«Від москви, від її стилів українська культура повинна втікати якомога швидше»
Як на мене, цього разу Україна на Євробаченні все зробила правильно — і пописалася дуже достойно (десь так і має презентуватись на світових майданчиках країна, яка відбиває unprovoked genocidal war: не роздираючи на собі виразок на чужому весіллі, щоб не псувати гостям апетиту, — і водночас не забуваючи на повен голос нагадувати присутнім, за чий кошт вони тут бавляться, поки за кількасот км звідси ллється кров, — глядацька підтримка й 3-тє місце зайвий раз підтвердили, що стратегія правильна, браво дівчатам і всім причетним!)
При цій оказії гріх було б не нагадати, що тільки після того, як українські співаки позбавились опіки «лучшіх московскіх продюсеров», світ завважив, що ми дійсно «гарно співаємо» — що в нас гарні голоси, цікаві пісні, і взагалі цікава й сильна музична культура, раз ми щороку приїздимо на Євробачення з топовими номерами… Поки нашим шоубізом рулили кіркорови, нічого цього не було видно (так само, як і на внутрішньому муз. ринку: хто переходив на московські рейки, одразу «ставав козльоночком», різко втрачав індивідуальність і розчинявся в тамтешній соляній кислоті, як бідолашна Іра Білик). Це ще один доказ, що 99 років тому Хвильовий мав абсолютну рацію, коли застерігав: «Від москви, від її стилів українська культура повинна втікати якомога швидше».
Просто-таки епіграф до історії нашого Євробачення.
І не тільки Євробачення.
Оксана Забужко,
«Високий замок»
