Ім’я Олени Левчанівської, за радянської влади замовчувалося. І тільки в наш час інформація про цю видатну українку, політикиню, першу волинянку-депутатку польського сейму почала відновлюватися. Укрпошта присвятила їй марку. В Житомирі, де вона прожила два роки, прізвищем Олени названий один з провулків. Житомирський історик-краєзнавець Геннадій Махорін присвятив пані Левчанівській книгу-дослідження, а наші колеґи з порталу «Zhytomyr.travel» – на основі книги підготували статтю.
Дівчина з хорошої сім’ї
21 січня 1881 року у Городно (нині село Линів) Волинської губернії у сім’ї Карла фон Ґродзінського і Тетяни Пряхіної народилась дочка Олена. Дбайливі батьки організували у затишному маєтку домашню освіту такого рівня, що у 1903 році дівчина екстерном склала іспити за навчальний курс в Олександрійській гімназії «північної столиці» – Петербурга.
Олена мала прагнення отримати гарну освіту, і попри розповсюджені упередження щодо ролі жінок, відправилась на навчання у Віденський університет. Проте закінчити його не довелося – помер батько, і Олена Ґродзінська повернулася додому. Трохи пізніше, перед початком Першої світової війни, мрія дівчини все ж таки здійсниться.
Вчительским шляхом
Прекрасні знання та бажання бути корисною спонукали молоду жінку до активної діяльності, і пані Олена відкрила сільську школу на батьківщині, в селі Линів. Для навчання була виділена окрема кімната, і вся родина Ґродзінських активно долучилась до роботи.
Вдень Олена навчала дітей основ письма, історії та географії, брат дівчини – математику та природознавство, а мати – російську мову. У вечірній час Олена Левчанівська організовувала літературні читання для дорослих.
Саме в ті яскраві часи у її житті дівчини з’явився друг та однодумець Олександр Левчанівський – студент Петербурзького електротехнічного інституту, активний учасник революційного студентського руху.
Щирі українці
У 1905 році пара побралася, а згодом молоді люди поїхали до Петербурга, де жили впродовж декількох років та брали активну участь у роботі Української Громади. У липні 1913 року у Левчанівських народилась донька, і після її народження подружжя переїхало в Житомир, де Олександр Левчанівський отримав роботу в земській управі.
Пані Олена в цей час викладала в школі для дорослих. В Житомирі вона стала співорганізаторкою Українського клюбу та готувала статті і повідомлення у місцеві часописи – «Волинську газету» і «Громадянин». Подружжя Левчанівських у Житомирі відродили діяльність товариства «Просвіта».
Наприкінці 1919 року Левчанівські повернулись на Волинь, до Луцька, де Олена продовжувала свою громадську та просвітницьку діяльність.
Перша депутатка з Волині
Поразка національно-визвольних рухів у ХХ роках минулого століття призвела до того, що землі Західної Волині, Західного Полісся та Галичини стали частиною Речі Посполитої, уряд якої проводив активну політику полонізації українців. У 1922 році відбулись вибори у польський сейм, результатом яких стало обрання 20 депутатів і шести сенаторів до складу парламенту країни.
У сеймі Олена Левчанівська стала єдиною жінкою-депутаткою, яка представляла інтереси українців Волині. Працюючи у комітеті закордонних і військових справ, політикиня взяла участь у створенні Українського парляментського (сеймового) клюбу, відстоювала національні інтереси, піднімала проблеми простого люду, відстоювала права жінок.
У той час надзвичайно актуальними були невирішені питання жертв Першої світової війни, дітей та інвалідів. «Там, де міністерство праці і суспільної опіки повинно приносити допомогу, воно несе нам лише гноблення», – заявляла Левчанівська у польському сеймі.
Життя на два доми
Під час роботи у сеймі Левчанівська постійно знаходилась у Варшаві, відвідуючи рідних лише на вихідних. Дочка Ірина на час роботи лишалась з сусідкою, яка вела й домашнє господарство. Хоч подружжя Левчанівських і займало державні посади високого рівня, жили вони дуже просто.
Про помешкання Левчанівських сусіди згадували: «Це була звичайна заміська дача: одна кімната більша, одна менша, кухня та комора … І пан Олександр, і пані Олена були дуже простими, добрими людьми. Нам би й у голову не прийшло, що ці люди посідають таке високе соціяльне становище».
У вересні 1923 року політикиня виступила з великим рефератом у Подебрадах в Чехії на зборах літньої школи міжнародної жіночої Ліґи Миру й Свободи, співорганізаторкою якої вона була. Спираючись на статистичні дані міністерства освіти, сенаторка продемонструвала політичні помилки уряду в питаннях освіти українців.
Поліглотка й активістка
Сенаторка з Волинського воєводства, членкиня Комісії закордонних справ при сенаті вільно володіла французькою, німецькою та італійською мовами та виступала як делеґатка української парламентарної репрезентації на багатьох міжнародних конґресах.
Під час закордонних поїздок Олена Левчанівська часто брала з собою дочку, яка потім згадувала: «Мама часто їздила за кордон. Вона брала мене з собою. Ці поїздки я пам’ятаю по-різному. Наприклад, коли ми були в Подебрадах, були також інші діти міжнародних активістів… Я грала з ними, і це було дуже цікаво».
Активність Олени Левчанівської у справі захисту прав українців реалізовувалась леґальними методами, проте влада сприймала її з роздратуванням, називаючи антидержавною. Але арештувати єдину жінку, представницю українства у сенаті, не наважувались.
Розстріляна сенаторка
У той період парламент вже не міг активно тиснути на політику уряду, а українські депутати втратили впливовість. За цих причин Олена Левчанівська відмовилась вдруге виставляти свою кандидатуру на виборах і повернулася до більш спокійного та плинного життя в Луцьку. Невдовзі родина взагалі залишила Луцьк, переїхавши у рідний Линів.
Життя Олени Левчанівської змінилось, коли у вересні 1939 року в Линів зайшли радянські війська: новостворений радянський сільський комітет відібрав родинний маєток. У листопаді 1939 року хвору сенаторку викликали на допит у Горохів, а невдовзі заарештували. З січня 1940 року жінка перебувала у луцькій в’язниці, але й там вона мала сили підтримувати інших ув’язнених.
Олену Левчанівську засудили до розстрілу 24 квітня 1940 року. Залишається невідомим, де її розстріляли : чи в Луцьку, чи в Києві, куди було перевезено частину бранців луцької в’язниці…
Текст і фото: «Українки»
