. Шкода, що вони не зустрілись. Бій між ними, хай тренувальний і символічний, був би доволі цікавим. Також цікаво було б визначити в кого з них чого більше: в Навроцького антикомунізму, чи в Усика козака…
Григорій Жибак
